– Сергію, мене на день народження запросили. Юля, навчалися разом, ти її не знаєш. За місто, з ночівлею, – набравшись сміливості, Олена вранці попередила чоловіка. – Не зрозумів? – здивувався Сергій. – Що не зрозумілого? Завтра увечері повернуся. Їжі на два дні вам вистачить, – Олена вирішила не відступати. – Гаразд. Постарайся повернутися раніше, – неохоче погодився він. Ввечері, після роботи Олена красиво одяглася, зробила зачіску, легкий макіяж, викликала таксі і поїхала до Юлі. Але Олена навіть уявити не могла, що на неї чекає після її повернення додому

– Мамо, що на сніданок? – Аліна здивовано подивилася на порожній стіл та відчинила холодильник.

– Олено, Андрійко сік розлив. Де моя синя кофта? Олено! – гукав із кімнати Сергій.

– Мааааамо! Шкарпетки мокрі. – озвався Андрійко, мабуть, уже наступивши в калюжу соку.

– Мамо, я спізнюся. – Аліна зачинила дверцята холодильника і запитливо подивилася на маму.

– Олено, та де ця кофта? Я запізнююсь.. От халепа… Олена… Андрійко… сік… – Мабуть, і Сергій, у пошуках кофти не помітив калюжу і вступив.

– Маааамаааа! – вигукував Андрійко.

Олена прийшла в себе, глянула на телефон. «Тепер і я запізнююся!» – стрепенулась вона і поспішила допомагати сім’ї. Кофта була моментально знайдена, нові шкарпетки видано, сніданок, спрощений, бутерброди з чаєм, готовий.

– Я сьогодні пізно. У Бондаренка день народження посидимо трохи. – попередив Сергій, зачиняючи за собою двері. Олена хотіла нагадати, що сьогодні в Аліни батьківські збори, а у Андрійка заняття в гуртку і їй ніяк не роздітися, але не встигла, двері за чоловіком уже зачинилися.

– Мамо, дивись! – похвалився Андрійко. Око у Олени нервово смикнулося. Син стояв біля дзеркала, радісно посміхаючись до свого відображення – на обличчі красувалися густі чорні смуги від туші та червоні від помади. Олена заплющила очі і порахувала до десяти, перш ніж почати відмивати сина.

– Мамо! Я запізнююсь! – нагадала Аліна. Олена прискорилася.

Таким був майже кожен ранок. Зібрати всіх домашніх на роботу, до школи, до дитячого садка, по дорозі на роботу закинути доньку до школи, сина в садок, не дивно, що на себе у Олени не залишалося часу, про що вона вже навіть не сумувала – звикла. Сьогодні вранці вона запізнилася з усіма цими зборами через те, що в неї не виходила з голови випадкова вчорашня зустріч із однокурсницею.

В обід у кафе Олена, як завжди, не могла відірвати погляд від сторінки з десертами. Щоразу вона подумки боролася з собою – з одного боку, вона вже й так сильно набрала за останні пару років, з іншого, смачний, просочений солодким кремом шматочок торта був таким привабливим. Повільно, шматочок за шматочком смакуючи десерт Олена ніби забувала втому та клопіт і почувала себе щасливою. Тому внутрішнє протистояння завжди закінчувалася програшем. Сьогодні вона обрала шоколадний шматочок щастя.

– Олено! Привіт, яка зустріч. – Перед Оленою зненацька виросла Юля, колишня однокурсниця. – Присяду? – Юля вже сідала на вільний стілець.

Олена була не проти, і навіть рада зустріти стару знайому. Олена бачила в соціальних мережах, що Юля живе зовсім іншим життям, що відрізняється від Олениного. Юліна стрічка рясніла фотографіями з відпочинку, з примірочних брендових магазинів та дорогих ресторанів. Олена навіть здивувалася, побачивши її в простенькому кафе. Юля наче прочитала думки Олени:

– Я на фітнес ходжу тут поряд, забігаю після тренування перекусити. – Юля покликала офіціанта та замовила овочевий салат та морквяний сік. – Дивно, що ми раніше не зустрічалися тут. Ну як ти? До речі, добре виглядаєш. – Юля ковзнула поглядом по Олені, і Олена зрозуміла, що ці слова були не правдою.

– Я зазвичай до іншого кафе ходжу, сьогодні ось щось вирішила сюди заглянути. А так все добре. Старша донька вже у четвертому класі, синові чотири. Ми із Сергієм працюємо. Все, як у всіх. – Розповідала Олена, не наважуючись приступити до десерту.

– Прекрасно. – Похвалила Юля, хоча було видно, що слухає вона в пів вуха, більше уваги приділяючи телефону.

– А ти як? – Запитала Олена.

– Все добре. Тиждень тому повернулася з відпустки. – Олена відзначила Юлину золотисту засмагу. – Заміж не поспішаю, для себе, знаєш, хочеться пожити. Хоча у заміжжі, безперечно, є свої плюси. – Юля засміялася. – Якось я все-таки вийшла заміж, через рік розлучилася, отримавши непогану квартирку і салон краси на додачу. Хоча це все можна було б отримати, і не обтяжуючи себе шлюбом. До речі, якщо хочеш, зазирни до салону, зараз скину посилання на сайт. Скажеш, що від мене адміністратор зробить знижку.

– Дякую. Мені час, обід закінчується. – Олена вирішила піти. Їй було чомусь ніяково.

– Біжи, біжи. Гарного дня. Не пропадай. – кинула Юля чергові фрази і знову занурилася в телефон.

Решту дня Юля не виходила у Олени з голови. Красива, доглянута, підтягнута, вона навіть має час ходити на фітнес… Олена знову відчула себе такою втомленою від побуту, від нескінченної рутини однакових днів. Тому вранці вона і спізнилася зі сніданком та зборами сім’ї. Чоловіка вона, звичайно, любила і дітей любила, просто все частіше почувалася такою втомленою. «Але ж можна жити так, легко, вільно, собі, як Юля». – подумала Олена і зітхнула.

Ще кілька років тому Олені здавалося, що всі так живуть, що романтика з часом минає, що головне завдання дружини – дбати про чоловіка та дітей. Олена дбала, старанно. А потім утомилася. Коли вона просила Сергія допомогти з дітьми чи домашніми справами, чула постійну відповідь:

– Я втомився на роботі.

– Я теж працюю та втомлююся. – Намагалася заперечувати Олена.

– Зрештою це не чоловічі обов’язки. – Починав сердитися Сергій. Олена тільки зітхала, не хотіла доводити до сварки. Їй і так останнім часом здавалося, що Сергій до неї охолонув. Не були ні компліментів, ні спільного проведення часу. І коли Олена дивилася на себе в дзеркало, їй здавалося, що вона розуміє його. Але на себе не залишалося ні часу, ні сили, ні бажання.

– Оленко, ти сьогодні в обід у кафе будеш? – Юля зателефонувала з несподіваним запитанням. Олена відповіла ствердно, хоча ще вчора думала, що більше в це кафе не зайде, щоб не зустрічатися з Юлею, дуже ніяково вона відчула себе минулого разу.

– Які плани на вихідні? – Почала здалеку Юля.

– Та нічого особливого. – невпевнено відповіла Олена.

– Слухай, поїхали зі мною. Мене один запросив за місто, котедж у нього там. Ласий шматочок, скажімо так. Я, звісно, погодилася. Ну, він попросив когось для компанії взяти, з другом буде. А Лариса моя, занедужала. – попросила Юля.

– Та ти що, я ж одружена. – Запротестовала Олена.

– Зраджувати чоловікові тебе ніхто не просить. Просто складеш компанію, поспілкуєшся. – Олена все ще з великим сумнівом дивилася на Юлю. – Ось тільки над тобою попрацюємо. – Юля критично оцінила Оленин зовнішній вигляд. – Але це просто. Мої дівчинки в салоні швидко з тебе цукерку зроблять. І плаття прикупимо тобі нове, ці витрати беру на себе. Якщо в мене з Віктором все складеться, то швидко окупиться. – Юля підморгнула. Олена повагалася ще якийсь час, а потім наважилася. Адже справді їй не обов’язково заводить з другом Віктора інтрижку.

– Сергію, мене на день народження запросили. Юля, навчалися разом, ти її не знаєш. За місто, з ночівлею. – Набравшись сміливості, Олена вранці попередила чоловіка.

– Не зрозумів. – здивувався Сергій.

– Що не зрозумілого? Завтра увечері повернуся. Їжі на два дні вам вистачить. – Олена вирішила не відступати.

– Стривай, добре ми з Аліною. Але як же Андрійко? – Сергій теж поступатися не хотів.

– Андрійку вже чотири. І нагадаю тобі, ти, як не як, тато, впораєшся якось. Я й так нікуди не ходжу. Чи можу я раз на десять років зустрітися з одногрупниками? – Олена почала заводитися, і Сергій це відчув.

– Гаразд. Постарайся повернутися раніше. – неохоче погодився він.

Увечері, стоячи біля дзеркала в салоні Юлі, Олена не могла повірити, що це її відображення. Візажист і перукар постаралися, а Юля вгадала із сукнею.

– Інша справа. – схвалила Юля. Олена зніяковіло посміхнулася.

Вечір проходив у приємній атмосфері. Чоловіки багато жартували, Юля кокетувала, Олена ж здебільшого скромно мовчала, але все ж таки періодично ловила на собі погляди Юрія, друга Віктора. Грала музика, і чоловіки запросили жінок танцювати. А коли музика закінчилася, Олена помітила, що Юлі та Віктора немає.

– Присядемо. – Запропонував Юрій і потягнув Олену за собою на диван, не відпускаючи її руки. Олена присіла і постаралася забрати руку. Але Юрій натомість почав обсипати Оленину руку поцілунками, намагаючись підсісти ближче. Олена захвилювалася, різко забрала руку і схопилася. 

– Що не так? – Здивувався Юрій.

– Я, я не можу. Не хочу. – Олена не знала, що тепер робити.

– Адже ти знала, навіщо їхала. – Юрій підвівся і попрямував до Олени. Олена метнулася до дверей, по дорозі взяла сумку та пальто.

Опинившись надворі, Олена перевела дух. «Не розумна!» – сварила вона себе, намагаючись викликати таксі.

– Олено, а ти чого повернулася? – Сергій вийшов у коридор, почувши звук дверей, що відкриваються. – Яка ти красива! – Сергій не міг відірвати погляд від дружини.

– За вами скучила. – Усміхнулася Олена. – А ти чого ще не спиш?

– Та вже, ляжеш тут спати … – Сергій спантеличено потер лоба. – А я лише один вечір у твоїй ролі побув. Поки ми з Аліною уроки робили, Андрійко каструлю із супом із холодильника спробував дістати. Залишились і без вечері, і кухню довелося відмивати. Макарони зварив, з сосисками, – розсміявся Сергій. – Потім казки читали, потім із Аліною сварився через телефону. Ти маєш рацію, балуємо ми її, ну я з нею ще поговорю. Ось тільки всіх уклав. – розвів руками Сергій. – Золота ти в мене дружина. – Сергій обійняв Олену.

– І вродлива? – Олена вирішила переконатися.

– Найкрасивіша. – підтвердив Сергій.

– Мамо, посуд після школи помию. – Аліна прибирала зі столу після сніданку.

– Дякую, дочко! – відгукнулася Олена.

– Олено, я домовився, увечері мама з Андрійком посидить, а ми в ресторан сходимо, сто років нікуди не вибиралися. – шепнув на вухо дружині Сергій.

– Дякую! – шепнула у відповідь Олена і цмокнула чоловіка.

– Мамо, ти теж хочеш бути красивою? – Андрійко спостерігав, як Олена, дивлячись у дзеркало, дістає помаду.

– Мама у нас найкрасивіша. А нам час у садок. – Сергій підморгнув синові. Тепер він відвозив дітей перед роботою, Аліна допомагала  з сніданком, тому у Олени залишався час вранці покрасуватися біля дзеркала. Втім, і не лише на це, і не лише вранці. Тому що і вечорами, і у вихідні домашні клопоти ділили тепер порівну. І з втомленої дружини Олена перетворилася на себе справжню. І більше не заїдала сум і втому тістечками. І нікому не заздрила. Адже в неї була найкраща сім’я та найкраще життя.