Віктор підпрацьовував на свята Миколаєм. Він підійшов до чергової квартири й натиснув кнопку дзвінка. На порозі зʼявилася гарна молода матуся. – Здрастуйте, – сказав Віктор. – Подарунок синові приготували? – Так, – кивнула жінка. – Проходьте… У коридорі вона дала йому коробку, мабуть, з машинкою. Миколай поважно зайшов у кімнату й побачив п’ятирічного хлопчика. – Ну, здрастуй, Сергійку! – сказав він. – Чи чекав ти на мене? Раптом Віктор помітив, що хлопчик дивиться зовсім не на нього, а у бік коридору. – А де ж те, що я просив для мами?! – запитав хлопець. Віктор розгублено застиг посеред кімнати

Віктор уже кілька років підпрацьовував на свята Миколаєм.

Того дня у нього було багато замовлень.

У важкій синій шубі до підлоги, з білою бородою і в шапці, він підходив до останньої за списком квартири з однією тільки думкою – скоріше привітати малюка, а потім помчати додому, переодягнутися і поїхати в кафе до друзів.

Якщо, звісно, вистачить сил…

Перед тим, як натиснути на кнопку дверного замка, він подивився список, щоб зрозуміти, кого вітатиме – хлопчика чи дівчинку, і який у дитини вік.

У хорошого Миколая до кожного малюка має бути індивідуальний підхід.

Потім Віктор натиснув на кнопку дзвінка. Через хвилину двері відкрилася, і на порозі зʼявилася гарна молода матуся.

– Здрастуйте, – тихо сказав Віктор. – Подарунок синові приготували?

– Так, – кивнула жінка. – Проходьте…

У тісному коридорі вона дала йому коробку, мабуть, з машинкою.

Віктор поклав її у свій мішок і голосно заговорив:

– Я прийшов! І що ж я бачу? Де мій Сергійко? Я хочу його побачити. Щоб з ним пісеньку заспівати…

Миколай поважно увійшов до кімнати і одразу побачив п’ятирічного хлопчика.

– Ну, здрастуй, Сергійку! – сказав Миколай і посміхнувся. – Чи чекав ти на мене?

– Здрастуйте, – ввічливо привітався з ним Сергій.

При цьому Миколай помітив, що хлопчик дивиться зовсім не на нього, а у бік коридору.

– А ви що, прийшли самі? Чому ви один?

– Стривай, хлопче, я щось не розумію, – Миколай розгубився. – Я ж твій лист отримав. Там було написано, що ти хочеш отримати від мене в подаруночок… – Віктор поліз у свій мішок, дістав звідти коробку. – Ось ця іграшка. Правильно?

– Ні, не правильно, – захитав головою хлопчик.

– Що таке? – насупився Миколай. – Невже мої помічники, зайчики та білочки знову щось наплутали? Невже не той подарунок тобі в мішок поклали? Ох, я їм влаштую…

– Та той подарунок вони поклали! – сумно вигукнув хлопчик. – Той! Не треба на них сваритися!

– Тоді в чому річ? – здивувався Віктор.

– Але ж у листі було ще й про подарунок для мами написано… – раптом сказав хлопець.

– Сергію, припини негайно! – ахнула мати Сергія. – До обов’язків Миколая не входить дарування подарунків батькам.

– Але ж я дуже–дуже просив подарунок для мами! – по щоках Сергія потекли сльози. – Дуже дуже…

– Хлопчику мій, – жінка обняла сина і почала гладити його по спині. – Ну, будь ласка, не плач. Миколай не дарує таке. Він дарує тільки іграшки.

– Але ж я так хотів, щоб на Новий рік у мене з’явився тато! Тому я й попросив Миколая подарувати тобі чоловіка… – хлопчик вибрався з обіймів матері і побіг плакати в іншу кімнату.

Віктор, почувши таке, розгублено застиг посеред кімнати.

– Пробачте, будь ласка, – квапливо сказала жінка. – Я, коли прочитала його листа, не думала, що це серйозно… Але… Дитина є дитина…

– І де ваш чоловік? – похмуро запитав Віктор. – Розійшлися, чи що?

– А чоловіка ніколи й не було… – знизала плечима жінка. – Ну, гаразд, подарунок ви подарували. Ідіть у своїх справах…

– Як це ідіть? – здивувався Віктор.

Він чув, як схлипує за дверима Сергійко, і йому стало його дуже шкода.

– Миколай має приносити радість. А я що приніс? Жах якийсь… Що робити?

– Ви ж не винні, – спокійно знизала плечима жінка. – І не переживайте, я скаргу писати на вас у вашу фірму не збираюся.

– Про що ви говорите? – нервово зупинив її Віктор. – Вам що, сина не шкода?

– Шкода, звісно. Але не можу ж я через його бажання йти заміж за першого зустрічного. Нічого, заспокоїться. Скоро поїдемо до родичів, зустрінемо там Новий рік. Все як завжди. Ідіть зі спокійною совістю. Вас, мабуть, теж дружина чекає.

– Ніхто мене не чекає, – сердито відповів Віктор. – Слухайте, а що якщо я завтра в гості до вас прийду? Не в костюмі Миколая.

– Навіщо? – розгубилася жінка.

– Просто так. А краще ось що. Ви приходьте із Сергієм до ялинки, яка стоїть тут, поряд, на майдані. О третій годині дня. Я вас зустріну. Ми з ним погуляємо, поговоримо, я його чимось пригощу. Розвеселю. Я вмію веселити. У мене така професія.

– Ви що, мені побачення, чи що призначаєте? – раптом обурено заговорила жінка. – З якого дива? З жалю?

– Я не призначаю вам побачення, – знову сердито відповів Віктор. – Це заради вашого сина.

– З якого дива? – знову запитала вона.

– А з такого, що ваш син загадав Миколаю бажання. І взагалі, у Новорічні дні мають траплятися дива. Хіба ні? – Віктор швидко попрямував до кімнати, де плакав хлопчик.

– Агов, ви куди? – занепокоїлася жінка і поспішила за ним. – Він незабаром заспокоїться. Я знаю.

Хлопчик лежав на ліжку, уткнувшись обличчям у подушку.

– Малюк, послухай мене, – підсів до нього Миколай. – Я тут, щоб виправити свою помилку, дещо вигадав. Хочеш, завтра я познайомлю тебе з людиною, яка стане твоїм найвірнішим другом. Йому тридцять років, і його звуть Віктор.

Хлопчик миттю відволікся від подушки і незрозумілими очима дивився на Миколая.

– І він стане моїм татом? – через паузу спитав він обережно.

– Сергію, Миколай жартує! – квапливо вигукнула мати. – Не слухай його. Він просто хоче тебе заспокоїти. Розумієш?

– Та який же це жарт? – обурено зупинив її Миколай. – Хіба жартують цим? А з приводу того, чи стане він татом чи ні, цього я точно знати не можу. Це все залежить від твоєї мами, Сергію.

– Від мами? – тепер Сергійко дивився на матір.

– Ага, – кивнув хлопчику Миколай. – Цей Віктор, він же ж звичайна людина, і в нього звичайне, іноді ображене, серце. Але я так думаю, вам потрібно спочатку познайомитись ближче. Тому завтра о третій годині дня підходите з мамою до ялинки, яка стоїть на майдані. І там ви зустрінетеся.

– Ні! Ми не зможемо! – заявила жінка. – Ми з Сергійком дуже зайняті!

– Ну, мамо! Ну чому? Ми ж не зайняті! – гукнув хлопчик.

– Мама зможе, – спокійно сказав Миколай і погладив хлопчика по голові. – До речі, як звати твою маму?

– Катя, – чомусь пошепки відповів Сергійко.

– Катя, це добре. Дуже красиве ім’я, – Миколай хмикнув у вуса, підвівся, помахав хлопчику рукою і пішов на вихід.

Вже підходячи до свого будинку, Віктор зрозумів, що в жодне кафе він сьогодні не піде.

Він зайшов у свою квартиру, ліг в холостяцьку постіль, і з усмішкою почав згадувати нещодавню розмову з хлопчиком Сергієм та його мамою Катею…

Як відбуватиметься завтрашнє побачення, він не знав. Він навіть боявся це уявити.

Але в тому, що все закінчиться добре – Віктор у цьому анітрохи не сумнівався…

…А через пів року у маленького Сергійка зʼявився тато. Віктор з Катею одружилися і тепер з усмішкою розказують своїм друзям незвичайну історію їхнього знайомства…