Віра повернулася додому з двома важкими пакетами у руках. – Коханий, я вдома! – гукнула вона з коридору. Віктор не відповідав. – Дивно, мав би вдома бути, – подумала Віра, поставила пакети на пуф і пройшла у спальню. – Цікаво, і куди ж це він пішов? – думала вона, не виявивши у квартирі чоловіка. Жінка переодяглася, взяла пакети з коридору і вирішила розкласти їх в холодильник. Віра зайшла на кухню, глянула в раковину і застигла від побачено. – І як це розуміти?! – тільки й вигукнула вона

В сім’ї Бондаренків було одне непорушне правило – хто перший повертається з роботи додому, той і готує вечерю. На початку сімейного життя, як правило, це заняття лежало на тендітних плечах Віри Павлівни. Пересічний бухгалтер, вона закінчувала свій робочий день у той час, коли всі інші тільки починали з сумом поглядати на годинник. Бігом домчавшись додому – благо робоче місце знаходилася в півгодини ходьби – Вірочка відразу приймалася за готування. Вчорашнє чоловік не сприймав і міг запросто відмовитися від вечері, якщо на стіл поставлені магазинні вареники або дводенної давності борщ.

— Віро, ну ти ж знаєш, я не люблю несвіже, — театрально підтискав губи Віктор, відкладаючи убік ложку. — Я працюю по десять годин і приходжу додому набагато пізніше за тебе. Невже складно приготувати для коханого чоловіка щось смачненьке?

— Я теж працюю, — несміливо намагалася заперечити Віра.

— Серйозно? — здіймав брову Віктор. — Наче я не знаю, як ви там сидите у своїй бухгалтерії. Півдня чай п’єте, та пліткуєте між собою.

Сам Віктор працював у будівництві, приносив у сімейний бюджет набагато більше, ніж дружина, і тому вважав, що має право робити їй справедливі зауваження. І нехай його робота була пов’язана з фізичною працею, і він був зовсім не управлінцем, у його усвідомленні своєї цінності ці факти були головними.

— Зрозумій, нарешті, я чоловік. Приношу гроші в будинок і маю право на гарячу вечерю. А ти жінка, і тому ти зобов’язана мені цю вечерю надати. Як ти її готуватимеш і з чого… мене не хвилює, — продовжував пояснювати Віктор, наче перед ним була не дружина, а школярка початкових класів.

Віра слухняно кивнула. Справді, сперечатися з людиною, яка оплачує оренду квартири та купує левову частину речей у будинок, було вкрай недалекоглядно. Але після таких неприємних розмов вона чітко вирішила – їй просто необхідно підняти свій прибуток. Щоб як мінімум стати менш залежною від чоловіка, а як максимум — приносити до будинку стільки ж грошей, скільки Віктор.

***

Впертості Вірі було не позичати і тому вона відразу почала шукати нову роботу. На жаль, роботодавці не поспішали брати працівника з маленьким досвідом на велику зарплату, але вже через місяць пошуків успіх повернувся обличчям.

— Справи в нашій фірмі йдуть так… Нам потрібен бухгалтер з перспективою на головного бухгалтера, — почав пояснювати Вірі ситуацію чоловік в окулярах, який представився Ігорем Станіславовичем. — Але поки наш головний бухгалтер Наталія Іванівна посилено працює перед відходом на заслужений відпочинок, вам потрібно буде протягом кількох років проявити себе належним чином.

Бути за кілька років головним бухгалтером? Таку перспективу Віра навіть не уявляла. Звичайно, вона була готова працювати і день і ніч, щоб зрештою отримати заповітну посаду. У мріях вона вже уявила себе важливою жінкою, яка пересувається в особистому авто замість автобуса та обов’язково фарбує губи червоною помадою.

— Ну, так ви згодні? Перші три місяці випробувальний термін, запитливо глянув на Віру майбутній начальник.

— Згодна, — невпевнено прошепотіла Віра. Від хвилювання в неї вмить сів голос.

— Ну й чудово, — Ігор Станіславович відкинувся на спинку крісла і дістав із шухляди якісь документи. — Спочатку оклад мінімалка, а там подивимося.

Віктор хоч і був невдоволений, що дружина почала працювати на новому місці, але нічого не говорив. Адже тепер дорога Віри з роботи займала вже півтори години, а отже, вдома вони з’являлися приблизно в один час. Але вже через кілька місяців Віра почала затримуватись ще пізніше і приходила на десять, а то й на двадцять хвилин пізніше за чоловіка.

— Нам треба поговорити, — не витримав Віктор, коли на вечерю було запропоновано яєчню.

— От чесно, Вітя, навіть розмовляти не можу, —втомлено подивилася на нього Віра. — Так втомилася… Мені стільки роботи дали, там ще Юля у відпустку пішла.

– Віра! Мене це не влаштовує, — карбуючи слова, промовив Віктор і пильно подивився на дружину. — Якщо в тебе робочий день до п’яти, то й виходити ти маєш о п’ятій. Ти скажи своєму цьому… Ігору Станіславовичу, що в тебе взагалі чоловік є. Його годувати треба.

Віра мовчки подивилася на чоловіка і несподівано розсміялася.

– Ти серйозно? Сказати, що в мене чоловік не може сам поїсти, і тому маю кидати незроблену роботу?

Від такого повороту Віктор навіть відкрив рота. Що вона собі дозволяє?

— Це все? Я спати, – позіхнула Віра і встала з-за столу. — Посуд постав у мийку, будь ласка. Завтра помию. Ну чи вимий, якщо нескладно.

Від такого нахабства Віктор ледь не втратив дар мови. Чи ця жінка зовсім забула, хто вона є?

Але далі події розвивалися ще цікавіше. За тиждень Віктора зненацька звільнили з роботи. Будівельна фірма, в якій працював чоловік, несподівано оголосила себе банкрутом, а новенька дев’ятиповерхівка, над якою працювала їхня бригада, була заморожена на невизначений термін. Біда не приходить одна, і буквально через день господарка квартири, яку винаймали Віктор та Віра, підняла орендну плату вдвічі.

– А як ви хотіли? — здивувалася вона на запитання Віктора щодо вартості оренди. —Не подобається – з’їжджайте.

З’їжджати не хотілося. Та й потім – куди? У найближчому районі ціни виросли разом, немов зелень у травні-місяці на грядці садівника. Дешевше було тільки за містом, але в такому разі Віра ніяк не встигала на роботу на початок робочого дня, адже придатний транспорт ходив не так регулярно, як хотілося б.

— Одразу тобі сказав, звільнятися треба, — знову завів свою розмову Віктор і тут же осік. Адже зараз Віра була єдиним годувальником, він знайти роботу так швидко, як хотілося, не міг.

– Я щось придумаю, – впевнено заявила Віра.

І вже увечері повернулася із готовим рішенням.

— Загалом дивись. Ігор Станіславович якраз у нашому районі квартиру продає. Він мені запропонував її нам зняти за смішні гроші. Причому плату за оренду зразу із зарплати вираховує, а потім, років через п’ять, навіть можна й викупити остаточно.

– І як ти розраховуватимешся зі своїм Ігорем Станіславовичем?

— Кажу тобі — із зарплати. Ти чого на мене так дивишся?

— Нічого, якось підозріло, — насупився Віктор.

— Не хочеш, давай не переїжджатимемо. Тоді треба десь для господині шукати гроші, — зітхнула Віра. – До речі, що на вечерю сьогодні?

— Вареники, — похмуро буркнув Віктор. За кілька тижнів вимушеної відпустки він уже добряче втомився готувати. Тим більше, що зараз доводилося готувати не один раз на день, а щонайменше два, адже сам він теж не хотів залишатися без обіду.

Квартира Ігор Станіславовича була в п’яти хвилинах ходьби і, була хоч і маленькою проте досить затишною. Світлі шпалери та натяжні стелі надавали квартирці простору. Віктор прискіпливо оглянув житло.

— Гаразд, піде. Дивно це якось все…

Тепер Вірі доводилося працювати за трьох. Будь-що вона хотіла показати себе на роботі. Додому вона часто приходила вже за темна. Віктор, який спочатку був незадоволений змінами в дружині, тепер вже скромно мовчав, а іноді навіть підбадьорював Віру.

— Ну що ти розклеїлася, підбадьорюйся давай, — говорив він до втомленої жінки. – Сама розумієш, треба добре працювати. Ти ж зараз єдиний годувальник сім’ї.

Віра тільки кивала, адже чоловік мав рацію, вона сама обрала таку роботу. Щоправда, перспектива бути головним бухгалтером відсувалася на невизначений термін, адже Наталя Іванівна навіть не збиралася залишати робоче місце. Виходило, що тепер Віра працювала без вихідних лише за можливість винаймати дешеве житло. Ну і самореалізуватися, звичайно. Віктор помітно розслабився і якщо спочатку він активно шукав роботу, то зараз перестав робити спроби знайти хоч щось підходяще.

— Ти знаєш, на маленьку зарплату я не згоден, — пояснював Віктор Вірі. — А велику не дають. І потім у тебе так добре виходить працювати.

Поступово Віктор розлінився навіть робити те єдине, що просилося — готувати вечерю. Цілими днями він грав у комп’ютер і валявся на дивані, і у відповідь на прохання Віри почати фінансово вкладатися в сім’ю лише знизував плечима.

— Можу я відпочити раз у житті, зрештою, — розводив Віктор руками. — І потім у моєму віці вже непристойно працювати на дядька. Я сьогодні в інтернеті бачив, як один чоловік  вдома ключниці робить і в інтернет-магазині продає. Знаєш, скільки за місяць піднімає?

– Скільки? — стомлено поцікавилася Віра, поставивши пакети з продуктами на підлогу. Обов’язок ходити за покупками теж непомітно перейшов на її тендітні плечі, адже їй було набагато простіше забігти і купити все, що потрібно після роботи.

— П’ятдесят тисяч, — з гордістю відповів Віктор, ніби це він особисто заробив такі гроші. — Думаю, варто також зайнятися. Тільки мені початковий капітал потрібен, даси?

Але з ключницями справа не вдалася. Як не задалося і з керамічною плиткою та ароматичними свічками. Віра слухняно вкладалася в бізнес-план чоловіка, але віра в те, що одного разу чоловік почне приносити дохід, танула з кожним днем.

Але останньою краплею стала зовсім не відсутність підприємницького хисту Віктора.

Повернувшись одного разу після роботи додому та не заставши чоловіка вдома, Віра за звичкою вирушила на кухню. Тут на неї чекав сюрприз — на столі стояли дві недопиті чашки чаю, на одному з яких були сліди від помади. Коли здивування від побаченого трохи пройшло, Віра виявила у мийці сковорідку із залишками смаженої картоплі.

Відмовлятися Віктор не став.

— Так, у мене в гостях була колишня колега. Ольга, вона на крані працює. І взагалі, що тут такого? Я ж чоловік. А ти завжди на роботі, сама винна.

Віру застигла від здивування.

— Ти нічого не переплутав? Ти живеш на мої гроші, не працюєш, і ще приводищ сюди жінок? Мало того, ще й пригощаєш їх вечерею. Для мене картоплю лінуєшся приготувати!

Саме смажена картопля образила Віру настільки, що вона почала вимовляти Віктору те, що не наважувалася сказати вже дуже довго. І про його інфантильність, і про небажання працювати, і про все на світі.

– Коротше, я йду від тебе, – заявила Віра. — З понеділка мене переводять на посаду головного бухгалтера з підвищенням окладу. Впораюся одна якось. Раніше я не помічала у тобі недоліків, бо залежала від тебе фінансово. А тепер… Ти просто невдаха, який не цінує хорошого відношення.

– У сенсі йдеш? — здивовано уточнив Віктор. — А як платити за квартиру?

— Це єдине, що тебе цікавить? – Усміхнулася Віра. — Запитай у Олі, як тобі платити за квартиру.

***

Кілька днів Віра прожила у найближчому готелі. Повертатися додому не було жодного бажання. І лише коли ображений поведінкою дружини Віктор переїхав до батьків — а іншого варіанта він не мав — змогла повернутися в квартиру. Звісно, Віктор намагався помиритись і навіть швидко знайшов роботу. Але Віра прийняла для себе тверде рішення — нехай чоловік готує вечерю для іншої. І подала на розлучення. Через рік дохід дозволив їй оформити кредит і викупити так вподобану квартирку.

Та й особисте життя теж налагодилося. Нова молода людина не лінується ні підсмажити картоплю, ні навіть приготувати вдома суші. Все тому, що він — кухар у великому ресторані.

Але це вже зовсім інша історія…