Марія прибирала в квартирі, коли пролунав телефонний дзвінок. Дзвонила сусідка по дачі. – Привіт Марія. А ти чому не говорила, що ремонт на дачі передумала робити? Я б купила твої будматеріали. А так чужим людям продала їх, – раптом сказала подруга. – Привіт. А з чого ти взяла, що я передумала? І нічого я не продавала нікому, всі мої будматерівли на ділянці лежать, – здивувалася Марія. – Вже не лежать. Он в машину їх завантажують, – сказала сусідка. Марія кинула всі справи, і поїхала на дачу. Жінка зайшла на ділянку і застигла від побаченого

Долі у людей різні, скільки людей, стільки й доль. На жаль, не завжди доля складається так, як хотілося б. Ось і Марія останнім часом часто замислюється над цим питанням. Марія, яка виростила двох дочок, для яких нічого не шкодувала, старалася, щоб у них все було краще і не гірше, ніж в інших. Деколи працювала на трьох роботах. А врешті-решт?

Зараз вона на заслуженому відпочинку, та й здоров’я підводить, і почуває себе абсолютно самотньою. Дивується:

– Що я в цьому житті робила не так? Старалася для дочок, щоб вони себе не відчували знедоленими, найкраща їжа, одяг, гарна освіта. І тепер самотність. Чому?

Марія не знаходить відповіді на свої запитання. Вперше по-справжньому вона закохалася у вісімнадцять років. У школі подобалися хлопці, але це не те. На вигляд Марія могла посперечатися навіть з кіноактрисами. Красива і статна, вона одразу виділялася серед студенток педагогічного училища, куди після школи пішла вчитися. Молоді люди не давали проходу, подобалася їм, але Марія закохалася у Павла, симпатичного та спритного. Вона й сама не розуміла, чому саме у Павла.

Зустрічалися близько року, а потім побралися, потім народження доньки Каті. Павло умовив її лишити навчання та приділяти свою увагу дочці. Послухалася.

– Ну гаразд, потім закінчу навчання. Ото донька підросте, — думала Марія.

Чоловік її був дуже ревнивий, тому він і умовив її лишити навчання:

– Нехай сидить вдома з донькою. Нема чого там усміхатися іншим, – казав він своїй матері, коли та наполягала, щоб невістка закінчила училище.

– Синку, все-таки спеціальність у неї буде.

Але минуло трохи часу, чоловіка ніби підмінили, ревнував на кожному кроці. Не дозволяв гуляти в парку з донькою, навіть коли вона йшла до магазину, він і там примудрявся щось додумати. І після чергової сварки він не стримав себе і… Марія зібрала доньку та поїхала до матері. Подала на розлучення.

Катя підростала, пішла до садка, Марія теж влаштувалася туди. Коли завідувачка дізналася, що має незакінчене педучилище, запропонувала їй:

– Марія, йди вчитися заочно та отримай диплом. Все ж таки треба доучитися, довести справу до кінця.

Вона й сама розуміла, що треба, так і вийшло, закінчила педучилище. Якось познайомилася з молодим чоловіком у парку, коли у вихідний пішла з Катрусею погуляти. Доньці було близько чотирьох років. Ігор, побачивши симпатичну жінку, спрямував свій фотоапарат на неї. То був фотограф, причому професійний. Потім, при черговій зустрічі, приніс їй фото, які він зробив, де вони з донькою гуляють, і їдять морозиво. Так і захопилася Марія цим фотографом, а він намагався сподобатися. Через деякий час вони одружилися.

Пізніше у сім’ї з’явилася ще одна донька Оксана. Жили у Ігоря у квартирі. Поки сиділа вдома з дітьми, займалася домашніми справами. Дуже добре готувала, родичі чоловіка приходили у гості, хвалили її, вона вражала його рідню своїми кулінарними здібностями.

Але, мабуть, це була її доля, не дано їй бути щасливою. Якось колишня однокласниця їй розповіла:

– Марія, ти що не бачиш, твій гарненький фотограф не пропускає повз жодну спідницю? Чи просто вдаєш, що все добре?

– Як це? У нас все добре, я справді нічого не знаю.

– Ну-ну, а ти поцікався у чоловіка, які красуні приходять до нього у фотостудію, а головне навіщо? – іронічно казала та.

Марія була здивована, але чоловікові поки що нічого не сказала. І одного чудового дня вирушила до нього в студію. А що вона там побачила, її ще більше засмутило. Прийшла вона не в найкращий момент, і Ігорю марно було виправдовуватися. Так вона повернулася до матері з доньками.

Спочатку допомагала мати. Марія вирішила, що її дочки не повинні нічого потребувати. Працювала вихователем у дитячому садку, вечорами мила підлогу, а вночі ще й працювала сторожем. Дівчата вже вчилися в школі. Вона раділа за них.

– Мамо, я така рада, що в мене дочки розумниці, навчаються на відмінно, Катя в музичній школі, Оксаночка у спортивній. Я найщасливіша мати на світі. Радують мене мої дівчата, – говорила вона своїй матері, яка допомагала їй у всьому, незважаючи на погане здоров’я.

Але сталося так, що її мати занедужала її забрала швидка і додому більше вона не повернулася. Після того як не стало мами, Марія ніяк не могла прийти в себе, доводилося все самій, а часу не вистачає. Вона працює та працює. Дівчат звільнила від домашніх обов’язків:

– Аби доньки вчилися добре і вступили далі. Я все зроблю для них, – ділилася вона з колегами на роботі.

Після закінчення школи старша Катя вступила до інституту, навчалася відмінно, і йшла на червоний диплом. Потім Оксана теж закінчила інститут з червоним дипломом. Марія раділа. Мріяла про щастя дочок.

– Хочу, щоб доньки мали міцні сім’ї. Мені довелося одній їх піднімати. Не хочу їм у житті такої долі, – казала своїм знайомим.

Незабаром Катя повідомила матері:

– Мамо, я виходжу заміж за Сергія. Він зробив мені пропозицію.

Марія знала, що Сергій з забезпеченої сім’ї. Дочка не знайомила навіть його зі своєю матір’ю. Вона соромилася її, бо та одягається, як з села, їй не хотілося, щоб «новоспечені» родичі зі статусом побачили її.

– Мамо, я тобі не дозволяю з’являтися у нас у квартирі з чоловіком. Не хочу, щоб він побачив, як ти одягаєшся, у якому вигляді ходиш. Його мама дуже інтелігентна жінка, зі смаком одягнена. Краще, щоби родичі мого чоловіка тебе не бачили.

– Доню, а що зі мною не так? Ну так, у мене дешеві речі, але завжди чисті та акуратні, – ображено питала мати, але донька тільки махала на неї рукою.

Справді, Марія одягнена скромно, але акуратно. Речей у неї мало, всі куплені на місцевому ринку. Вона старалася для дочок, кожну зароблену копійку вкладала у них.

Коли Сергій питав дружину про її матір, та тільки відмахувалася. Але потім через кілька років він таки дізнався, що Катя не дозволила матері з’являтися в них удома, і по суті відмовилася від своєї матері. Він цього не розумів:

– Катю, чому ти так робиш зі своєю матір’ю? – щиро дивувався.

– Та ну її цю… Соромно за неї, – сердито відповіла вона.

Через деякий час Сергій подав на розлучення, і Каті довелося повернутися до матері з маленькою донькою. Він не міг пробачити своїй дружині хамського ставлення до її матері, ніякі розмови не могли Катю переконати, що мати – це єдина і свята людина, яка дала життя. Але Катя не шанувала свою матір.

Повернувшись із донькою до матері, вона сказала:

– Тепер ми житимемо з тобою. Це через тебе Сергій розлучився зі мною. Тільки через тебе!

А молодша дочка Оксана пішла ще далі. Вона викладала в університеті, але в іншому місті. Спілкування з матір’ю підтримувала, але зрідка. Нарешті повідомила:

– Виходжу заміж. На весілля не приїжджай, у моє життя не лізь. Мене не шукай. Потрібно буде, я сама знайду тебе.

Марія знову розчарувалася, і образа оселилася в її душі.

– Ну, як же так? Що я зробила поганого Оксані? Чому так несправедливо виходить?

А Оксана сказала своїм новим родичам та чоловікові, що вона сирота, рідних у неї немає. Навіть про сестру не згадувала.

– Нехай Катя не лізе теж у моє життя, вона в розлученні, чоловік її виставив. Мені за неї соромно, – думала сестра.

Так і живе Оксана з чоловіком та двома дітьми в іншому місті, про родичів своїх ніколи не згадує. А чоловік і його рідні шкодують її, вона ж одна росла, стараються і допомагають їй у всьому.

Катя з матір’ю майже не спілкується, і живучи в одній квартирі з нею не працює, живе за її рахунок. Марія дуже любить онуку, все кохання віддає їй.

Якось прийшла Катя додому зі стороннім чоловіком, зібрала свої речі.

– Я йду до Віталіка, житимемо в нього. Доньку поки що взяти не зможу, тож залишаю на тебе, – сказала вона матері, і пішла зі своїм другом.

Новий «зять» теж ніде не працював, натомість у нього своя квартира, що залишилася від бабусі. Катя вже не хотіла працювати, і її червоний диплом десь лежав просто так. Коли у них закінчилися гроші, які залишила бабуся Віталію після того як її не стало, вони задумалися. Потрібно жити якось далі, а працювати не хочеться.

Катя раптом згадала і розповіла своєму співмешканцю:

– Слухай, Віталік, у моєї матері на садовій ділянці будматеріали є. Вона хоче будиночок збудувати. Давно купувала потроху, наступного року хоче будувати. Зараз вже осінь, вона говорила, що весною треба зайнятися цим. Хоче на пенсії влітку жити там на свіжому повітрі, копатися у грядках.

Віталій, не довго думаючи, перевірив цю справу та продав будматеріали. Коли Марія весною приїхала на свою ділянку, нічого там не виявила. Сусідка дільниця повідомила, що це справа рук доньки та «зятя», їй зовсім стало зле. Потрапила в палату. Потім Катя зовсім перестала відвідувати матір та дочку.

Зараз Марія на пенсії, з нею живе онука, допомагає їй і ставиться зовсім не як рідна дочка. У онуки добра душа, чуйна дівчинка, а найголовніше щиро любить бабусю. Марія дуже сподівається, що онука не буде такою, як її мати.

Марія звичайно прощає своїх дочок, продовжує їх любити, але з віком живе очікуванням, що дочки таки з’являться колись у неї. А можливо і ні.

– Яке все-таки складне виявилося життя! Де я припустилася помилки, що мої дочки виросли невдячними? Все життя старалася тільки для них, а вони відмовилися від мене. Чому при рідних дітях, залишилася на самоті? Я їх дуже люблю, і якби вони приїхали до мене, я все одно пробачила б.

Але поки що живе одна. Добре, що онука приїжджає на канікули, вона навчається в іншому місті, і, швидше за все, там і залишиться.