Галя ходила по магазинах зі своєю тіткою Світланою. Тітка чомусь весь час поглядала на годинник. Нарешті Світлана сказала: – Тут кафе через дорогу, ходімо кави попʼємо, а потім у супермаркет і додому. Галя погодилась. Вони зайшли в кафе, тітка Світлана озирнулася довкола і швидко попрямувала до столика біля вікна. Вона знову подивилася на годинник і раптом посміхнулася і помахала комусь рукою! – Я тут декого запросила! – швидко прошепотіла тітка Світлана. Вона показала рукою у бік дверей. Галя глянула туди й оторопіла від побаченого! – Цього не може бути… – тільки й промовила вона

Тітка Світлана була невгамовною! Ну не могла вона змиритися з тим, що її улюблена племінниця в двадцять п’ять все ще незаміжня.

Сама тітка Світлана була у щасливому шлюбі з другим чоловіком, залишившись вдовою ще в молодому віці.

Але вже за два роки вона знову вийшла заміж і чудово жила собі у великому місті.

– Я ж ніколи красунею не була, Галинко, не те, що ти! Але й одна не лишалася. У чому річ, не зрозумію?

Такі розмови тітка Світлана заводила щоразу, як тільки приїжджала в гості до Галини.

– Ну, хочеш, я тобі нареченого в Києві знайду? Або сайти є, там можна познайомитися.

Але Галя від її пропозицій відмовлялася, тим паче одна вона не була.

Щоправда, і стосунки нікуди не вели. Вони зустрічалися з Петром другий рік, а він усе ухилявся від серйозних розмов, натяків не розумів, або вдавав, що не розуміє.

Ні, Галя не натякала на заміжжя, як таке, а просто запитувала іноді, чи сумує він, коли вони розлучаються, чи не хоче він провести відпустку разом десь на морському узбережжі. Відповідь завжди була розмитою, розпливчастою: ані «так», ані «ні».

Тітка Світлана, дізнавшись про це, одразу ж заявила:

– Не витрачай на нього свій дорогоцінний час, Галиночко! Ти молода, вродлива, але час біжить швидко. Тридцять переступиш, все зовсім в іншому світлі постане: і чоловіки, і стосунки.

З її міркувань напрошувався один єдиний висновок: до цього питання потрібно підходити серйозно і шукати собі чоловіка теж серйозного, а саме такого, який готовий до шлюбу, а не до млявих стосунків, які ведуть в нікуди.

Ну, порада розумна, тільки як їй слідувати? Галині здавалося, що вона любить Петра. Він дуже привабливий зовні, високий, інтелігентний чоловік із розумними очима.

Та й характер її влаштовував у принципі: не сварливий, спокійний і мовчазний. Він пропонував їй жити разом, але вона не погодилася. Точніше, не вона сама, а батьки не дозволили.

– Поки не визначитеся із заміжжям, не розпишитеся – жодних спільних проживань!

Ну, тобто тільки після весілля, і не раніше!

Тут їй довелося все ж таки запитати свого нареченого, посилаючись на маму й тата: що, мовляв, у нас в перспективі?

Але Петро якось напружився і відповів:

– Мені здається, люди спочатку перевіряють один одного на сумісність, а потім одружуються…

Але після цієї розмови їхні стосунки почали псуватися. Петро виглядав напруженим, став мовчазнішим. І одного дня на вихідних послався на якусь термінову роботу, вони не бачилися, після чого Галина зважилася на розлучення.

Вони зустрілися серед тижня в кафе. Розмова була не довгою і зводилася до того, що їм краще розлучитися. Цю неприємну фразу промовила Галя, дивлячись прямо йому в очі.

Петро довго мовчав, пив ігристе, опустивши очі, а потім запитав:

– Ти твердо вирішила?

– А ти? Готовий на такий крок? Тебе це влаштовує? – не втрималась Галя, мріючи почути, що він не готовий до розриву, не хоче її втрачати. Ну щось у цьому плані.

Але він тільки промовив два слова:

– Як скажеш.

Підкликав офіціанта, розплатився й пішов. Галина відчула, як сльози підступили до очей, але не заплакала, стрималась.

– Як буде, так і буде, – подумала вона, дивлячись у вікно на постать чоловіка, якого зовсім недавно любила, хотіла вийти за нього заміж. А тепер втратила сама, хоч і за порадою своєї тітки. А ось чи права вона була?

Галині було сумно ще й від того, що Петро навіть не спробував її переконати, не сказав, що не має наміру розлучатися, що для нього таке рішення велика несподіванка.

Сумувала вона довго. Цілий місяць настрій був на нулі, батьки співчували, але сказали:

– Раз пішов, то був до цього готовий. Люблячий чоловік не залишить жінку ось так, не порозумівшись.

Мама сказала, що на ньому світ клином не зійшовся, а батько додав, що Петро чоловік серйозний.

Якщо кохає по-справжньому, то повернеться. А сварки бувають у всіх.

Більше вони не зустрічалися, а самотність Галину обтяжувала. Вона звикла до того, що в неї є чоловік, що вона не одна, а тепер поповнила ряди таких самотніх і не прилаштованих подружок. І їм усім уже ж не по вісімнадцять…

А ще через два тижні в гості знову приїхала тітка Світлана. Ось, хто ніколи не сумував і не засмучувався. З копицею рудого волосся, з ямочками на щоках, завжди усміхнена і життєрадісна вона одразу заявила:

– Ну і добре, Галинко. Розлучилися, значить, так тому й бути. Знаєш що, ти не сумуй. Я маю подругу інститутську, я нещодавно розмовляла з нею по телефону. Теж скаржилася, що синові під тридцять, а він один.

– Ой, навіть не починайте, тітка Світлано! – одразу зупинила її Галина. – Ще тільки звідництва мені не вистачало.

– Ну і даремно ти так. До речі, хороший чоловік, красивий, освічений, самотній. До того ж своя квартира в нього, і одружуватися не проти.

– Стільки переваг і самотній? Не смішіть мене. Зараз таких не знайдеш. Це не велике місто, тут у нас хороших самотніх чоловіків зразу розбирають. А якщо цього красеня ніхто не взяв, значить є причина.

Тітка Світлана замовкла, сперечатися не стала. Щодня бігала по знайомих, часу даремно не втрачала. Але до сімейної вечері завжди поверталася та ділилася враженнями.

Добра вона була жінка, товариська, позитивна. Така ніколи одна не залишиться, це точно!

Перед самим від’їздом вона знову повернулася до цієї розмови з племінницею.

– Галинко, у мене для тебе є сюрприз! Син моєї приятельки дуже зацікавлений у зустрічі з тобою! Ну, сходи з ним на побачення! А раптом сподобаєтеся ви один одному.

– Чим він займається? Ким працює?

– Він має нову роботу. Нещодавно влаштувався у салон з продажу автомобілів. Менеджер.

– А ви самі його бачили?

– Так, і навіть твоє фото йому показала, те, де ми з тобою в парку, селфі, пам’ятаєш?

– Ні, тітко Світлано. Не готова я до цієї зустрічі.

– Ну як хочеш. Даремно ти, Галиночко. Адже одній не легше, – сказала тітка Світлана і більше до цього питання не поверталася.

…Настала субота, у неділю тітка Світлана їхала і попросила Галину з’їздити з нею в торговий центр.

– Хочу подивитися, що тут у вас є. Вдома мені ніколи по магазинах ходити, та й ціни такі, що… У вас дешевше і взуття, й одяг.

Галина погодилась. Перед виходом тітка Світлана оглянула її з ніг до голови й сказала:

– Красуня! Посмішки тобі не вистачає й блиску в очах. Тоді взагалі відбою не було б від чоловіків.

І вони попрямували в місто.

У торговому центрі було досить багатолюдно. Вони заходили в магазинчики, тітка Світлана приміряла взуття. Вона весь час поглядала на годинник, ніби переживала кудись запізнитися.

Нарешті, купивши собі пару черевичок, вона сказала Галі:

– Тут кафе через дорогу, ходімо кави поп’ємо, потім у супермаркет і додому.

Галина погодилась. Час їм дозволяв, чому б не розслабитись трохи.

Вони зайшли в кафе, тітка Світлана озирнулася довкола і швидко попрямувала до столика біля вікна.

Знову подивилася на годинник і раптом широко та привітно посміхнулася комусь. І навіть помахала рукою!

– Я тут декого запросила! – швидко прошепотіла вона. – Син моєї приятельки. Він уже тут! Он він!

Тітка показала рукою у бік дверей. Галина глянула туди й оторопіла від побаченого.

– Цього не може бути… – тільки й промовила вона.

У дверях з’явився… Петро!

– Ну от і чудово! – сказала тітка Світлана. – Ви поспілкуйтесь, а я побігла в супермаркет.

Вона поцілувала розгублену Галю в щоку і швидко пішла, а Петро підійшов і сів на її місце.

Вони дивилися один на одного, ні слова не говорячи.

Зробили замовлення – дві кави та два еклери. Але розмова так і не починалася сама собою.

Першою почала Галина:

– Значить, готовий одружитися і шукаєш пару? І чим же ж я тобі не підходила?

Петро почервонів.

– Не ти мені не підходила, Галю, а я тобі. Недолугий був тому що…

– А тепер, значить, порозумнішав так, що навіть на побачення таємне наважився.

– Ну чому ж таємне. Я знав, що це ти. Твоя тітонька мені показала фото, тільки я їй не зізнався, хто я й ім’я просив тобі не називати. Ти б здогадалася.

– А я й не запитувала. Не цікаво мені якось було.

– Галю, ти даси мені шанс все виправити?

– А подзвонити по-нормальному ти не міг? Обов’язково з викрутасами? – Галя все ще злилася на його витівку.

– Не міг. Я боявся, що ти відмовишся розмовляти, і я цей шанс втрачу…

Тут він покликав офіціанта, щось тихо сказав йому. За хвилину на столі з’явилося ігристе, два фужери та фрукти.

– Я зараз, – сказав їй Петро і зник.

Повернувся він з букетом троянд, вручив їх, сказавши, що вони лежали в машині.

Їм розлили ігристе. Але на цьому сюрпризи не закінчилися. Петро дістав з внутрішньої кишені піджака коробочку з гарною блискучою обручкою, освідчився в коханні і зробив пропозицію.

І Галина раптом відчула… Що вона знову щаслива!

А поруч той, кого вона не хотіла ані втрачати, ані міняти на когось іншого.

Серце її досі було зайняте ним. І вона дала свою згоду…

На вечерю вони прийшли разом. Здивуванню рідних не було меж. Довелося все пояснювати.

Тітка Світлана вважала, що Петро обвів її довколо пальця, батьки сміялися, а молоді сиділи щасливі.

І кожен думав про своє…

Петро про те, що Галина не погоджувалася на зустріч із незнайомим чоловіком. Чому він був дуже радий.

А Галя про те, що як би там не було, нехай безглуздо і по-дитячому, але він повернувся до неї зі своєю любов’ю та відкритим серцем…