Настя вклала дітей спати а сама пішла на кухню мити посуд. Вхідні двері відчинилися, повернувся чоловік. – Нам треба поговорити, – тихо сказав Олексій, зайшовши на кухню. – Прямо зараз? – запитала Настя. – Так. Тягнути далі немає сенсу. Нам треба розлучитися! – раптом заявив він. – У тебе хтось є? – тільки й запитала Настя. – Ні. Це інше, – Олексій важко опустився на стілець. – А що тоді? Що може бути інше? – Настя здивовано дивилася на Олексія, нічого не розуміючи

День починався просто чудово. Вихідний, погода чудова. Нічого не віщувало поганого. Настя готувала на кухні обід і робила прибирання. Вихідний більшість жінок так проводить. Треба все встигнути. Після обіду вони йдуть усією родиною в кіно та кафе. Ну а потім може ще куди діти захочуть розважитися.

Олексію зателефонували, і він, не кажучи жодного слова, швидко одягнувся і пішов. Він не повернувся до обіду. Телефон не відповідав.

– Мамо, а як же кіно? – запитала донька.

– Так. Як ми підемо у кіно? Я хочу мультики, – додав син.

Тато мав йти із сином на мультики, а Настя із донькою на інший фільм.

– Придумаємо. Спершу твої мультики, а потім наше кіно, – пояснила Настя.

– Мамо. Я не хочу на мультики. Краще я сама, а потім зустрінемося, – сказала донька.

– Добре. Так і зробимо. Швидко їжте і збираємось.

– І тата чекати не будемо?

– Ні. Записку залишимо.

День пройшов добре. Діти втомилися, але дуже задоволені. Олексій вдома так і не з’являвся. Записка на місці, їжа не чіпана. Значить, він навіть не приходив.

О десятій вечора, коли втомлені діти вже лягли спати, відчинилися вхідні двері. То був Олексій. Він був трохи «веселий».

– Нам треба поговорити, – тихо сказав він.

– Прямо зараз? – запитала Настя.

– Так. Тягнути сенсу немає. Нам треба розлучитися, – раптом заявив Олексій.

– У тебе хтось є? – здивувалася дружина.

– Ні. Це інше, – Олексій важко опустився на стілець.

– Що тоді? – не зрозуміла жінка.

– Нам треба пожити окремо, відпочити. Просто без питань та пояснень розлучимося і все.

– А як ти дітям поясниш?

– У всіх буває.

– Ага. Буває. – сумно сказала Настя. – Буває.

Олексій не хотів пояснювати дружині подробиці. Його мама отримала у спадок квартиру своєї матері. Квартира була маленька та без ремонту. Потрібно було вкласти багато грошей у ремонт. Настя нізащо не погодилася оплачувати цей ремонт. Свекруху вона свою чудово знала. Та не проґавить ніколи своєї вигоди. Вони заробляли приблизно однаково. Олексій грішми допомагав матері. Єдина дитина в сім’ї. Їх такий стан речей влаштовував. Грошей у сім’ї вистачало. Настя була не проти. Своїм батькам вона також допомагала.

Олексій після розлучення мріяв купити машину. У шлюбі всі гроші йшли на сім’ю. А після поділу квартири і машина буде, вирішив він.

– Ти мене здивував. Але можна і не розлучатися. Відпочинь просто так. З’їзд кудись. Або у мами поживи.

– Я все вирішив.

Цілу ніч Настя не могла спати. Розлучення на порожньому місці не буває. Тихо плакала у подушку. Як все пояснити дітям. Запитань було багато. Треба вирішувати. Квартира куплена у шлюбі, може й квартиру захоче ділити.

Розлучення відбулося. Як і думала Настя, чоловік подав на поділ майна. Але Олексій отримав менше, ніж очікував. Батьки Насті на купівлю цієї квартири давали половину грошей. Тож йому дісталася одна четверта частина. Настя у відповідь подала на аліменти.

Вона із цієї ситуації вийшла практично без втрат. Взяла кредит та виплатила за частину квартири гроші. Діти сумували без батька, а він не приходив.

Олексій займався ремонтом квартири матері. Всі гроші, отримані при розлученні, він вклав у ремонт. На машину було зовсім мало.

Це мати його вмовила на розлучення. Їй не подобалася Настя. Аж надто вона ділова, все в неї виходить. Та й порад її вона не слухає. Все робить по-своєму. Меблі на кухню купили білі, а вона ж їм свою стару віддавала, під дерево, гарну. Диван і зовсім на смітник відправили, адже міг ще служити і служити. А те, що син щасливий у сім’ї, вона просто не помічала. Не подобалися їй самостійні онуки. Командувати ними бабуся не могла. Не виходило в неї.

Налаштувала сина проти сім’ї. Вирішила його повернути до себе – допомагатиме. От і допомагає.

Олексій розраховував на машину – не вийшло. З матір’ю стало жити неможливо. Думав Олексій, що квартиру бабусі мати йому віддасть, але вона почала її здавати. Гроші витрачала на різні нісенітниці: двадцятий сервіз, статуетки, скарбнички, виделки, ложки, безліч подушок, ковдр та постільної білизни. Навіщо? Просто щоб було.

Олексію набридло жити, як у магазині. “Це не чіпай, є старе.”

Він вирішив повернутись до сім’ї. Прийшов. Діти зраділи, особливо син. Настя сказала, що подумає. Діти батька люблять. Помилився. Але вона не поспішає. Пустила до дітей, але не пробачила, а про повторне весілля і не йдеться.

Олексій до матері ходить. Тільки грошима допомагати перестав, вона і так має гроші. Та й за орендовану квартиру треба платити, а ще аліменти. Жити його так і не прийняли.