Олексій прокинувся рано і пішов на кухню. Бабуся Віра готувала сніданок, а батько сумно дивився у вікно. – О! Ти прокинувся. Сідай снідати, – бабуся Віра поставила тарілку з омлетом на стіл. – А тато, що не їстиме? – запитав Олексій. Іван зітхнув, підійшов до сина, присів навпочіпки, взяв його за плечі. – Ти вже великий, треба тобі дещо дізнатися…, – раптом почав батько, але бабуся його зупинила. – Іване, ну навіщо ти?! – вигукнула бабуся Віра. Олексій здивовано дивився то на бабусю то на батька, не розуміючи, що відбувається

Зранку в будинку було тихо, всі говорили пошепки, Олексій зрозумів, що приїхали обидві бабусі. Батько ходив похмурий, ховав очі, часто підходив до телефону. Ось вже два тижні, як дружина Олена була в палаті з новонародженою Марійкою.

Коли Олексію виповнилося три роки, батьки часто говорили про доньку. П’ять років не виходило народити другу дитину. А потім вони зраділи і сказали Олексію: «Буде в тебе братик чи сестричка».

Хлопчик сприйняв новину з подивом, не розуміючи, навіщо ще хтось, адже їм і так добре. Утрьох. Він подивився на свої іграшки, уявивши, що доведеться ще з кимось ділитися. Загалом новина сприйнялася безрадісно.

Потім йому сказали, що, швидше за все, у нього буде сестричку. 

– Ох, дівчисько, – зауважив Олексій, – краще б хлопчик, гратися було б з ким.

Батько засміявся, підхопив його на руки: – Нічого ти ще не розумієш! Ти тільки уяви, у сукні, з кісками…

А потім маму відвезли в пологовий, і Олексій засмутився ще більше.

– Тату, а мама скоро приїде? – Він дивився в очі батькові з надією та щирим занепокоєнням.

Іван зітхнув, присів навпочіпки перед сином, взяв його за плечі: 

– Ти вже великий, треба тобі щось знати… мама зараз з Марійкою, тому що вона дуже слабенька, і їй намагаються… вони хочуть їй допомогти… так що може бути непоправне , – Голос у Івана здригнувся.

– Іване, ну навіщо ти? Він же ще маленький, – бабуся Віра почала гладити Олексія по голові.

– Нічого, йому теж треба знати, – сказав Іван.

Бабуся повела Олексія снідати. Він відволікався, дивився у вікно, за яким на гілках налип сніг. Почув, як прийшла інша бабуся – баба Валя. Теж гладила Олексія по голові, притискаючи до себе, ховаючи сльози. Потім почала шепотітися з бабусею Вірою: 

– Крихітка така… ще нехрещена… ангела б охоронця їй…

– Та вона сама як янголятко, – бабуся Віра схлипнула.

– А в мене… у мене є ангел? – Запитав Олексій, випадково почувши розмову.

– Є, любий, є, ти йди до себе, ні про що не думай.

Хлопчик заглянув у спальню до батьків, де вже стояло ліжечко для Марійки. Він згадав, що тато розповідав, яка вона маленька, зовсім крихітна, що їй зараз дуже важко. Олексій зітхнув якось по дорослому, повернувся до своєї кімнати.

І вже зовсім не шкода було своїх іграшок. Він уявив, як подарує їх своїй сестрі, адже вона ще зовсім маленька. Йому захотілося її побачити, сказати їй щось… тепло розлилося в його душі. Весь день він ходив з думкою, щоб мама з сестричкою швидше приїхали додому, адже на них так чекають.

Цілий день пройшов без змін. Бабуся Валя пішла додому, а баба Віра залишилася, нагодувавши їх із батьком вечерею. Щоправда, тато майже нічого не їв. Олексій ліг спати раніше, ніж зазвичай. Не дивно, що заснути не вдавалося. Приходила бабуся, приходив тато, а він потім усе лежав з розплющеними очима, уявляючи, який він цей ангел, який може допомогти його маленькій сестричці.

Уві сні бачив щось кольорове, повітряне, наче легкий вітерець подув. Він чомусь подумав, що то ангел і хотів попросити допомогти сестричці, але голосу чомусь не було. Намагався вигукнути… і не міг. Дивно, але ангел зрозумів, що хотів сказати Олексій і відповів йому. 

– Ось ти і будеш ангелом маленькій сестрі, – почулося Олексію. Потім усе зникло, і до ранку він міцно спав.

– Тату, а мама не дзвонила?

– Ні, ще зарано, ми самі їй подзвонимо. Пізніше.

– Тату, ти знаєш, а я її люблю…

– Кого?

– Марійку. Вона така маленька… нехай Марійка та мама швидше приїжджають, я віддам їй усі свої іграшки… мені не шкода.

– Синку, – батько запнувся на півслові, – та ти в нас майже великий. Приїдуть. Як мені хочеться, щоб приїхали.

Після сніданку зателефонувала Олена. Тато спочатку уважно і з тривогою на обличчі слухав, потім раптом усміхнувся, радіючи чомусь доброму, що вперше трапився за ці дні.

– Ну от, сину, краще, будемо сподіватися, що тепер усе буде добре. Дякую лікарям!

Цього дня раділи обидві бабусі, часом плакали, потім усміхалися, знову говорили про крихітну новонароджену дівчинку, за життя якої боролися напередодні Різдва лікарі та переживали всі рідні.

____________________

Через місяць Олексій смирно сидів біля ліжечка, спостерігаючи, чи не прокинулася Марійка.

– Сину, ну що ти сидиш, відпочинь, – просила мама.

– А раптом вона прокинеться, а поряд нікого не буде, – відповів він, не зводячи захоплених очей з дівчинки, яка здавалася йому дивом. Маленьким дивом. Він уявляв, як вона підростатиме, як скаже перші слова (Олексію дуже хотілося, щоб швидше почала говорити, вже йому є що розповісти). Дуже хотілося, щоб скоріше почала ходити, він обов’язково кататиме її на санчатах, потім навчить стояти на ковзанах, кататися на роликах.

Ну а поки що… він дивився, як солодко вона спала… його маленька улюблена сестричка.

Він давно забув про свій сон, як намагався просити ангела для Марійки, і він навіть не підозрював, що сам для неї зараз як ангел. Просто Олексій не знав, що ангели бувають різні.