Андрій та Надя вечеряли. Раптом Надя кинула вилку і уважно подивилася на чоловіка. – Я прийняла рішення! – заявила Надя. – Нам треба розлучитися. Андрій застиг від почутого, він не міг сказати ні слова. – Що ти мовчиш? Ти чув, що я сказала? – Надя підвищила голос. – Чув. Але чому? –  здивувався Андрій. – Ти ще й питаєш? Ти і сам чудово знаєш чому! – єхидно сказала Надія. – Збирайся і йди. – Надю, що ж сталося? – Андрій здивовано дивився на жінку, нічого не розуміючи

-Так, Марія, так. Обов’язково в обід подзвоню і розповім, як усе пройшло, – Андрій відчув легке роздратування. У його голові промайнули думки про те, що він вже втомився від контролю Марії. І що, що він виходить на нову роботу. Ну і що, що можливо йому буде потрібна підтримка. Цей контроль виводив його з себе, адже вони навіть і не живуть ще разом!

“Так, треба зібратися.”

Андрій глибоко зітхнув і різко видихнув. Потім прибрав телефон у кишеню і зробив крок до вхідних дверей до офісу своєї нової компанії.

Та ні, нічого такого не сталося. Просто на нього налетіла якась дівчина.

-Ой, вибачте, – дівчина посміхнулася якоюсь сором’язливою усмішкою.

-Та нічого….

Андрій відчинив двері та галантно пропустив дівчину вперед.

-Дякую, – сказала дівчина і швидко зникла з поля зору, але Андрій встиг гідно оцінити її прекрасну, струнку фігуру.

-Я не дочула, Ви до кого? – Інша дівчина, вже з ресепшен, повернула Андрія в реальність. Він перевів на неї свій погляд і подумав, що він вдало вибрав роботу, чи робота вибрала його, бо одна дівчина була кращою за іншу.

-Я ваш новий співробітник по роботі з віп-клієнтами, – сказав Андрій.

-Зрозуміла. Хвилинку, – дівчина комусь зателефонувала і справді за хвилинку підійшов Михайло, начальник Андрія, який власне і взяв його на цю посаду, і проводив до їхнього кабінету.

Так розпочався перший робочий день Андрія на новому робочому місці.

………

Насправді Андрій не дуже любив міняти місця роботи. Адже мало того, що це новий офіс, це ще й нові колеги, і нові завдання, та ще й будь-яка твоя дія оцінюватиметься. Він із задоволенням залишився б на старій роботі, і тільки його амбіції не дали йому це зробити: на цьому місці роботи йому запропонували велику заробітну плату та перспективи розвитку. Ну а коли ти молодий і сповнений сил, то тільки це тобі треба.

-Так, дівчатка, знайомтеся. Це наш новий співробітник Андрій. А це наша бухгалтерія, – після невеликої розмови Михайло вирішив представити Андрія всім співробітникам.

-Холостий? Чи не одружений? – почулися веселм запитання від дівчат, і Андрій побачив саме в бухгалтерії ту дівчину, яка налетіла на нього вранці.

-Холостий, холостий, – відповів за Андрія Михайло. А Андрій навіть і не подумав сказати інше.

І вони пішли до чергового кабінету. Потім був відділ логістики, відділ роботи з регіонами, відділ роботи з роздрібною торгівлею, відділ аналітики, секретаріат.

-А ось наш відділ маркетингу. Знайомтесь, це Андрій, наш новий менеджер з роботи з віп-клієнтами. До речі, Андрію, а це Надя. Раджу тобі з нею потоваришувати, бо саме вона формує всі маркетингові акції для твоїх клієнтів.

Андрій глянув на дівчину, на яку вказав його начальник і зрозумів, що закохався.

Ні, до цього моменту він і уявити не міг, що можна закохатися з першого погляду і з першого погляду зрозуміти, що це твоя людина, хоча ніхто не промовив жодного слова. Але зрозумів: так буває.

-Приємно познайомитися, – ледве зміг сказати Андрій. – Зараз ввійду в курс справ і заходитиму часто з робочих питань, – додав він уже невимушеним тоном, встигнувши взяти себе в руки.

Ну, а потім його начальник вийшов, він вийшов за ним і вони пішли до свого відділу.

……………

Ішов час. Андрія все більше дратувала Марія. Майже кожна зустріч перетворювалася на сварку. Андрій чесно намагався тримати себе у руках. Він щоразу нагадував собі, що саме Марія допомогла йому тоді, 4 роки тому. Саме вона витягла його з того стану в якому він був, саме вона вірила у нього, підтримувала та мотивувала. А ще вона вірно чекала. Чекала, коли він встане на ноги і зробить їй пропозицію. Ну, звичайно ж, він знав, що вона спить і бачить, коли він це зробить.

І ось, будь ласка, зараз і заробітна плата у нього стала непогана і цілі в житті з’явилися, але він все тягнув і тягнув, тягнув і тягнув… А тепер з’явилася Надя… І хоча між ними нічого немає і вони навіть не спілкуються один з одним, він все одно не може бути тим самим.

-Я зрадник, – говорив він сам собі, дивлячись у дзеркало.

-Але що робити, якщо мене тягне до іншої! – Запитував він себе.

Але жодної відповіді не отримував.

………………..

-Андрію, привіт. Чи можна я тут присяду? – поряд із Андрієм пролунав дуже знайомий голос. Він звів очі і побачив Надю. – Не люблю обідати на самоті, – її губи розпливлися в посмішці.

-Так, звичайно, сідай.

Андрій захвилювався. Хоч що тут такого. Вони ж колеги просто пообідають і все.

Але їхній обід затягнувся. Дивно, але в них знайшлося стільки тем для розмови! І Андрій сам не зрозумів, як, але взяв і запросив Надю прогулятися, а вона взяла і погодилася.

………………….

-Андрію, що у нас відбувається? – Запитала Марія. Під її уважним, пронизливим поглядом Андрій стиснувся.

-Марія, знову ти починаєш! Нічого в нас не відбувається. Нічого! А треба щоб відбувалося. Подивися на себе, подивися… Ти ж ні до чого не прагнеш. Тобі нічого не треба. – Андрій позіхнув.

Він знав, що зараз вони знову посваряться.

А Марія образиться на нього дня на 3 і він буде вільний. Вільний від неї. Вільний від своїх зобов’язань. І він зможе робити все, що захоче. У такі дні він дзвонив Наді, вони зустрічалися і куди тільки не їздили. Саме Надя показала йому, що він не живе, а просто існує. Саме з Надею він злітав у небеса і ширяв. Саме з нею був драйв та рух. А Марія? Іноді Андрію було соромно. Але поряд з Марією був застій і йому зовсім не хотілося повертатись до неї. Тому він тільки й робив, як вигадував різні приводи для сварок.

-То хто вона? -Запитала Марія і вичікувально подивилася на Андрія.

-Ти про кого, Марія? – звичайно ж Андрій вдав, що нічого не розуміє. – Марія, у мене, крім тебе, нікого немає.

-Тоді що відбувається? – цього разу Марія не поспішала ображатись. -Давай, поговоримо. Може нам потрібно щось змінити.

-Та ти мене дістала! – не витримав Андрій. – Адже сказав, що все добре. Знаєш, я хочу побути на самоті.

Андрій не дав Марії схаменутися, а просто встав і пішов.

І знову його почало турбувати це почуття провини. Адже він бачив, що Марія готова розібратися в ситуації, готова почати змінюватися, але він сам… сам… не хотів цього.

Андрій зупинився. У його голові виникла думка про те, що треба повернутись, але навіщо?

Він дістав із кишені телефон і набрав номер Наді.

-Привіт! Що робиш? Так, я вже звільнився. Ну, звичайно, давай сходимо. Зараз приїду.

Андрій відключився, почуття провини одразу кудись пішло, а на його губах заграла мрійлива посмішка.

…………………

Це сталося у кафе. Андрій та Надя забігли до нього після кіно та жваво обмінювалися своїми враженнями.

Андрій дивився на Надю і посміхався, а вона раптом серйозно подивилася на нього і сказала:

-Я тебе люблю.

-Я тебе теж, – механічно сказав Андрій. Він не зрозумів, як ці слова вирвалися з його губ.

-Тоді що ж ми втрачаємо час? – Надя підморгнула Андрію.

І Андрій зрозумів, що ось і настав той момент, коли потрібно робити вибір. І цей вибір він зробив уже давно.

Він написав Марії смс про те, що їм потрібно розлучитися і з головою поринув у нові стосунки.

………………….

Що таке щастя? Кажуть, що для кожної людини воно своє. І при цьому кажуть, що всі сім’ї нещасні по-різному, а щасливі однаково. А ще кажуть, що щастя любить тишу, а йому, Андрію, хочеться поділитися своїм щастям із усіма та вигукувати, вигукувати про це!

Ішов час. Але Андрій щодня переконувався, що зробив правильний вибір. Адже зараз його життя грало яскравими барвами.

Той день він запам’ятав дуже добре. Тому щоразу повертався до нього та намагався зрозуміти, що він зробив не так.

Звичайний ранок. Сніданок. Збір на прогулянку. Прогулянка у парку. Обід у кафе. Відвідування виставки. Похід до торгового центру. Купівля квитків у кіно. Перегляд кіно. Поїздка на таксі додому. Спільне приготування вечері.

Ну, хіба це не ідилія?

-До речі, Надя, я сплатив наші путівки на відпустку, – Андрій згадав, що забув їй сказати про це.

Обличчя Наді раптом змінилося і вона сказала:

-Це неприпустимо! Ти мало заробляєш і нічого не робиш, щоби заробляти більше. Ці путівки треба було сплатити вже давно, а ти тільки зараз зробив це. А раптом у цьому готелі вже не було б місць?

-Надя, так я відразу вніс передоплату. Про що ти? – Андрій був здивований.

-Я про те, що ми не зможемо бути разом, якщо ти так мало приносити в будинок грошей. Навіть я отримую більше за тебе! Рости, хлопче!

Андрій застиг.

– Мабуть, я сьогодні побуду в батьків, – сказав він. Андрію відразу захотілося піти від цього негарного з’ясування стосунків.

-Ні, ти нікуди не підеш! – суворим тоном сказала Надя.

-Це чому це? Ну, і що, що ти більше отримуєш? Я також зараз отримую більше, ніж тоді, коли влаштувався в компанію. І, до речі, я воджу тебе по кафе та ресторанах, купую тобі речі, оплачую всі наші вилазки по різних цікавих місцях.

-Ще б ти це не робив? Ти ж чоловік! Це твій обов’язок.

-Хвилинку! – Андрій зам’явся і хотів висловити Наді, що він думає з цього приводу, але стримався. Перед його очима промайнуло все, що вона зробила для Андрія і як змінилося його життя після зустрічі з нею.

Вона хоче, щоб він заробляв більше грошей? Добре, він заробить!

Андрій не пам’ятав, що він наговорив Наді, як заспокоїв її, але за 30 хвилин між ними знову панувала ідилія.

……………….

Ішов час. Андрій поміняв місце роботи. Тепер він отримував більше. Але Надя змінила місце роботи і Андрію не вдалося заробляти більше грошей, ніж вона. Між ним і Надею все було добре, але іноді він ловив на собі її оцінюючі погляди, які переконували його нервувати.

Якось Андрій чекав на клієнта в кафе. Клієнт запізнювався.

-Привіт! – навпроти нього сіла Марія.

-О, Марія! – Андрій несподівано зрадів. – Як справи?

-Добре, – Марія посміхнулася і Андрій відчув жаль, що вони не разом.

– У тебе як?

-Теж не погано.

Вони обмінялися новинами, і Марія пішла. Потім зателефонував клієнт і попросив перенести зустріч. Андрій зітхнув і замовив собі ще філіжанку кави.

Він сидів і сидів у цьому кафе і ніяк не міг чомусь зібратися та поїхати додому. І тут він зрозумів, що його стосунки з Надею закінчились. Що вони дуже різні люди. І навіть якщо він зароблятиме більше неї, Наді все одно буде мало і вона проситиме і проситиме, а він, Андрій, старатиметься і старатиметься. Тріщина. Між ними пролягла тріщина. І вона стає дедалі більше.

………………..

Андрій та Надя вечеряли. Раптом Надя кинула вилку і заявила:

-Я прийняла рішення. Нам треба розлучитися.

Андрій мовчав. Він чекав на щось подібне.

-Що ти мовчиш? Ти чув, що я сказала? – Надя підвищила голос. Мабуть, їй хотілося посваритися.

-Чую. Чому? –  здивувався Андрій.

-Тому що мені потрібно думати про дітей. Я хочу сім’ю. А як ти зібрався утримувати мене та дітей, якщо я отримую більше за тебе?

Ну так … саме це і очікував Андрій почути.

-Надя, ми з тобою разом вже більше року. За цей час я збільшив свою зарплату вдвічі. Купив машину. Є накопичення.

-Цього мало, – зупинила його Надя. – Ти не даси мені почуття впевненості у завтрішньому дні. Мені потрібний багатий чоловік. Тому збирайся і йди. Рішення я не зміню.

Андрій знизав плечима і пішов збиратися.

А потім вони стояли навпроти одного з повними сліз очима. Андрій знав, що може знову підібрати слова і зробити так, щоб Надя змінила рішення і щоб вони залишилися разом. І він хотів зробити це всією душею!

Але якщо він зробить так, то як довго триватиме їхня ідилія?

Вибір… Він зараз повинен зробити вибір. Іти далі чи гаяти час.

І Андрій зробив свій вибір. Він зробив його ще тоді, за столиком кафе, коли навпроти нього сиділа Марія. Саме тоді він зрозумів, що він сам винен у тому, що вони розійшлися з Марією. Що це не вона була нудна, це він не показав їй яке ще може бути життя.

Андрій нахилився, підхопив свою валізу і мовчки вийшов із квартири Наді.