– Твоя Олена робитиме оселедець під шубою на свята? – запитала Ольга Іванівна у сина. – Буде, мабуть, – невпевнено відповів Михайло. – Не мабуть, а нехай робить! – рішуче сказала Ольга Іванівна. – І скажи їй, нехай на нас теж зробить. – Добре, я попрошу Олену, щоб зробила тобі оселедця під шубою, – важко зітхнув Михайло, розуміючи, що марно з нею сперечатися і щось доводити. Чоловік тоді ще не знав, чим для нього закінчиться таке прохання

– Твоя Олена робитиме оселедець під шубою на свята? – запитала Ольга Іванівна у сина.

– Буде, мабуть, – невпевнено відповів Михайло.

– Не мабуть, а нехай робить! – сказала Ольга Іванівна. – І скажи їй, хай на нас теж зробить. Яка їй різниця – порцією більше, порцією менше, зате мені не поратися.

– А що ти сама Олену не попросиш? – відповів Михайло.

– Що означає “попросиш”?! – обурилася Ольга Іванівна. – З якого це дива? А взагалі вона могла б і сама здогадатися запропонувати!

– Ну вона ж не Нострадамус, щоб передбачити твої бажання, – пожартував Михайло.

– А була б розумніша, здогадалася б, – відповіла йому мати. – Хоча, що тобі казати. Як одружився, мати одразу не потрібна стала.

Михайло важко зітхнув. Як він одружився, мама постійно знаходить причини, щоб нагадати йому про його синовий обов’язок.

– Мамо, ти мені завжди потрібна, – спокійно сказав Михайло. – Але ж ти повинна розуміти, що й у мене своя родина.

– Ось я про те й кажу, що мати тобі не потрібна стала, – образливо сказала Ольга Іванівна. – Тому що, бачите, тепер у тебе своя сім’я.

– Добре, я попрошу Олену, щоб зробила тобі оселедця під шубою, – сказав Михайло, розуміючи, що марно з нею сперечатися і щось доводити.

– Не треба мені робити ласку! – різко відповіла йому мати, але відразу додала. – І Юлі нехай зробить.

Юля – молодша сестра Михайла. Торік вона одружилася і тепер живе окремо. А оскільки готувати Юля не любить і майже не вміє, то Ольга Іванівна часто привозила їм домашню їжу.

– А Юлі час і самій навчитися готувати, – відповів він матері.

– Встигне ще, навчиться, – махнула рукою Ольга Іванівна. – Що, важко Олені приготувати і їй? Адже все одно готувати буде.

– За Юлю я просити не буду, – категорично сказав Михайло. – Нехай сама вчиться готувати.

Ольга Іванівна з образою почала висловлювати Михайлу про те, який він поганий брат і невдячний син, а як одружився, так і зовсім проміняв їх на дружину. Настрій у Михайла остаточно зіпсувався.

Коли Олена прийшла з роботи, Михайло розповів їй про розмову з матір’ю, залишивши за нею право ухвалити рішення. Олена відразу подзвонила свекрусі і сказала:

– Оселедець під шубою я готувати не збиралася, тому що на це піде багато часу, якого в мене зовсім немає. Але якщо Вам його дуже хочеться, я можу приготувати для Вас та Юлі з умовою, що Юля прибере в мене вдома, а Ви приготуєте нам все те, що готуватимете Юлі. Я думаю, що так буде чесно.

– Хамка та егоїстка! – вигукнула на неї свекруха.

– Це Ви про себе? – Усміхнулася Олена.

– Про тебе! – образилоася Ольга Іванівна. – Ти маєш поважати матір чоловіка!

– Я Вас поважаю, але прислужуватиму не буду, – відповіла їй Олена. – Тим більше, не збираюся прислужувати Юлі. Ви обидві не працюєте і ви маєте достатньо часу, щоб приготувати все, що вам хочеться. І потім, я чудово знаю, як Ви до мене ставитеся. А робити щось для тих, хто мене не любить і не поважає, щоб заслужити на цю саму любов і повагу, я не збираюся. Тож будьте здорові, живіть багато, а до мене не лізьте.

Михайло сумно глянув на Олену і сказав:

– Ну, хоча б мамі могла б приготувати. Я обіцяв.

– Могла б, – відповіла йому Олена. – Але не буду. Інакше, крім оселедця під шубою, у нас на столі нічого більше не буде. І взагалі, ти обіцяв – ти й готуй. А я все одно для них погана.

Михайло знав, що якщо Олена сказала, що робити не буде, то й не буде. Йому, звичайно, хотілося б миру в сім’ї, але спокій похитнула не Олена, тому його мати отримала те, що породила сама. А Олена в нього гарна. Тільки злопамятна дуже.