Ольга Іванівна вирішила відвідати сина. Вчора до неї подзвонив Віктор і розповів про те, що влаштувала невістка. – Ну я їй висловлю, що я про це все думаю. Навчу, як правильно жити! – думала дорогою жінка. Ольга подзвонила у двері кваритири сина. – Мама? – здивувався Віктор, побачивши свою матір на порозі. – Так, – усміхнулася вона. – Ось в гості вирішила заїхати. – Проходь, – невпевнено сказав син. Ольга Іванівна пройшла в  квартиру сина та невістки, пройшлася кімнатами і застигла від побаченого

Ранок, як завжди, видався метушливий. Віка приготувала сніданок, розбудила Вірочку. Чоловік приймав ванну, довелося вмивати доньку на кухні. Випадково рушником змахнула зі столу чашку. На шум прибіг чоловік. Віка попросила потримати на руках Вірочку, а сама почала збирати уламки з підлоги.

– Ух, здається все, – Віка кинулася одягатися.

– Я побігла, а ти відведи Віру до садка. У мене сьогодні важливий день, – говорила вона вже з коридору, застібаючи блискавку на чобітках. – Я показую свою презентацію. Якщо все пройде добре, мені довірять виконання проекту, а це гроші, досвід та рекомендації.

Вона одягла пальто, кинула останній прискіпливий погляд у дзеркало, взяла сумочку і вибігла з помешкання. Віктор навіть не встиг обуритися.

Він доїдав бутерброд із кавою, а Вірочка стояла поруч і дивилася на нього.

– Теж хочеш?

Донька кивнула.

– Ні, не можна, а то в садку кашу не їстимеш.

При згадці про кашу Вірочка скривилася.

– Я також багато чого не люблю. Наприклад, як мама йде з дому. З цим, схоже, вже нічого не вдієш. – Віктор поставив порожню чашку до раковини.

Він довго натягував на дочку колготки, які весь час перекручувалися. Потім довго шукав рукавиці. Вони опинилися на батареї, на кухні. Згодом, вони нарешті вийшли з квартири, Віктор підхопив доньку на руки і побіг униз сходами.

Він передав виховательці Вірочку, але та почала щось йому пояснювати.

– Вибачте, запізнююся, – зупинив він її і вибіг із роздягальні.

Тільки у машині зітхнув вільно. З хвилину приходив в себе після ранкової біганини, потім поїхав на роботу.

Всю дорогу думав, як було добре, коли Віка сиділа вдома. Він спокійно йшов на роботу і повертався до прибраної квартири, де вже пахло приготованою вечерею. І жодних хвилювань. А тепер все бігцем. Ні, так далі не може продовжуватися.

Багато жінок мріяли б опинитися на її місці та сидіти вдома. А їй потрібна самодостатність, кар’єра. Навіщо тоді одружувалася? Займалася б кар’єрою. Потрібно умовити Віку відмовитись від ідеї працювати. Хіба їм не вистачає грошей? Віктор вирішив поговорити із дружиною увечері. Настрій одразу покращав.

Робота відволікла від ранкових негараздів. Після обіду прийшла смс від Віки, що затримається та просить забрати Віру з садка.

Ну от приїхали. А він розраховував посидіти та побалакати з друзями в кафе. І так рідко зустрічаються. Настрій знову впав нижче за плінтус.

Увечері Віктор смажив картоплю, коли прийшла дружина, задоволена і з сяючими очима. Не роздягнувшись, вона зайшла на кухню.

– Уявляєш, моя презентація викликала фурор. Мене призначили керівником проекту! Привітай мене. – Вона підвелася навшпиньки і підставила щоку для поцілунку. Віктор цмокнув її.

– Ти не радий за мене? – Віка помітила сумний настрій чоловіка.

– Ні, я щасливий. Круто! Дружина зайнялася кар’єрою. Їй довірили керівництво проектом. На нас із донькою у неї більше немає часу. Все просто відмінно! – саркастично відповів Віктор.

– Ти чого здійнявся? Ти заздриш, що я вийшла на роботу, у мене все вийшло, а ти так і працюєш простим менеджером?

– До чого тут заздрість? Ти бачиш доньку тільки вранці та у вихідні. Дитина скоро перестане тебе впізнавати. Тобі не вистачає грошей?

– Не сварись. Ти зараз не про дитину думаєш, а про себе. Так, я більше тебе зароблятиму. І тебе це зачіпає. Як ти не розумієш? Я хочу займатися тим, що мені подобається, а не сидіти вдома. Хочу гарно виглядати. Саме в таку мене ти закохався. Хіба ні?

Віктор замішався, не знаючи, що відповісти. Це було правдою.

– Але це було тоді. Тепер ми маємо доньку. А дитині потрібна мати, – парирував він.

– Батько теж дитині потрібний. Чоловіки люблять перекладати все на жінок і потім вказувати їм на їх недоліки у вихованні. От і займайся нашою дитиною, – не витримала Віка.

Діалог поступово переріс у сварку. Розмовляли підвищеними тонами. Обидва вважали себе правими, і ніхто не хотів поступатися. Спати Віка з Віктором лягли незадоволені, так і не помирившись. Як за командою відвернулися у різні боки. Але уві сні Віка поклала руку на чоловіка, і він ніжно накрив її своєю долонею. Уві сні вони, як і раніше, любили один одного.

Вранці Віктор став рано, сподіваючись, що встигне піти з дому першим. Але Віка вже приготувала сніданок і будила Вірочку. Він зітхнув і пішов голитися. І все повторилося: кава збігла, Віра заплуталася в колготках, а одягнена Віка вже стояла у дверях.

Віктор гукнув їй, що сьогодні не зможе забрати Вірочку… Але у відповідь йому долинув звук закриття вхідні двері.

– Та що ж таке! – кинув він свою сорочку на ліжко.

Сім’ю він уявляв не так. Мати його не працювала, сиділа вдома, готувала обіди, чекала на батька, робила з Віктором уроки. Ні сварок ніколи не було. Але чому у них все не так?

На роботі до нього підійшла Маргарита. У свій час Віктор з нею мав нетривалий і бурхливий роман. Ще до знайомства з Вікою. Вірніше через Віку він розлучився з Ритою.

– Ти чого такий останнім часом? – Запитала вона.

– Який? – Віктор насипав розчинну каву в чашку.

– Скуйовджений, невдоволений. Що, будні сімейного життя виявилися не такими вже й райдужними?

– Ти про що? У нас все добре з Вікою. Просто… вона вийшла на роботу, і ми поки що не звикли жити в такому ритмі. – Віктор налив у чашу воду із чайника і глянув на Риту.

Її красиво нафарбовані яскравою помадою губи торкнулася розуміюча усмішка. Виглядала вона просто супер, як із обкладинки модного журналу.

– Ти такий вічно зайнятий. Якщо хочеш, я можу допомогти, – запропонувала вона.

– Чим?

– Ну, наприклад, доньку забрати із садка. Відведу до себе, а ти, як звільнишся, зайдеш за нею. Ти давно не був у мене, – говорячи це, вона трохи наблизила голову до Віктора. Її погляд манив і обіцяв принади раю. – Ти ж знаєш, я не така норовлива, як твоя дружина. – Її рука потяглася до коміра сорочки, збираючись щось поправити.

Віктор зупинив її руку і опустив вниз. Він уявив, як увечері Вірочка скаже мамі, що з садка її забрала тітка…

– Не треба. Між нами все скінчено, все у минулому. Ми ж домовились. Мені потрібно працювати. – З чашкою кави він вийшов із кімнати відпочинку.

Увечері Віка знову прийшла пізно. Вони не стали сваритися, просто не розмовляли. Віка чудово розуміла, чим незадоволений Віктор, куди приведуть усі ці сварки. Вона зовсім не хотіла втрачати чоловіка та сім’ю. Але й робота її їй подобалася. Вночі Віка спробувала обійняти чоловіка, але він демонстративно відвернувся від неї.

Вона довго лежала з розплющеними очима і думала, що робити. Роботу втрачати не хотілося, тим більше, що у неї все відмінно виходить. Сидіти вдома ще років зо два, поки Віка підросте… А кому вона потрібна буде тоді? Знайдуть іншого на її місце.

Але й Віктора можна зрозуміти. Вона у вихідні сидить біля комп’ютера. Вони давно ніде не були. Але хіба погано, якщо вони мають більше грошей? Можна без напруження та кредитів поїхати кудись відпочивати.

Віктор видний чоловік. На роботі у нього багато красивих жінок, які на низькому старті чекають, коли він стане вільним, щоб запропонувати себе як її заміну. Одна Рита чого варта. Віктор все одразу розповів, коли почали зустрічатися, щоб уникнути можливих сюрпризів.

“Ну вже ні. Іншим якось вдається все поєднувати. А я що ж, не зможу впоратися? Все, жодних затримок на роботі. Усі зустрічі перенести на ранок. І чому я все маю робити сама? Добралася, що називається. У нас команда, хіба ні? Нехай решта теж роблю свою справу, згідно з обов’язками. Крапка. Вирішено». І Віка зручніше влаштувала голову на подушці.

Наступного дня Віку показали по телевізору, як молодого процвітаючого фахівця. Вона розповідала про свій проект. Коли їй запитали, як їй вдається так добре виглядати, поєднуючи роботу з сім’єю, вона не розгубилася і сказала, що в неї чудовий чоловік і в усьому їй допомагає.

«Вона справді добре виглядає. А я перестав це помічати», – подумав Віктор.

– Бачила твою жінку по телевізору, – знову спіймала його в кімнаті відпочинку Рита.

– Досить ходити за мною, – сказав Віктор і помітив, як у її гарно підведених очах зявилися невдоволені іскорки.

– А якщо й так, то що? Твоя дружина на всю країну сказала, який ти чудовий чоловік. Такі, як ти не повинні належати одній жінці.

– Рито, перестань. Зверни свій погляд на Олексія. Ти йому давно подобаєшся, –  і пішов, забувши чашку з кавою на столі.

Мати Віктора теж бачила сюжет по телевізору і відразу подзвонила синові на роботу.

– Тобто ти тепер сам собі готуєш та прибираєш квартиру? Мабуть, голодний ходиш? А Вірочка як же? Дружина повинна сидіти вдома і чекати на чоловіка з роботи, стежити за дитиною. Ось я…

– Не втручайся, мамо. Розберемося самі. Пам’ятаю я, як ти сиділа вдома. Коли в школі мене питали, ким працює мама, я не знав, що відповісти. Мені було соромно, що моя мама ніхто, сидить вдома і борщі варить. Батько від надлишку вільного часу загуляв. Думаєш, я не знаю, що він не у відрядження їздив?

– Ти ніколи не казав, що знаєш…

– Скажеш тобі. Адже для тебе існує тільки твоя думка. Ти думала, що все робити за всіх – це правильно і добре, тебе цінуватимуть за це. А батько не цінував, дивився на інших успішних та яскравих жінок. А ти в хатньому халаті його не приваблювала. Знаю навіть, як ти ходила до його коханки. Просила, щоб вона звільнилася.

– Роби як знаєш. Це ваше життя, – мама схлипнула.

– Мамо, вибач, я не хотів тебе образити. Я тебе люблю. Приїжджай до нас у вихідні. Або ми до тебе на млинці приїдемо. У тебе незрівнянні млинці виходять. Навчила б Віку їх робити. Я її теж люблю і мені не потрібний ніхто інший.

Наступного дня Віка не попросила забрати доньку. Віктор вирішив, що забула і після роботи заїхав у сад. Вихователька з милою усмішкою повідомила, що Вірочку забрала мама.

“Та невже?” – зрадів він і поспішив додому.

– Ти чого так рано? Проект закрили? Тебе звільнили? – Запитав він, як тільки увійшов до квартири.

– Ні, просто вирішила спробувати повернути все у колишнє русло. Але руки так і сверблять зателефонувати і дізнатися, як там справи, – чесно зізналася Віка.

– Все зроблять добре, не хвилюйся. А якщо щось не так, зранку виправиш. Як смачно пахне… – у цей момент у двері подзвонили.

– Мама? – здивувався Віктор, побачивши свою матір на порозі.

Ольга Іванівна обійшла квартиру, відзначивши прискіпливим поглядом, що чисто та прибрано. На дверцятах шафи почіплена випрасувана сорочка Віктора. Віка готує вечерю, і не макарони із сосисками, а м’ясо. І все виявилося не так погано, як вона собі уявляла.

Після вечері Віка з донькою мили посуд, а Ольга Іванівна із сином розмовляли у кімнаті.

– У вас все справді добре. Я правильно тебе виховала, бо була поруч, а не пропадала на роботі, не приходила втомлена.

– Мамо не починай.

– Та ні, ти маєш рацію. Діти повинні бути кращими за батьків. Нас у матері було троє. Вона також сиділа вдома з нами. Я думала, що так і треба жити. А виявилось, треба все робити разом. Ти правий. І Віка твоя молодець. Привчає дочку допомагати по дому. Дружина має бути не доброю, а мудрою та коханою. Я рада за тебе, синку.

Згодом все налагодилося. Вірочка підросла і почала сама одягатися в садок. Мама сиділа з нею, коли та нкздужала. Віка звикла довіряти співробітникам, привчила себе проводити вихідні із сім’єю, а не сидіти біля комп’ютера. Віктор перестав качати права. Вони навчилися чути одне одного.