Марія Іванівна крутила голубці на кухні, як раптом вона почула, що під її вікном хтось розмовляє по телефону. Вона заглянула у віконце і побачила свою сусідку Риту. Марія прислухалася до розмови і застигла від почутого. Жінка одразу взяла телефон і подзвонила сусідці Людмилі. – Люда! Ти вдома? – вигукнула вона у слухавку. – Вдома, вдома! Що хотіла? – неохоче відповіла Людмила. – Новина в мене. Тебе, між іншим, стосується, – заінтригувала Марія Іванівна. Коли Марія Іванівна переказала Людмилі розмову Рити телефоном, то та аж очі вирячила від несподіванки

Рита підійшла до під’їзду. Дзвінок від Олександра її зупинив, і вона сіла на лавку.

– Сашко! Я так сумую. Приїжджай швидше, – казала Рита телефоном.

– Кохана моя! Почекай. Ще три місяці, і я з дипломом повернуся додому, – відповів Олександр.

– Так довго Сашко! Я не витримаю. Та й мамі треба якось сказати про вагітність. Термін вже 12 тижнів, – зітхнула Рита.

– Пачекай моя радість.

– Та почекаю. Чого це я розкисла.

– Я тебе відволічу запитаннями. Ти яке прізвище в ЗАГСі візьмеш?

– Сашко! Які розмови? Звісно Бондаренко. Будемо з малюком носити твоє прізвище. Гарно ж. Маргарита Бондаренко.

– Все кохана, викладач йде. Вимикаюся, і вище ніс. Ввечері зателефоную.

Рита вимкнула телефон і зникла у під’їзді. Дівчина навіть не підозрювала, що Марія Іванівна, сусідка з першого поверху сиділа біля відчиненого вікна і все чула. Нетерпляча сусідка одразу передзвонила матері Олександра.

– Люда! Ти вдома?

– Вдома, вдома! Що хотіла? – неохоче відповіла Людмила.

– Новина в мене. Тебе, між іншим, стосується, – заінтригувала Марія Іванівна.

– Приходь! Я вечерю чоловікові готую.

Коли Марія Іванівна переказала Людмилі розмову Рити телефоном, та схопилася за голову. Повідомлення здивувало її.

– Гаразд, йди вже, – сунула сусідці в руки коробку цукерок. – Це щоб нікому не сказала..

Наступного дня Людмила чатувала з вікна своєї квартири Маргариту. Щойно дівчина з’явилася у дворі, гукнула.

– Рито! Піднімися до мене. Поговорити треба.

Рита, яка нічого не підозрювала, увійшла в під’їзд. Людмила зустріла її у коридорі.

– Ходімо до вітальні, – пішла перша і сіла в крісло.

– Я, твоя мати Тамара та мій чоловік Віктор Васильович навчалися в одному класі. Ти це знаєш. Я дружила з Віктором, а твоїй мамі він дуже подобався. У нас вже був Сашко, коли у мого чоловіка з твоєю мамою почалися стосунки. Я це знала, але мовчала. Не хотіла сина позбавити батька. Потім він сам перестав ходити до Тамари. Твоя мама була вже вагітною від Віктора, коли до нашого міста приїхав Сергій. Вони почали зустрічатися і якось швидко одружилися. Тепер ти зрозуміла, чия ти дочка? Тільки матері не кажи. Не хвилюй їй душу. Потрібно буде, сама розповість. Сашко не повинен це знати. Інакше не вибачить батька. А тепер йди додому та подумай. Чи потрібна тобі ця дитина?

Рита вийшла із квартири сама не своя. Ноги підкошувалася, і вона сіла на сходинку. Як далі жити? Задавала собі одне й те саме питання кілька разів.

Вже вдома Рита трохи заспокоїлася. Знаючи, що Сашко скоро дзвонитиме, вимкнула телефон. Незабаром додому прийшла Тамара.

– Мамо! Я вечерю приготувала. Мий руки, – покликала Рита.

Після вечері Рита повідомила матір.

– Я до тітки Олени в Житомир поїду. Там вступатиму до інституту.

– Чому до Олени? – не зрозуміла Тамара.

– Так, є причина. Вибач! Але мені треба виїхати. Якщо я там зачеплюся, ти скоріше туди переїдеш, як хоче тітка Олена.

– Ну, якщо так, то їдь. – погодилася мати.

– Я квиток на завтра замовила.

– Так швидко? Ти щось приховуєш? – не розуміла Тамара.

– Ні. Заспокойся. Все буде добре. Я спати. — і Рита вирушила до своєї кімнати.

Поїхала Маргарита ранковим поїздом. Увечері її зустріла Олена.

– Нарешті зважилася моя дівчинка! – Вони обнялися.

У квартирі за вечерею Рита повідомила, що вагітна.

– Ось така біда тітко Олено.

– Хіба це біда? Це щастя. Завтра у мене прийом у поліклініці після обіду. Виспишся. Потім разом поїдемо. Тебе на облік поставимо. Мамі скажи.

– Добре завтра. З вокзалу їй повідомлення відправила, що доїхала.

Дорогою на огляд Рита купила нову сімку. Вона зателефонує мамі та повідомить новий номер.

***

Рита народила хлопчика.

Приїхала Тамара. Вони утрьох святкували народження маленького Сергія.

– Рито! Що у вас з Бондаренком? Він мене закидав запитаннями про тебе. Просив сказати де ти знаходишся. Хотів вже до детективної агенції звернутися. Він батько Сергія?

– Так мамо!

– Розповідай. Чому ти від нього сховалася? – наполягала Тамара.

– Мама! Це твоя таємниця, – Рита була вже на межі щоб розплакатися.

– Моя? Та в мене немає жодних таємниць. Кажи правду. Рано чи пізно Сашко тебе знайде. Я з його рішучості вже це зрозуміла.

– Це пов’язано із Віктором Васильовичем? – Рита вирішила все розповісти.

– А до чого тут батько Сашка? Нас із ним ніколи й нічого не пов’язувало. Були однокласниками і все, – Тамара не розуміла.

– А я? Він же мій батько? – Зізналася Рита.

– Хто тобі сказав цю нісенітницю?

– Людмила Миколаївна?

– Людка? Зрозуміла. Відвадити вирішила тебе від синочка. Тут все просто. Я подобалася Вікторові у школі, і більше нічого. А вона ревнувала, але своє отримала. Заміж за нього вийшла, бо завагітніла. Дзвони Сашку нехай приїжджає,  – сказала Тамара.

На другий день увечері Тамара зустріла Сашка на вокзалі. Він був із речами. Зрозуміла, що це умова Рити. Не повернеться вона додомуй. Може, так і краще. Людмила постійно втручається. Вона така. Всі ці думки крутилися в голові Тамари по дорозі.

Яка ж зустріч відбулася між цими Ромео та Джульєттою! Кожен позаздрить. А зустріч батька з маленьким синочком це щось.

На весілля приїхав лише Віктор Васильович. Людмилі було соромно перед сином за своє втручання у його особисте життя.

Минуло кілька років. В Житомир переїхала Тамара. У квартирі, яку вона купила, тепер живе її дочка із чоловіком та сином. Вона ж скрасила самотність своєї сестри.