Баба Марія місила тісто і невдоволено бурчала: – Бач ти, на риболовлю він зібрався! Прямо вдома роботи нема! Грядки не полоті, ґанок он скрипить! Ну як тут не сваритися?! Ох і, лінивий, дід Матвій мій! Гультяй… Вона накрила тісто білим рушником, поставила на піч і сіла відпочити… Але де там! Задзвенів її телефон! Дзвонила внучка Настя. Баба Марія взяла слухавку. – Привіт, Настю. Щось сталося? Чого так рано дзвониш? Настя раптом зітхнула. – Ех, даремно я мабуть тобі подзвонила, бабусю! Біда у нас… Баба Марія застигла від поганого передчуття

Баба Марія місила тісто і тихо, невдоволено бурчала:

– Бач ти, на риболовлю він зібрався! Прямо вдома роботи немає! Грядки не полоті, ґанок он скрипить! Ну як? От як тут не сваритися? Ох і, лінивий! Гультяй!

Продовжуючи бурчати, баба Марія методично продовжувала місити тісто.

Коли тісто було готове, накрите чистеньким, білим рушником і поставлене на теплу піч для вистоювання, вона налила собі великий кухоль ароматного, ягідного чаю, дістала вазу з варенням і присіла для того, щоб насолодитися хвилиною відпочинку.

Але де там!

Тишу сільського ранку розбурхав гучний дзвінок мобільного телефону, раніше подарованого бабі Марії та діду Матвію, її чоловіку, улюбленою правнучкою Даринкою.

Від несподіванки баба Марія стрепенулася, потім усвідомивши, звідки йде звук, встала і бурмочучи щось невиразне взяла телефон.

Мружачись баба Марія подивилася на екран телефону.

Дзвонила внучка Настя.

Баба Марія цьому дзвінку дуже здивувалася.

Ні, Настя дзвонила досить часто і взагалі, ніколи не забувала бабусю, але дзвінок так рано був трохи несподіваним.

Баба Марія взяла слухавку.

– Алло.

– Привіт, бабусю!

– Привіт, Настю. Щось сталося?

– А чого ти так вирішила?

– Ну раз так рано тобі бабуся знадобилася, значить щось трапилося…

Настя зітхнула.

– Ну ти як завжди маєш рацію. Одним словом біда у нас, бабусю…

Баба Марія застигла від поганого передчуття.

– Що трапилося? Говори вже, не тягни.

– Ех, даремно я мабуть тобі зателефонувала!

Баба Марія повільно, але впевнено починала злитися.

– Ти, Настю, знаєш що? Ти або говори, або клади слухавку! У мене ось зараз моя програма почалася, а ти мене затримуєш. Коли біда якась, то кажи! А коли знову нісенітниця, то не турбуй бабцю!

Настя знову зітхнула.

– Гаразд, добре, бабусю! Не сварися! Значить так, Даринка дуже засумувала!

Такий поворот подій здивував бабу Марію ще більше, аніж ранній дзвінок онуки.

– Як так засумувала?

– Ну, розумієш, бабусю, Дарина не їсть, не спить, нікуди не ходить! Сидить у своїй кімнаті і нудиться. А ще частенько плаче. Бабусю, я не знаю що з твоєю правнучкою робити!

Баба Марія зітхнула.

– Та що ж це таке! Нудяться вони! А це, Настю, все від ваших цих занять! Ви ж дівчинці спокою не даєте. Все вчиться дівчинка, вчиться. Для відпочинку часу у дитини немає! А я тобі, внучко, казала!

– Та годі тобі, бабусю! Не починай! Твоїй правнучці, на хвилиночку, 17 років! Їй вступати скоро! Ось тому й багато занять. Куди ж тут подінешся… Ти, бабусю, краще скажи. Що робити?

– Що робити, що робити. Вези Даринку до мене.

– А ти як їй допоможеш?

– Та вже розберуся! Вези говорю!

У результаті бабуся й онука домовилися, що завтра Настя привезе Даринку на тиждень, два у село.

Добре, що зараз якраз були літні канікули, тому жодних занять, окрім додаткових, дівчина не мала.

Увечері баба Марія втішила чоловіка новиною про те, що до них у гості приїжджає правнучка.

Дід Матвій новині зрадів.

Правнучка в них була одна і вони обоє її дуже любили. Засмутило їх лише те, що їде Даринка з якоюсь там нудьгою, але це була таке.

І не з таким у житті стикалися! Нічого, вижили! А тут якась там нудьга…

Наступного дня Дарина була у селі.

Настя привезла доньку і не затримуючись, поїхала назад, бо якщо у Дарини були канікули, то роботу Насті ніхто не скасовував.

Разом з Дариною прибула містка сумка, в якій баба Марія, коли розбирала її, знайшла важкий пакет з пігулками.

Дуже здивована бабуся покрутила пакет у руках і здивовано знизавши плечима, закинула його подалі.

Про те, що Дарина слаба, Настя не говорила, а це означало лише одне. Всі ці пігулки їй були не потрібні!

Дарина, як тільки приїхала, привіталася і одразу пішла у свою кімнату.

Дід Матвій і баба Марія вирішили, що дівчинка втомилася з дороги, але на вечерю та не вийшла, пославшись на те, що не голодна.

Відмова від вечері бабу Марію схвилювала, але вона вирішила до правнучки поки не лізти.

Ну мало що!

За ніч дівчинка зголодніє, а вранці, дай Боже, апетит з’явиться!

Проте вранці та їсти не стала. Навіть улюблені млинці її не надихнули, а це вже був дуже поганий знак.

При цьому улюблену правнучку баби Марії та діда Матвія немов підмінили.

Колись весела, товариська Дарина стала замкнутою, похмурою дівчинкою.

З бабусею й дідусем вона майже не спілкувалася, цілими днями просиджуючи у себе в кімнаті втупившись у телефон.

Від пропозиції діда піти на риболовлю, Дарина категорично відмовилася, хоч раніше вона зі сльозами на очах вмовляла бабусю відпустити її з дідом.

Піти по суницю з бабусею теж відмовилася, та й узагалі…

Вона просто відмовлялася виходити зі своєї кімнати.

Два дні баба Марія дивилася на це неподобство, а потім покликала діда на подвірʼя.

Коли той вийшов, баба Марія задумливо сиділа на лавці.

– Що тобі треба? – незадоволено запитав дід Матвій. – Мені гачки розбирати треба, а тут ти…

– Та помовч ти, старий! Ти бачиш шо з нашою Даринкою коїться? А ти гачки, гачки…

Дід Матвій замислився.

– Ну це так. Зовсім дівчина дивною стала. Прямо на себе не схожа!

– Ну ось! А я тобі що говорю? Робити щось треба.

Дід Матвій знову замислився.

– Може до лікаря її звозити?

– Ні… Тут треба щось інше… Гаразд, діду, я сьогодні добре подумаю, а надвечір тобі скажу, що надумала. Є в мене ідея, але треба її добре обміркувати…

На тому бабуся з дідом розійшлися, а ввечері баба Марія покликала діда Матвія на ту саму лавку для того, щоб викласти йому свій план, який мав допомогти Дарині…

Вранці наступного дня, дід Матвій постукав до Дарини.

Тій нікого не хотілося бачити, але сваритися з дідом не було за що, тому Дарина дозволила йому увійти.

Дід Матвій зайшов у кімнату і сів на крісло.

Сумно зітхнувши, той подивився на Дарину і сумним голосом сказав.

– Ну от що, Даринко. Бабця наша заслабла і тепер ми з тобою виходить сирітки…

Дарина здивовано подивилась на діда.

– Які такі сирітки, дідусю? Що ти знову вигадав?

– Ну, як що? Бабця, кажу, слаба! А це значить, що вона тепер лежить. Тобто ні їсти, ні пити нам з тобою поки що не запропонують. Плюс, до всього цього, грядки у нас не полоти, і будинок не прибраний!

Дарина зітхнула з полегшенням.

– Та ну тебе, дідусю! Я вже налякалася! Полежить бабуся трохи, та й встане. А ти вже вигадав!

Дід Матвій ображено надувся.

– Нічого я не вигадав! Бабця наша в лікарню лягла! Нема її вдома! Тепер зрозуміло?

Тепер уже Дарина запереживала по–справжньому.

Вона зіскочила з ліжка і швидко почала ходити по кімнаті.

– То ти, чого мовчав, дідусю? Треба терміново батькам дзвонити! Куди бабусю відвезли? Як її стан?

Дід Матвій крадькома глянув на Дарину.

– Подіяло! – подумав він задоволено, а вголос сказав.

– Ти почекай, почекай. Та не бігай! Батькам говорити не треба, самі впораємося. Бабця наша тут, у місцевій лікарні, відпочиває. Тиск у неї! У її віці, це буває! Головне не це. Головне, знаєш, що?

Дарина сіла на ліжко.

– Що?

– Якось поратися нам треба! Ось що! Коли бабуся прийде додому і побачить, що у нас тут робиться, то там уже тиском не обійдеться. Тож давай думати…

Дарина все ще не могла зрозуміти, що дідусь від неї хоче.

– То що робити, діду?

– Що робити, що робити! Бульйон бабці треба варити. Курячий! А то зголодніє у нас там. І компот! Вона його дуже любить!

Дарина здивовано подивилася на дідуся.

– А як, діду? Я готувати ж не вмію…

– А ось тут, люба моя, мінус твоїй мамі і бабі.

– За що?

– А за те, що тебе готувати не навчили! Так… Це проблема. Але її можна вирішити! По–перше, у тебе є інтернет, а в мене досвід! Так що впораємося!

Через годину на кухні у баби Марії кипіла робота.

Дарина вимазана з ніг до голови борошном, намагалася зробити тісто на млинці, а дід Матвій, тихо сварячись, підготовляв півня.

На плиті весело кипів ягідний компот, а в сусідній каструлі варилася картопля.

Через кілька годин, спільними зусиллями дідуся та правнучки, обід був готовий!

І дід Матвій, спритно зібравши кошик з їжею, подався на побачення до баби Марії.

Дарина теж рвалася відвідати бабусю, але дід Матвій сказав їй, що у лікарню, мовляв, не пускають. Що й сам він туди не потрапить, а просто передасть обід і велике вітання з поцілунками.

Весь цей час, баба Марія сиділа у своєї подруги і з хвилюванням чекала новин від діда.

Дід Матвій прибув вчасно і розповів усе, що зараз відбувалося вдома.

Баба Марія побачивши обід приготовлений онукою, розплакалася і зібралася було додому, але дід її зупинив.

Лікування, мовляв, не закінчено. Так що, сиди й чекай!

Прийшовши додому дід Матвій застав Дарину на городі.

Вона старанно обробляла грядки. Дід Матвій, подумки, попрощався з морквою і буряком, але вигляду не подав, зітхнув і пішов на допомогу правнучці.

Того дня баба Марія залишилася ночувати у подруги, а Дарина, вперше за довгий час, заснула міцно і без сновидінь.

Наступний день розпочався у Дарині з великого збирання.

Поки дід Матвій вибивав на вулиці килими, Дарина все мила і протирала.

Потім вони знову готували обід і дід Матвій “носив його у лікарню”.

Бабі Марії він строго заборонив повертатися додому раніше завтрашнього обіду.

Подруга її була самотньою, тож ініціативу діда Матвія підтримала обома руками. Одній вдома було нудно, а з бабою Марією навпаки. Весело і ні краплі не нудно.

Одним словом, коли баба Марія повернулася додому, правнучку було не впізнати.

Від її нудьги не залишилося й сліду. Дарина знову була сповнена життя. Енергія так і йшла з дівчини, мабуть, як і було задумано, лікування працею подіяло у повному обсязі.

Всі дні, що залишилися, Дарина у всьому допомагала бабусі. Ходила по ягоди, вчилася готувати, допомагала на городі і вдома і навіть кілька разів ходила з дідусем на риболовлю.

Коли приїхала Настя, вона свою дочку не впізнала.

Дивлячись на веселу Дарину, яка спритно готувала млинці, вона пошепки запитала у баби Марії.

– Як? Скажи мені як? Це ж зовсім інша дитина! Та вам із дідом премію треба дати, за винахід такого методу!
Баба Марія хмикнула.

– Яка там нудьга! Самі вигадали, самі повірили. Раніше зроду такого не було! Людям працювати треба було, не до суму й нудьги було! От і не вигадували люди. Єх…

Увечері Настя й Дарина поїхали…

Дід Матвій і баба Марія сиділи на своїй затишній кухні і розмовляли, згадували як спритно вдалося їм “вилікувати” Дарину.

Якоїсь миті, баба Марія запитала у діда Матвія.

– Чуєш, діду. А чого ти Даринці компот сказав варити? В льоху ж он скільки банок припадають пилом?

Дід Матвій хмикнув.

– Недолуга ти, Марійко. То був виховний момент! Отак от!

Баба Марія посміхнулася.

– Знаєш шо, діду? Давай будемо йти спати! А завтра зранку берись за ґанок, а то скрипить, як ми з тобою.

Дід обурено заперечив.

– Я взагалі то зібрався на риболовлю!

Баба Марія зітхнула.

– На риболовлю потім сходиш. Літо довге. А ґанок не чекатиме! І не дивись на мене так! Треба, значить, треба! А то, не дай Боже, у мене нудьга почнеться! Що робити потім будеш?

Дід Матвій тричі перехрестився.

– Та не дай Боже! От вже з тобою я не впораюся. Дуже вже ти шкодлива!

Він спритно ухилився від кухонного рушника і задоволений пішов спати…