Тетяна поверталася додому з роботи. В маршрутці жінка помітила, що забула сумочку, а в ній телефон і ключі від квартири. – Добре, що проїзна картка лежала у кишені, – подумала Таня. Повертатися було далеко, тому вона вирішила зійти біля офісу чоловіка і взяти у нього ключі. Таня зайшла на прохідну, де за столом сиділо два охоронці. – Анатолій Вікторович у себе? – запитала Тетяна. – Ні, він поїхав! – відповів один із них. Тетяна зраділа, що чоловік, вже вдома, як раптом почула, як охоронці про щось шепочуться. Тетяна прислухалася до їхньої розмови і застигла від почутого

Тетяна увімкнула телевізор. Навіть канали перемикати не стала, щоб знайти щось цікавіше. Яка різниця, що там на екрані, аби людський голос чути. Сьогодні їй виповнилось 60 років. Думати про це було гірко та неприємно. Ще важче цей день перебувати вдома самої. Сини віддзвонилися з самого ранку, перепрошуючи, що найближчим часом приїхати не вийде. Та вона й не чекала, що вони кинуть усі свої справи і примчать до матері. Навіщо? День народження давно перестав щось означати у її житті. Ось коли хлопчаки зі своїми сім’ями приїжджають до неї у гості – ось це так! Це справжнє свято. Тоді вона, як і раніше, починає почуватися потрібною і навіть молодою.

На синів Тетяна не скаржилася, розуміла, що часи зараз непрості, працювати доводиться багато, щоби дітей забезпечити всім необхідним. Та й дружинам приділяти увагу треба. Саме так вони їх і виховували. До того ж, приклад батька у них завжди був перед очима. Спершу. Доки він не пішов до іншої жінки. Але тоді сини були вже дорослими та жили окремо. Сім років минуло відтоді…

Танюя з Анатолієм познайомилися в автобусі. Дивно це було, бо мама Тані завжди стверджувала, що пристойні дівчата у транспорті не знайомляться. І на вулиці, до речі, також. Але де це можна робити, вона чомусь не пояснювала.

– Що читаєте? – спитав він.

– Що за невіглас, – подумала Таня. – Говорить до незнайомої дівчини.

І відвернулася до вікна. Але він не відступав і вийшов за нею на зупинці. Так і познайомилися всупереч усім маминим настановам. Потім цілий рік зустрічалися, доки не зіграли весілля. Жили спочатку у його батьків, поки він не отримав  квартиру. На той час двоє синів народилося: Леонід та Сашко. Почала Тетяна вчитися жити самотужки. Добре, що свекруха її навчила: і готувати, і бюджет складати.

Після народження синів Таня набрала. Підходячи до дзеркала і торкаючись своїх округлих боків, вона сильно соромилася. Їй здавалося, що чоловік, бачачи її такою, розлюбить і почне заглядатись на струнких дівчат. Адже одружився він на тендітні, немов тростинка, дівчинці! Толік, спостерігаючи за тим як Таня їсть одні салатики, бурчав: 

– Ось нісенітницями ти займаєшся. Ти мені така ще більше подобаєшся. Є за що потриматись.

Толік про неї дбав. Хоча може бути не так, як їй мріялося в юності. Він дзвонив їй з роботи, щоб поцікавитись, що вона поїла на обід. Заглядав під пальто, щоб переконатися, що вона одяглася тепло і підкладав їй у кишеню цукерку чи гроші із заначки. Ніколи не дозволяв він їй носити тяжкості, сварився, якщо на дачі у батьків хапалася за важкі відра. Жодного разу чоловік не дозволив підвищити на неї голос чи назвати якимось неприємним словом. Ось і хлопчики, наслідуючи приклад батька, завжди ставилися до неї з повагою. А потім таке саме ставлення внесли і в власні сім’ї.

Так, непростий період у житті почався, коли хлопці одружилися та роз’їхалися по різних містах. Дивно це було, що квартира, де завжди було шумно, стала порожньою і тихою. Толік і тоді виявив турботу про Таню, купуючи квитки в кіно та театр. Аби вона знову стала веселою та заводною. А діти… Що діти? Вони виросли та розлетілися! Не будеш же за них все життя чіплятися? Нехай тепер свої гнізда в’ють. Так і вийшло, що залишилися Анатолій із Тетяною вдвох, а до синів вони у гості їздили. Або Леонід з Сашком, узявши дружин, а потім і дітей, до них несподівано завалювалися. Ось тоді особливі веселощі починалися!

Одного разу, коли сини роз’їхалися, Таня прокинулася від запаху кави. Перед нею стояв чоловік із підносом у руках.

– Знаєш, Таню, я завжди мріяв подати тобі каву в ліжко, як у кіно показують! Ось настав час і мені тебе побалувати, – з усмішкою промовив він.

– Толік, адже я теж з юності мріяла, щоб чоловік мені сніданок у ліжко приносив, – зізналася вона.

– Невже! – Вигукнув він. – А чого ж ти жодного разу мені про це не сказала?

– Незручно якось було. Ти й так багато для мене робиш.

Але мрія виявилася привабливішою, ніж реальність. Насправді пити каву, спершись на подушку, було дуже незручно. Кава, того й дивись, проллється на ліжко. Але Тетяна була дуже вдячна чоловікові за свято, яке він їй влаштував.

Все звалилося несподівано. Анатолій раптом почав затримуватись на роботі, пояснюючи це тим, що йому як начальству доводиться стежити за усім робочим процесом. Вона все це розуміла, адже чоловік нещодавно став директором підприємства. Звісно, справ у нього побільшало! А у неї робота не складна, тому вона намагалася готувати для нього улюблені страви, аби хоч якось полегшити йому життя. Якось після роботи у неї вихопили з рук сумочку, а з нею і ключі від квартири, телефон та гроші. Добре, що проїзна картка лежала у кишені. Тетяна поїхала до чоловіка на роботу. Але на прохідний охоронець сказав, що Анатолій Вікторович давно поїхав.

Тетяна зраділа, що чоловік, швидше за все, вже вдома, але за своєю спиною почула, як той самий охоронець каже комусь: «Потрібна йому тепер ця! Він тепер із молодою коханкою час проводить».

Почуте здивувало Тетяну. Це не могло бути, щоб такі слова стосувалися її і Толіка. Хвилюючись в автобусі, вона з переживанням згадала, як змінилося до неї ставлення чоловіка. Більше не відчувалося ні кохання, ні турботи. А дратівливість вона списувала на його втому. Невже в нього з’явилася коханка? «Навіщо гадати, – вирішила вона. – Краще спитаю у нього».

До пізньої ночі просиділа Тетяна у дворі, чекаючи чоловіка. А коли він під’їхав своїм дорогим автомобілем до під’їзду, то підійшла і прямо запитала, чи є в нього коханка? Анатолій юлити не став і одразу зізнався, що покохав іншу жінку, молоду та цікаву.

“Мені тепер що, звільнити твою квартиру?” – спитала вона, розуміючи, що йти їй, по суті, нема куди.

Від її слів Анатолій зніяковів.

«Ні-ні, що ти! Це твоя квартира. Я ні на що не претендую. Тільки машину собі залишу і свої речі заберу, якщо ти не проти».

Вона була не проти. Він зібрав речі та поїхав.

І начебто весь світ розсипався на дрібні шматочки. Начебто все залишилося тим самим: робота, дім, сини – але всередині утворився такий вакуум, що вона ніде не знаходила собі місця.

Сини, наче щось відчули, обидва подзвонили наступного дня, а у вихідні приїхали до матері.

– Запам’ятайте, батько пішов від мене, – суворо сказала вона, бачачи обурення синів, – для вас він, як і раніше, залишився батьком.

Хлопці лише нижче схилили голови. Вони ухвалили своє власне рішення. На дзвінки батька вони відповідали, але познайомитись з його новою дружиною категорично відмовилися.

Потяглися довгі-довгі дні та безсонні ночі. Тетяна вийшла на пенсію, і діти, бачачи, як вона переживає від самотності, покликали її жити до себе.

«Навіщо я заважатиму в чужій сім’ї», – вирішила вона і продовжувала жити, як і раніше, ходячи на колишню роботу і повертаючись у порожню квартиру.

По телевізору розпочалися новини. Тетяна натиснула кнопку на пульті, і екран згас. Кімната наповнилася дзвінкою тишею. Пора було лягати спати. Дзвінок, що пролунав у коридорі, здригнув її. Хто б це міг бути?

На порозі стояв Анатолій.

– Пустиш? – Запитав він, відводячи погляд.

– Проходь. Це і твій дім, – знизала плечима вона.

– Вибач, що так пізно. Ніяк не міг наважитися натиснути на кнопку дзвінка.

– Чому? Х

– Ні, просто … складно все це пояснити.

– Толік, ми не бачилися сім років. Чи варто взагалі щось пояснювати? Чай питимеш?

– Якщо наллєш, буду.

– Наллю. Проходь.

Він зняв куртку. Під нею був широкий светр з Міккі Маусом на всі груди.

– Ти й на роботу тепер так ходиш? – Усміхнулася вона.

– На роботу, Таню, я вже не ходжу. Вчора мене на пенсію провели. З кінцями. Шукатиму нову роботу.

– Знайдеш, було б бажання.

Він сидів за столом, задумливо помішуючи чайною ложкою. За ці 7 років він сильно постарів і з видного, процвітаючого чоловіка перетворився на змарнілого дідуся з погаслим поглядом.

– Можна я в тебе трохи поживу? Буквально кілька днів, поки не винайму квартиру, – не підводячи очей, спитав він.

– Ти можеш жити стільки, скільки хочеш. Посварився з дружиною?

– Ні, не посварився. Просто пішов, – Анатолій відвів погляд від чашки і подивився Тані у вічі. – Прости мене. Я не думав, що це так важко, коли тобі зраджують.

– Ну що ж, тепер ти знаєш. Білизну можеш взяти у шафі, на колишньому місці. Добраніч.

– Може посидимо ще трохи? – несміливо запропонував він.

– Ні, Толік, мені завтра на роботу. Сам розумієш, у нашому віці треба висипатись.

– Так може завтра…

Тетяна зачинила двері до своєї кімнати.

Завтра… Що буде завтра?

Напевно, час би вже круто поміняти своє життя! Скільки можна сидіти на самоті?

Вона взяла телефон і набрала номер Леоніда.

– Синку, я подумала над твоєю пропозицією. Завтра напишу заяву на звільнення і приїду до вас. Ти маєш рацію, вистачить вже самотності. Час починати нове життя. Тим більше, що скоро у вас ще один малюк народиться, тож допомога моя зайвою не буде.

Тетяна лягла в ліжко і вперше за останні роки заснула спокійно.