Тетяні подзвонила її колишня свекруха. – Тетяно, мого Славка не стало, – сказала вона в слухавку про колишнього чоловіка Тані. – А я дуже слаба. Приїдь. У мене більше нікого немає, окрім тебе… Таня застигла від почутого. Вона заплакала. – Ти чого? – запитав її чоловік Петро. – Що трапилося? – Та нічого, свекруха колишня дзвонила… – сказала Таня і все розповіла чоловікові. Вислухавши дружину, Петро порадив їй провідати свекруху. Таня приїхала. Свекруха лежала на ліжку. Вона простягнула Тані якийсь папірець. Таня глянула на нього й очам своїм не повірила

Галя й Таня дружили ще з дитячого садка.

Галі було п’ять років, коли у їхню групу привели худеньку дівчинку з тонкими косичками – Таню.

Вихователі шкодували дівчинку, в їдальні всі намагалися підкласти їй більшу порцію.

Таня часто була слаба. Якось так вийшло, що Галя взяла її під опіку.

Сама вона була міцною і могла навіть хлопчакам дати відкоша. Всі зрозуміли, що чіплятися до Тані не варто.

Дуже часто Таня приходила до подруги в гості, бо жили вони майже поряд.

Сім’я у них була багатодітна та не дуже благополучна. Вони часто змінювали місце проживання, тільки у їхньому селі от затрималися.

А коли останній дитині виповнилося 18 років, батьки зовсім вже почали гульбанити.

Таня була середньою із семи дітей і до цього часу вже працювала після училища.

Повернутись додому вона не могла, вже знала, який спосіб життя ведуть її батьки. Повторення у своєму житті такого вона не хотіла.

Таня познайомилася з хлопцем. Славко був єдиним сином у матері. Вони побралися, і Таня переїхала до них у простору трикімнатну квартиру.

Спочатку все було добре, навіть свекруха не чіплялася, а навпаки хвалила Таню перед Славком.

Але синок її виявився з каверзою. Став пізно повертатись й веселим.

– Та я просто з друзями, – казав він. – Подумаєш.

Після кількох разів мати зізналася Тані, що Славко вже було гульбанив.

– А що ж ви раніше мовчали? – ахнула Таня.

– А навіщо говорити? У вас же ж кохання. Я думала він із тобою ніколи вже не повернеться до цього. От і не заважала вам.

– Треба все говорити! – сказала дівчина. – Ви ж знаєте, які в мене батьки. Я не приховувала. Це погано. Я не хочу жити, як вони.

– Що ж ти тепер і від чоловіка відмовишся? Ти ж чекаєш малюка, тож сиди спокійно. Будемо разом йому допомагати. Тобі все одно нікуди йти.

Таня залишилася, але ніякі процедури Славку не допомагали.

Все повторювалося знову… Він почав все тягнути з дому, і навіть сваритися до матері і Тані.

…Таня народила, але з пологового її ніхто не зустрів. Свекруха бігала в пошуках сина.

Добравшись до квартири, Таня вперлася в замкнені двері.

Таня зателефонувала до своєї шкільної подруги.

– Можеш мене, будь ласка, забрати, – запитала вона Галю. – Моїх немає, ключів немає, я з дитиною біля дверей…

Минуло всього пів години, як з’явилася подруга.

– Чому ти одразу не сказала?! – здивувалась вона. – Треба давно було йти від нього?

– Куди? Ти ж знаєш, що в мене вдома. Практично те саме, що й тут. Тільки тут свекруха завжди при памʼяті…

Галя привезла її до своєї матері.

– У мене речі всі там… – сказала Таня. – Мені б їх забрати…

– Я сама все заберу, просто скажи що і де лежить, бо тебе знову вмовлять залишитися і тій хаті. А краще список напиши.

– Разом поїдьте, а я з малюком посиджу, – сказала мама Галі. – Треба мені «тренування» перед своїми онуками!

– Ти в мене золото, а не мати! – вигукнула Галя, а потім звернулася до Тані. – Дзвони свекрусі. Вдома вона чи ні!

Свекруха була вдома, і дуже незадоволена. Славко спав.

– Ну і що ти вигадала? Куди тобі йти? Кидаєш нас. А може дитина його зупинила б. Він же ж твій чоловік.

– Не вмовляйте її, ви і так їй зіпсували життя, не сказавши про сина! – сказала Галя. – Дитина вже є, а зупинятися він не збирається!

– А тебе не питають! Я з Тетяною розмовляю. І взагалі я заберу малюка.

– Хто вам дасть? Ви вже виховали сина, – знову відповіла Галя за подругу.

– Тебе це не стосується! Не лізь! А ти, Тетяно, з поганої сім’ї. У тебе теж такі звички мають будуть, як і в твої родичів. Батьки гульбанять. Значить, і ти будеш!

– Я не буду. Надивилася вже…

– Будеш! Тож дитині краще буде зі мною. А Славку я допоможу.

– Щось погано віриться, – знову сказала Галя. – Не слухай її, йди збирай речі. Я сама поговорю.

Речі Таня зібрала швидко, але тут Славко прокинувся і поліз із розбірками.

Він казав показати дитину, дати грошей, щоб відсвяткувати народження малюка з друзями і таке інше…

Галя вийшла з кухні, де розмовляла з матір’ю Славка.

– Ану йди звідси! – одразу сказала вона.

– А ти ще хто? – здивувався той.

– Це не має значення! Йди спати. Ми вже їдемо.

– Та скатертиною доріжка!

Чоловік відійшов убік.

Подавати на аліменти було безглуздо. Славко знову ніде не працював…

…Доньці Тетяни, Марічці було п’ятнадцять років, коли їй зателефонувала колишня свекруха. Таня була вже одружена, і жила з чоловіком у великому місті.

– Тетяно, Славка не стало, а я дуже слаба, – сказала вона в слухавку. – Я дала твій телефон, коли мене не стане з тобою зв’яжуться… Недовго мені лишилося. У мене більше нікого немає, окрім тебе…

Таня застигла від почутого. Їй було так жаль жінку, що вона навіть заплакала.

– Ти чого? – запитав її чоловік Петро. – Що трапилося? Батьки дзвонили?

– Та ні, свекруха колишня… – сказала Таня і все розповіла чоловікові.

Вислухавши дружину, Петро порадив їй все таки з’їздити до свекрухи.

Просто так дзвонити ж не буде, значить, вже все, попрощатися треба…

…Таня приїхала. Свекруха лежала на ліжку. Вона дуже здивувалася, бо не очікувала побачити Таню та свою внучку Марічку.

Жінка плакала від радості і просила вибачення за сина та за себе.

Говорила вона мало, та все найголовніше вже було сказано.

Свекруха простягнула Тані якийсь папірець, який вона якраз читала.

Таня глянула на нього й очам своїм не повірила.

Це був заповіт на Таню!

Що вона робитиме з квартирою – це її справа, сказала свекруха…

Увечері свекрухи не стало. Таня зробила все належним чином.

Квартиру вони вирішили продати, а більшу частину грошей перерахували в лікарню діткам.

Не забула Таня відвідати й подругу. Вони й так завжди були на зв’язку, але хотілося побачитися.

Тільки прийшли вони трішки не в той момент… А може, якраз саме в той?

Двері відчинив чоловік Галі. Він був явно веселий.

– А Галя де, запитала Таня.?

– Нема її.

– Я їй дзвонила, вона має бути вдома, ми домовлялися.

З кімнати вийшла Таня.

– Добре, що ви прийшли. Вибач, подруго, я обіцяла тобі зустріч, але не виходить. Давно збиралася піти від чоловіка. Набридли його витівки. Речі зібрала, а він не пускає мене. Добре, що вам відчинив. Та й діти у бабусі…

– А жити де ти будеш?

– Мені тільки треба вийти звідси. Квартиру поки що орендую.

– А якщо він тебе шукатиме?

– Він знає, де була моя стара квартира, але я її продала. Він там тільки може шукати. Я збираюся переїхати.

– Куди?

– Компанія, де я працюю, відкриває філію. Скоро ми будемо з вами сусідами. Від вашого міста близько. Частіше зустрічатимемося. Я хотіла тобі пізніше сказати, але так вийшло. А зараз я вас запрошую у кафе. Ви мене врятували.

– Ми просто прийшли в гості. А от ти врятувала мене тоді, пам’ятаєш? Якби не ти…

Таня із чоловіком повернулися до себе додому. Через два місяці приїхала в гості Галя.

Вони всі разом сиділи і святкували день народження Галі, а ще 37-й рік їхньої дружби.

Просто дружба, просто подруги. На все життя…