Вадим з Наталкою одружилися. Невдовзі в них народився син Дмитрик. Вадим сам купував продукти, памперси і все що потрібно… – Вадиме, мені потрібні гроші! – якось заявила дружина. – Треба Дмитрику іграшки нові купити. – Я ж тобі тиждень тому давав на пальто й черевички, – здивувався Вадим. – Щось я не бачу обновок. От і купи на ці гроші. – Та що ти такий дрібʼязковий?! – раптом закричала дружина. – Краще б менше батькам своїм допомагав! Вони й так тобі не рідні! Вадим оторопів. Він так і застиг від почутого

Вадим був єдиною дитиною в сім’ї. Народився він пізно, коли батькам було вже по 37 років…

Хлопчику було два рочки, коли батьків раптово не стало… Вони всі троє їхали машиною і сталась біда. Знайшли їх на узбіччі… Батьків не врятували, а Вадим був живий.

Родичі всі відмовилися від нього… Так він опинився у прийомній сім’ї.

Його одразу всиновили Степан з Марією. Вадим дуже швидко звик до нових мами й тата. Проблем із ним ніколи не було.

Вчився добре, займався спортом, допомагав батькам… Вони виховали гідного чоловіка.

А потім Вадим познайомився з Наталкою. Дівчина працювала в його компанії курʼєркою.

Вчитися вона не хотіла та й не могла. На роботу її взяли за знайомством. Вона була племінницею головної бухгалтерки.

Вадим же ж був чудовим фахівцем, мав хорошу зарплату і жив у своїй квартирі.

І тітка порадила Наталці придивитися до Вадима, дуже вже, мовляв, перспективний хлопець. Адже ж у житті можна влаштуватися по–різному…

І Наталка придивилася! Невдовзі вони почали зустрічатися, а через рік вона переїхала до нього.

– Ого, як у тебе чисто! – сказала вона, коли зайшла в квартиру. – Я думала неодружені, так собі живуть…

– Я звик до порядку, – посміхнувся Вадим. – І всіляка ресторанна їжа – це не для мене! Тож їсти ми будемо тільки вдома! Ти вмієш готувати?

– Т–а–а–к, – ніяково пробурмотіла Наталка. – Яєчню, вареники вмію варити і салат…

Вадим посміхнувся і більше на цю тему не говорив.

Квартира заповнилася всякими жіночими штучками та запахами. Вони були всюди. Вадиму це навіть подобалося. Адже в квартирі батьків було майже так само.

Та й аромат парфумів чимось нагадував мамин…

Скоро Вадим познайомив Наталку з батьками.

– А чого вони в тебе такі старі? – раптом запитала дівчина, коли вони вийшли на вулицю.

– Вони не старі, – відповів Вадим. – Тато рано на пенсію вийшов, але працював, поки здоров’я дозволяло. А мамі ще рік до пенсії…

Вадим із кожної зарплати купував батькам ліки й продукти. Вони намагалися спочатку відмовлятися і віддавати гроші, але Вадим не брав.

– Мені вистачає, – казав він. – А ви не відмовляйте собі ні в чому. Я можу собі це дозволити.

Це дуже не подобалося Наталці, але вона поки що була не дружина, і тому просто мовчала…

…Минуло два роки, як вони оселилися разом. Наталя хотіла заміж, а більше того хотіла свята й весільної метушні.

Усі її близькі подруги вже повиходили заміж і вона стала натякати Вадиму, що і їм пора оформити стосунки офіційно.

І Вадим зробив їй пропозицію. Вони подали заяву в РАГС.

Наталя почала підготовку до весілля. Склала список подруг, родичів, вибрала гарну сукню… Вийшло все дуже гарно.

– Нам на весілля гроші потрібні, – раптом заявила вона Вадиму. – Може ти вже не допомагатимеш своїм батькам? Вони ж мають пенсії!

– Батькам я допомагатиму завжди, – твердо сказав Вадим. – Це не обговорюється.

Наталя промовчала, але про себе вирішила, що після весілля покладе цьому всьому кінець…

…І ось воно сімейне життя вже в офіційному шлюбі. Нічого на вигляд і не змінилося.

Після весільної подорожі знов настали трудові будні.

Вадим все так само допомагав батькам, і це так само не подобалося Наталці…

…Через рік у них народився син. Після цього Наталка почала вимагати все більше і більше грошей.

Вадим заробляв добре, тому сам купував продукти, памперси і все інше… В магазин вони ходили разом.

Куди дружині ще гроші, якщо й на витрати він їй теж дає?

А Наталя намагалася робити так, щоб грошей на батьків у Вадима не залишалося зовсім.

– Вадиме, мені потрібні гроші, – якось заявила вона. – Треба Дмитрику іграшки купити нові.

– Я тобі тиждень тому дав десять тисяч, – сказав Вадим. – Ти хотіла собі пальто й черевички, але щось я не бачу обновок. Ось і купи на ці гроші. А поки що в мене немає.

– Але тих грошей вже немає! – сказала Наталя. – Я ж продукти купувала!

– Продукти ми купували разом і платив я, – здивувався Вадим.

– Та що ти такий дрібʼязковий?! – раптом закричала дружина. – Краще б менше батькам своїм допомагав!

– Я тобі одразу сказав, що їм допомагатиму завжди, – похмуро відповів чоловік.

– Та вони ж тобі не рідні! – раптом сказала Наталя.

Вадим оторопів. Він так і застиг від почутого.

– Хто тобі таке сказав? – запитав Вадим.

– Я ще на весіллі дізналася. Сестра твоєї матері розповіла твою історію.

– Це нічого не міняє, – відповів він.

– Вибирай! Або я, або вони!

– Тоді вибирай ти, – сказав чоловік. – Я батькам допомагатиму. А ти, якщо хочеш, можеш іти. А можеш і залишитися. Я до батьків, а ти подумай.

Вадим давно знав, що батьки його всиновили. Вони цього не приховували від нього. А коли він виріс, то віддали йому фотографії рідних батьків.

Навіть з’їздили разом з ним на цвинтар. Тож це було для нього не новиною…

Коли Вадим повернувся, то помітив біля порога валізу з речами.

– А-а-а, ти значить вибрала, – сказав Вадим Наталці. – Ну добре… Якщо ти вважаєш що так правильно… Аліменти на Дмитрика я тобі платитиму, не переживай за це навіть.

– Не треба мені твоїх аліментів! – раптом закричала Наталка. – Дмитрика я залишаю з тобою!

– Добре, ти сама це вирішила. Не пошкодуй потім… – тільки й сказав Вадим.

І вони розлучилися… Син залишився у Вадима.

Дмитрик ходив у дитячий садок. Вадим справлявся з усім. Батьків теж не забував.

Коли Дмитрові виповнилося чотири роки, не стало батька Вадима, а через рік і матері… З моменту розлучення минуло три роки.

Вадим отримав спадщину. Квартира батьків, дача і солідний рахунок у банку.

Як виявилося, батьки відкладали гроші для сина… Вадим їм допомагав, а вони всі гроші, що залишалися від пенсій, зберегли на рахунку…

Наталя, дізнавшись, що не стало батьків Вадима, вирішила повернутись.

Тепер він вже ж не допомагатиме батькам. Та й квартиру тепер має ще одну. От і приїхала.

– Я повернулася! – нахабно заявила з порога вона.

– Куди? – здивувався Вадим.

– Як куди?! До тебе! В нас же ж син.

– Ти пішла не тільки від мене, а й від нього, – сказав Вадим. – Це був твій вибір. А тепер твоє місце вже зайняте…

– Як це зайняте? – не зрозуміла Наталя.

З кухні смачно пахло пиріжками. Там хазяйнувала Ольга – нова дружина Вадима.

Вона вийшла до них в коридор.

– А ось так, зайняте, – сказав Вадим обіймаючи нову дружину.

Більше з того часу Наталя їх не турбувала…