Наталка ходила по магазинах в пошуках нової сукні на свій ювілей, коли пролунав дзвінок телефону. Дзвонила колишня колега по роботі. – Наталю, привіт! Це Світлана, пам’ятаєш мене? – привіталася колега. – Привіт. Звісно пам’ятаю. А ти чому дзвониш? Щось сталося? – Наталя здивувалася такому дзвінку. – Ні, тобто так, я навіть не знаю з чого почати, – сказала Світлана і зупинилася. – Та кажи, що ж сталося! – розхвилювалася Наталя. І Світлана почала плутану, емоційну і досить докладну розповідь. Наталка вислухала подругу і застигла на місці. – Тепер все стало на свої місця, – тільки й подумала Наталя

Наталя та Павло прожили понад тридцять років разом. Жили благополучно, в достатку: виростили, вивчили та одружили двох дітей, купили простору квартиру, дачу, гарну машину. Дітям допомогли стати на ноги. Все в їх сім’ї було добре і складно. Справа йшла до коралового весілля, вже почали готуватися до події дорослі діти і навіть онуки, всі родичі та знайомі. І тут на сім’ю обрушилося випробування.

Наталя була вже на заслуженому відпочинку, Павло доопрацьовував до пенсії начальником цеху на заводі, на якому, до речі, працювала колись і Наталя. До них у цех прийшла працювати сорокап’ятирічна розлучена жінка, Оксана. Вона переїхала з іншого міста і жила із сином-підлітком на орендованій квартирі. 

Оксана була яскравою, симпатичною жінкою: світле кучеряве волосся, червона помада й сміливі очі, що дивляться сміливо, в упор. Навколо було багато чоловіків, які одразу звернули увагу на Оксану, в тому числі й Павло, довго затримував на ній свій задумливий погляд, відірватися не міг від її плавної граційної ходи. 

Оксані лестила увага чоловіків, але їй хотілося, щоб якщо вже й вступати у стосунки, то з чоловіком забезпеченим, хоч із якимось статусом. Рай у курені та зірку з неба в подарунок вона вже пережила і їй цього було достатньо. Тому вона, відчувши на собі уважний погляд Павла, почала діяти рішуче, щоб гідний на її думку кандидат не передумав. А діяти Оксана вміла і тому Павло навіть не помітив, як виявився повністю під дією її чарівної посмішки та сміливих очей.

Павло, чоловік що цілком відбувся, який досяг всього, чого хотів, жив до зустрічі з Оксаною за інерцією, іноді впадаючи в меланхолію від одноманітного, нудного, ситого, і від того прісного життя. А тут такі несподівані емоцій! Оксана набагато молодша за нього, вона гарна, весела, гучна. Поруч із нею захоплювало дух, а душа просила свята. Еех!.. Голова у Павла закружляла, він втратив спокій і сон, до нього ніби повернулася друга молодість, а разом із нею і яскравий смак життя.

Оксана бачила, як її присутність діє на Павла, вона розуміла, що має вплив на нього і вирішила використати цей шанс у повній мірі…

– На урочистості у нас буде п’ятдесят чоловік, на мою думку ми надто захопилися, запрошуючи гостей, так Павло? Павло! Павло! – Наталя намагалася догукатися до чоловіка, який думками був зовсім не поряд із нею.

– Га? Що? – схвильовано, наче його застали на гарячому, перепитав Павло.

– Павло, та що з тобою? Ти часом не занедужав? – спитала стривожено Наталка, уважно дивлячись на чоловіка.

– Ні, все нормально. – сказав Павло. – Просто втомився трохи, піду я відпочивати, гаразд?

– Я думала, ми з тобою обговоримо наше свято… – розгублено відповіла Наталка. – Час іде, не встигнемо озирнутися, треба буде столи накривати, треба все спланувати, бо ми справді щось розмахнулися…

– Обговоримо ще, встигнемо … – сказав навмисне втомленим голосом Павло, позіхнув, підвівся і пішов у спальню.

Наталка губилася у здогадах: що відбувається з чоловіком? Зовсім став не схожий сам на себе.

Колеги по роботі, особливо жіноча частина, швидко розкусили парочку, що намагається ховатись, і почали завзято обговорювати таку подію, не жарт: такий весь порядний чоловік, начальник і зовсім молода, для його віку, жінка, охмурила чоловіка, а в нього ні розуму на старості років, ні фантазії, ні сорому, ні совісті! Це ж треба? Що відбувається навколо?! І це порядний сім’янин, стільки років у шлюбі, на кого ж тоді сподіватися у цьому житті? Жінки обговорювали не вгамовуючись усі робочі дні безперервно.

Хоча таїтися намагався Павло, а в планах Оксани було зовсім інакше, і вона не соромилася підходити до Павла дуже близько, говорити з ним з придихом і ласкаво заглядати йому в очі.

Адже багато жінок з колективу знали Наталю, вона звідси йшла на пенсію. Думка жінок розділилися: одні казали, що не треба влазити в сім’ю, що в Павла це пройде і заспокоїться. А інші називали його зрадником, і що треба обов’язково повідомити дружину.

Одного дня, коли Наталка поїхала купити собі на свято нове, гарне плаття їй раптом подзвонила стара знайома із заводу, Світлана. 

На душі якось тривожно тьохнуло, Наталка подумала, що з Павлом щось сталося. А коли вона вислухала плутану, емоційну і досить докладну розповідь Світлани, то зрозуміла, передчуття її не обдурило. 

– Так ось чому Павло такий задумливий. Всі думки зайняті іншою, – здивовано подумала Наталя. 

Додому вона повернулася сама не своя. Вона не могла повірити в слова Світлани, настільки вони звучали безглуздо, що не вкладалися в голові. І Наталка почала чекати з роботи Павла, щоб спитати його прямо і подивитися йому в очі. А коли він прийшов і побачив, у якому стані Наталя, то здогадався, що їй стало відомо. Адже вони стільки років разом, вже надто добре знали один одного і багато чого розуміли без слів.

Павло, зібрав речі і пішов, на квартиру до молодої, тепер коханої жінки.

Жодного святкування не було. Все скасували. Діти, кинувши всі справи, по черзі були поряд з матір’ю, поки вона не прийшла в себе і не звикла до того, що сталося.

– А ти хіба не подаватимеш на поділ майна? – м’яко питала Оксана, притискаючись до Павла. – Адже твоя частка там значна. Ти стільки працював! Тобі багато чого належить! Невже ти все залишиш своїй вже майже колишній дружині?

Павлові ці розмови дуже не подобалися. Він був щасливий поряд з молодою, гарною жінкою, але в глибині душі почував себе погано, розуміючи, що зробив зраду по відношенню до Наталки, до дітей. Оксана чудово розуміла його почуття і відразу приводила доводи.

– Ми всі вільні люди! Так буває, що почуття проходять і людина може зустріти та полюбити іншого. І це така рідкість, коли зустрічається сильне та взаємне кохання, як у нас з тобою! Адже ти згоден? – питала вона у Павла. – І це нормально, розумієш? Це життя! Усі так живуть! Подивися довкола!

Павло згідно кивав, але на розділ подавати навідріз відмовлявся. Всі спроби Оксани були марні і коли вона зрозуміла, що помилилася в розрахунках, зібрала валізу Павла і виставила її на сходовий майданчик, сказавши, що кохання пройшло і далі їм не по дорозі.

І тільки в цей момент Павло немов прийшов в себе і зрозумів, що накоїв, адже насправді ніяких почуттів, крім пристрасті у нього до Оксани не було.

Через рік поневірянь Павло прийшов до Наталки. Він просив пробачити, просив згадати прожиті разом багато років, усі їхні проблеми та перемоги, дітей нарешті! Наталка мовчала. Вона звикла до думки, що Павла в її житті більше немає, хоч пережиття не відпускали навіть через рік.

Павло просив подумати, їздив до дітей, щоб допомогли переконати матір пробачити. Але  діти відмовилися. Сказали, що люблять їх з матір’ю однаково, але самій їй потрібно вирішувати. Зрештою, Наталка вибачила і Павло повернувся додому. У їхньому зовнішньому світі стало все як раніше, а от у внутрішньому було вже зовсім інакше…