Олексій зайшов до свого друга у гості. Роман накрив стіл, посиділи трохи по-чоловічому. – Там теща мені солених огірочків передала баночку! Зараз принесу, – сказав Роман і вийшов на кухню. Олексій підвівся, щоб трохи походити і розім’ятися. Засидівся. Його увагу привернула порцелянова статуетка біля телевізора, якої раніше він у Романа не бачив. Олексій підійшов ближче, роздивився і застиг від побаченого. – Як ти міг так вчинити зі мною! – тільки й вигукнув Олексій, коли Роман повернувся в кімнату

– Вітаю тебе з першою річницею нашого весілля, – сказав Олексій, вручаючи дружині букет її улюблених орхідей і маленьку коробочку.

– Дякую тобі велике, – вигукнула Вероніка, відкриваючи коробочку, в якій опинилися гарненькі золоті сережки з блакитним топазом. – Яка чарівність!

– Це ти в мене чарівність! – усміхнувся чоловік. – Приміряєш сережки?

– Звичайно.

– Вони тобі дуже личать, я спеціально вибрав із таким каменем, під колір твоїх незвичайних очей.

– Як же я люблю тебе, – сказала Вероніка, обіймаючи чоловіка. – Почуваюся найщасливішою жінкою на світі.

– І я дуже щасливий з тобою…

Через місяць.

– Вероніко, а чому ти зняла сережки з топазом? Набридли? – Запитав Олексій у дружини за вечерею.

– Олексію, навіть не знаю, як тобі сказати…

– Що сталося? Говори, не переживай, – стривожився чоловік.

– Я втратила одну сережку… Навіть не уявляю, де це сталося. Прийшла з роботи, почала переодягатися і виявила, що однієї сережки немає. Вдома шукала скрізь, не знайшла. Добре, якби на роботі втратила. Тоді є шанс, що хтось знайде та захоче повернути. А якщо на вулиці, то вже немає шансів. Олексію, вибач мені. Мені так незручно, це твій подарунок, а я…

Вероніка була готова розплакатися, втрата сережки дуже засмутила молоду жінку. Олексій поспішив заспокоїти дружину.

– Гаразд, Вероніко, втратила то втратила. Жаль, звичайно, але це ще не біда. До того ж сама кажеш, що якщо на роботі упустила, може ще й знайдеться.

– І все одно дуже прикро, Олексію. Я ніколи у своєму житті нічого не втрачала. Тим паче таке цінне. А тут узагалі твій подарунок на річницю. Не можу пробачити себе.

– Все нормально, люба, не думай про це … Хочеш, у вихідний сходимо в ювелірний і виберемо тобі нові сережки?

– Ні, навіщо витрачатися, ми ж на відпустку збираємо.

– До відпустки ще півроку, встигнемо назбирати. Не хочу, щоб ти засмучувалася.

– Гаразд, побачимо, – відповіла Вероніка.

Надії подружжя на те, що сережку Вероніка втратила на роботі і хтось із колег її знайшов, не справдилися. Молода жінка змирилася з втратою та заспокоїлася. Чоловік зміг переконати її в тому, що це лише річ.

Так, дорога, але все-таки річ, і тому не варто так сильно засмучуватися. А щоб Вероніка зовсім перестала переживати, Олексій таки купив їй нові сережки, які жінка сама обрала.

Ця історія з втраченим сережкою могла незабаром зовсім забутися, але доля розпорядилася інакше…

Якось Олексію зателефонував його друг Роман.

– Олексію, давно ми з тобою не бачилися, – сказав чоловік. – Може, приїдеш у суботу? Мені родич біленької власного виробництва привіз. Заодно і продегустуємо. Тебе ж Вероніка відпустить?

– Так без проблем, Вероніка у мене золото. До того ж, вона в суботу сама збиралася з подругою зустрітися.

– От і відмінно! Тоді чекаю на тебе до шостої.

– Домовилися, Романе, до зустрічі! – Зрадів Олексій.

Вони з другом, правда, давно не бачилися, і Олексію дуже хотілося поспілкуватись. Хоч би як він любив свою дружину, іноді все-таки потрібно відпочивати один від одного і проводити час нарізно. Але лише інколи! Розлучитися з Веронікою надовго він би точно не зміг.

У суботу Вероніка, як і збиралася, вирушила у гості до подруги, а Олексій викликав таксі та поїхав до Романа. Дорогою він зателефонував другу і запитав, чи не треба купити чогось до столу.

– Не потрібно. Все є! – відповів Рома. – Ти знаєш, що я люблю готувати. Так що давай під’їжджай, не терпиться спробувати.

Гостинець родича Романа припав друзям до смаку, а за розмовами час летів непомітно.

– Піду ще лимончика підкину, – сказав Роман, підводячись з-за столу.

Молоді люди розташувалися у вітальні на зручному дивані. Коли друг вийшов з кімнати, Олексій підвівся, щоб трохи походити і розім’ятися. Засидівся. Його увагу привернула порцелянова статуетка, якої раніше він у Романа не бачив.

Підійшовши ближче, Олексій злексій… Поруч із порцеляновим песиком лежала сережка. Точно така ж, яку втратила Вероніка… Чоловік почував себе так, ніби на нього вилили відро холодної води… Він миттєво прийшов в себе, узяв сережку і пішов на кухню, де Роман, ще нічого не підозрював, розкладав на блюдце тонкі скибочки лимона.

– Що з тобою? – Запитав друг, побачивши застиглого на порозі кухні похмурого Олексія.

– Це що таке? – Своєю чергою запитав Олексій, показуючи сережку.

– Як бачиш. Сережки. А що не так? – здивувався Роман.

– Те, що це сережка, я бачу, – нервово відповів друг. – Мене цікавить чия вона?

– Та що з тобою, Олексію? Яка тобі різниця, чия то сережка?

– Ні, ти мені дай відповідь.

– Ну гаразд, – знизав плечима Роман. – Дівчини однієї. Познайомились у кафе, ми з колегами після роботи вирішили трохи розслабитись… Я тоді підчепив якусь дівчину, додому привіз. Ну, а далі сам розумієш. Вранці вона пішла, а потім я цю сережку знайшов. А кому повернути не знаю. Я навіть імені цієї дівки не пам’ятаю, і телефону її в мене, зрозуміло, немає… Думав, що вона, може, сама виявить пропажу і прийде, але не прийшла…

Олексій слухав Романа і не вірив жодному його слову. Перед очима так і миготіли неприємні картинки… Роман та Вероніка… Найкращий друг та кохана дружина… Як вони могли…

– Коли це було? – Кам’яним голосом сказав Олексій.

– Що коли? Коли я цю дівчину привів? Не пам’ятаю точно. Місяць тому, мабуть…

Місяць тому… Все сходиться… Ех, Вероніко, як же ти могла. А Ромко. Найкращий друг… Не чекав Олексій такої подвійної зради.

– Негідник ти … – процідив він і попрямував до коридору, щоб одягтися і залишити квартиру зрадника ….

– Що сталося? – Запитав Роман, пішовши за Олексієм. – Ще й негідником обізвав… Можеш пояснити, в чому справа? Тобі так не сподобалося, що я привів додому випадкову дівчину? З якого часу ти став таким високоморальним ? Щось я раніше не помічав за тобою такого…

– Слухай, помовчи, га? – не витримавши, вигукнув Олексій. – Якщо ти спиш з моєю дружиною, то май хоча б мужність у цьому зізнатися.

– Що? – Тепер вже Роман перейшов гучний тон. – Ти що несеш? Я та Вероніка? Нісенітниця якась. Як тобі тільки таке в голову спало?

– А те, що місяць тому вона втратила таку саму сережку, і не таки наївний, щоб повірити в те, що це збіг, – сказав Олексій, відчиняючи двері.

Більше він ні хвилини не хотів залишатися в квартирі тепер уже колишнього друга і слухати його  виправдання… Він бігом спустився сходами, вибіг з під’їзду і на повні груди вдихнув свіжого морозного повітря…

За двадцять хвилин Олексій був уже вдома. Вероніка теж встигла повернутися від подруги і дивилася якийсь фільм.

– Привіт! – радісно вигукнула вона, побачивши чоловіка. – Щось ти рано, я думала, що до півночі засидитеся, як завжди…

– Пішла геть! – вигукнув Олексій.

У цей момент він розумів, що не може не бажає бачити свою дружину. Найбільше йому хочеться, щоб вона зникла з його життя і якнайшвидше…

– Олексію, що з тобою? – Запитала схвильована Вероніка, вставши з дивана.

– Я сказав: пішла геть із моєї квартири! Забирайся!

З цими словами він паклав на журнальний столик сережку.

– Ти знайшов її? – Здивувалася Вероніка. – Де вона була?

– У твого коханця!. Думала, що мене обманюватимеш, а я ніколи не дізнаюся? Йди з мого дому!

– Якого коханця? Олексію, ти що, перебрав?

– Я нормальний, прийшов в себе тому що дізнався, що моя дружина звичайнісінька негідниця!

– Припини ображати мене! Ти можеш спокійно пояснити все? Давай поговоримо. У кого ти знайшов моє сережки?

– Ти сама знаєш. І я тобі ще раз повторюю: забирайся! Я більше не хочу тебе бачити. У понеділок подам на розлучення.

Вероніка нічого не відповіла. Вона пішла в спальню, щоб одягтися і зібрати найнеобхідніші речі… Через деякий час Олексій почув, як закрилися двері.

Після її відходу чоловік відкрив скриньку, де Вероніка зберігала прикраси, дістав звідти другу сережку і, подумавши трохи, відправив сережки в каналізацію.

– Там вам і місце, – сказав він, думаючи про те, що так само і Вероніка спустила в каналізацію його кохання.

Минув час.

Олексій та Вероніка розлучилися швидко, адже у них не було дітей та спільного майна. Молода жінка намагалася ще поговорити з чоловіком і переконати, що не зраджувала йому, але він не хотів її слухати. І з Романом чоловік обірвав усі контакти, заблокувавши його і в телефоні, і в соціальних мережах.

Через півроку після розлучення Олексій вирішив продати квартиру і купити нову, ближче до його нового місця роботи. Роботу після розлучення він також змінив, бо серед його колег були їхні спільні з Веронікою друзі, а Олексію хотілося, щоб нічого не нагадувало про невірну дружину.

Квартиру удалося продати досить швидко. Покупцями виявились молода сімейна пара з маленькою дитиною. Через кілька тижнів після продажу квартири Олексію зателефонувала Юлія, нова господиня квартири. Привітавшись, молода жінка повідомила:

– Ми зараз робимо ремонт у квартирі та вчора дещо знайшли. Золоту сережку з блакитним камінчиком, я вирішила подзвонити вам і повідомити про знахідку.

– Що ви знайшли? – не повірив почутому чоловік.

– Золоту сережку, – повторила Юлія. – Подумали, що вона ваша. У сенсі вашої дружини чи дівчини. Адже так..? Алло, Олексію, чому ви мовчите? Ви заберете сережку?

– Так, дякую, Юля… – відповів Олексій…

Що він відчував у цей момент, важко пояснити. Це були суперечливі почуття та емоції, але, мабуть, найсильнішим було усвідомлення того, що він зробив жахливу, фатальну помилку, власними руками зруйнував своє життя. І вже навряд чи можна виправити щось.

…Найменше чекала Вероніка дзвінка від колишнього чоловіка. Що йому ще потрібно від неї? Але вона все ж таки відповіла на дзвінок.

– Вероніко, пробач мені, – сказав Олексій. – Тепер я знаю, що ти не зраджувала мене.

– Ось як? – Усміхнулася Вероніка. – І як же це ти з’ясував?

– Сережка твоя знайшлася.

– Знову знайшлася?

– Вероніко, це був безглуздий збіг. Сережу ти насправді втратила вдома. Її знайшли нові господарі квартири, коли почали робити ремонт… Пробач мені, будь ласка… Я не мав рації, помилився.

– Пробач… Ти назвав мене негідницею, поганими словами, ти навіть не захотів спокійно поговорити, виставив мене пізно ввечері з квартири… А тепер так просто кажеш: «Пробач, я помилився…»

– Вероніко, я знаю, що ти ображена на мене, і я це заслужив, я не розумний. Але дай мені шанс виправити все, давай спробуємо почати з початку … Я все ще люблю тебе …

– Ні, Олексію, пізно. І нам більше нема про що говорити. Я вже тебе не люблю. Без довіри не буває кохання. Прощавай…

– Вероніко, почекай, – почав було говорити Олексій, але колишня дружина вже відключилася … Говорити їм, правда, більше не було про що …

А як ви вважаєте, чи можливе кохання без довіри?