Анатолій повернувся додому. Сьогодні у його дружини день народження. Але Олі вдома не виявилося, була лише записка: “Мене не чекай, заночую у подруги”. – Ось і відсвяткували, – сумно сказав він. – Поїду до Володі, хоч з ним посиджу! І за годину Анатолій був у друга. – О, Толік! Не чекав. Заходь! – запросив Володя, відкривши двері. Анатолій зайшов у вітальню і застиг. На дивані сиділа Ольга! – Святкуєте? – тихо запитав він. – Я не вчасно? – Якраз вчасно. Ми тут з Олею вирішували, як тобі все пояснити, – сказав Володя. – В сенсі пояснити? – Анатолій не розумів, що відбувається

День був сонячним та морозним. Від великого офісного вікна тягнуло холодом, а робочий день не закінчувався. Анатолій поглядав на годинник і рахував хвилини, коли можна вже покинути цей нудний кабінет і нарешті вирушити додому. Точніше. Не додому, а до торгового центру, де на нього чекатиме дружина Ольга.

І тут телефонний дзвінок від друга Володимира, єдиного інститутського приятеля, з ким він підтримує стосунки.

– Привіт, слухай, поговорити треба. Давай після роботи у нашому кафе зустрінемося. Посидимо, побалакаємо.

Анатолій став неохоче відмовлятися, мовляв, Ольга чекає і таке інше, але Володимир здивувався:

– Ти зовсім під каблуком чи що? Ну домовися, перенеси свій шопінг зрештою.

– Та ну її, потім тиждень буде ображатися, – відповів Анатолій, на що отримав у відповідь:

– Ну щасти!

Останні слова чомусь запали в душу найбільше. Він подзвонив Ользі, сказав, що має важливу зустріч, тільки про Володю говорити не став. Вона чомусь намагалася уникати його, недолюблювала, схоже.

Ольга помовчала, потім промовила щось на кшталт: «Чого від тебе ще можна чекати» і відключилася.

Анатолій одразу передзвонив Володимиру, і до сьомої години вечора друзі вже сиділи в кафн, а перед Анатолієм стояв великий бокал «нульовки». За кермом він не вживав категорично.

– Ну, розповідай, що за справа? Сто років не бачилися, – почав розмову Анатолій.

Як з’ясувалося, друг пішов на підвищення.

– Я тепер не офісний працівник, нарешті вибився в начальники департаменту. Зарплата пристойна, і батько погодився на обмін. Тепер живу у його трьохкімнатній. Одружуватися маю намір.

– Ось як? Ну що ж, вітаю. А я ось, все там же працюю. Іпотеку дозволити не можу поки що, Ольга переживає через це. Житло знімаємо, а до ремонту руки не дійдуть. Чого чужому дядькові хату впорядковувати?

– Що ж. Ну, а відносини у вас як?

– Та не знаю я, Володя. Іноді, начебто, нічого. А потім знову як образиться. Стала на якусь аеробіку ходити. Приходить втомлена, на мене не дивиться. І в мене руки опускаються.

– Ну, а «романтику» ти не пробував їй влаштувати? У неї начебто день народження скоро? От і зберися з думками, організуй свято… Ти хоч любиш її?

– Точно! А й справді день народження за тиждень. Дякую що нагадав. Люблю? Та як тобі сказати, люблю, звісно. Тільки все так змінилося останнім часом.

Володимир глянув на друга не дуже доброзичливо, навіть засуджуючи трохи, але нічого не сказав.

Невдовзі вони попрощалися, і Анатолій поїхав додому, розмірковуючи, навіщо Володя запросив його? Розповісти, що отримав підвищення? Потім думки метнулися до Ольги. Ходила вона на шопінг без нього чи ні?

Дружина вже була вдома, тиха, небалакуча. На вечерю було вчорашня печеня, яку він із задоволенням з’їв. Запитав, як у неї справи, чи купила що хотіла?

– У тебе там футбол починається, – відповіла Ольга і зникла у спальні, прихопивши з собою якусь книжку.

Спальня, щоправда, це була одна назва. Ліжко вже другий місяць було зламано, спинка від’їхала, болти розхиталися і назад не прикручувалися. Довелося всю конструкцію розібрати та витягнути на лоджію. Так що спали просто на матраці на підлозі.

Ні, ну він, звичайно, полагодить, там справ-то! Або вже нове ліжко купити? Вони поки що не вирішили. Тож подумати є над чим. Вечір закінчився в тиші і безславно, як і всі інші. Ольга ображалася на нього. Ну це все через невлаштованість. Треба щось вирішувати.

У день її народження Анатолій встав раніше, приготував каву, дістав заздалегідь куплені тістечка і поклав на стіл коробочку з намистом із перлів. Він згадав, що воно їй колись сподобалися і купив.

Ольга увійшла до кухні сумна та задумлива, подякувала за подарунок, а від тістечок відмовилася. Анатолій обійняв дружину, але вона не відреагувала на цей жест, так і залишилася стояти нерухомо, коли він обійняв її до себе.

Увечері з букетом троянд та пляшкою ігристого він поспішав додому. Йому хотілося запросити Ольгу до кафе, але на дзвінки вона не відповідала. Вдома її теж не було. У кухні на столі лежало намисто і все ще стояв ледь вловимий запах її парфумів.

Було тихо та порожньо. Анатолій вийшов на лоджію, хотілося подихати. І тут він як уперше побачив, що тут і ступити нікуди. Каркас ліжка займав більшу частину. До стінки притулився його давно забутий велосипед на пару з лижами, до яких він ще не торкався цієї зими.

В іншому кутку великою горою були складені шпалери для спальні. Їх вони з Ольгою обирали ще у вересні. Стіни в спальні виглядали погано, але він так і не зібрався їх упорядкувати. Тут же одна на іншій стояли банки з фарбою для вікон.

Загалом це була не лоджія, а склад непотрібних і незатребуваних речей. Вона зберігала всі їх з Ольгою мрії та плани.

Ні, дружині йому не було в чому дорікнути. У їхній квартирі завжди було прибрано, наскільки це було можливо. Акуратна кухня, чиста ванна кімната, свіжа постільна білизна, сніданки, обіди, вечері.

От тільки щастя не було. Воно кудись випарувалося. А друг Володимир виглядав щасливим і сказав, що у нього хтось з’явився. А він навіть не поцікавився хто.

«Треба щось вирішувати із житлом. Терміново!» – подумав Анатолій і почув, як відкрилися вхідні двері. Повернулася Ольга. У руках вона тримала великий букет троянд, наче більший, ніж він купив. І була трохи «весела». Це було зовсім не схоже на неї. Але Анатолій вирішив, що добрий настрій дружини йому лише на користь.

– Привіт! Ти звідки така весела? Та ще й волосся пофарбувала. Тобі личить!

– Ще тиждень тому, до твого відома, – відповіла Ольга з усмішкою і насамперед поставила у вазу квіти.

Він простяг і свій букет зі словами «Вітаю ще раз».

– З ким святкувала? – Запитав Анатолій.

– Колеги привітали. А поїсти є щось?

Анатолій зніяковів.

– Я в кафе хотів тебе запросити, але зараз вже дев’ята година. Може, піцу замовимо?

– Та йди ти зі своєю піцею знаєш куди! – Сказала вона і сердито відвернулась.

– Олю, що відбувається? Ти сама не своя останній час.

– А нічого не відбувається! Отож, Толік. Нічого! Застій. А ти сам не бачиш.

Ольга вискочила в коридор, швидко одяглася, схопила сумку, засунула в неї його ігристе і вийшла з квартири, зачинивши двері. Він навіть зупинити її не зміг, розгубився. Сів на кухні, і подзвонив Володі.

– Слухай, скинь адресу, я під’їду через півгодини.

Він трохи почекав, Ольга не повернулася. Спустився вниз, і поїхав за вказаною адресою.

«Переночую у Володі сьогодні, а завтра поговорю з нею на свіжу голову», – вирішив він.

Будинок товариша був майже в центрі, широкі сходи у під’їзді, високі стелі. Анатолій піднявся на третій поверх, натиснув на кнопку дзвінка, і двері відразу розчинилися.

Він побачив перед собою впевнене, хоч і трохи насторожене обличчя друга. Той пропустив його, ні слова не кажучи, і жестом показав на двері до вітальні. Анатолій увійшов був, але застиг у дверях.

На дивані сиділа Ольга, заплакане обличчя та сумні очі, якими вона дивилася на нього. У руках келих з ігристим напоєм.

– Святкуєте? – безглуздо запитав Анатолій. – Я не вчасно?

– Ну чому ж, – прогримів голос Володі. – Якраз до речі. Ми тут із Олею вирішували, як тобі все пояснити.

– Ну ти і негідник, – тільки й зумів вимовити Анатолій.

Але той міцно взяв його за плечі та посадив у крісло.

– Слухай і не зупиняй. Ольга моя родичка, чи то троюрідна, чи то чотириюрідна сестра. Самі не знаємо до ладу. Ми були у сварці зі шкільних років, практично не спілкувалися. Тільки у твоїх компашках і перетиналися іноді. Коли ти мені на службі повідомив, з ким ти одружився, я здивувався. Але тобі так і не сказав.

Анатолій слухав і не вірив своїм вухам. Нісенітниця якась.

– Думав, ніколи не помиримось. Але зустрілися якось випадково, розмовляли. Всі ці дитячі розбирання давно мохом поросли. Ми почали спілкуватися, і тут я зрозумів, що несолодко сестричці з тобою, друже. Ти, схоже, зовсім орієнтири втратив у цьому житті.

Володимир глянув на нього дуже серйозно, а потім продовжив:

– Якщо хочеш, я допоможу тобі встати на ноги, місце знайду в себе пристойне, поговорю з керівництвом. З ремонтом допоможу, але ти повинен стати чоловіком, якщо хочеш дружину утримати.

Анатолій підвівся зі свого місця, взяв Олю за руку та попрямував до виходу. Володимир стояв мовчки і спостерігав за ними, потім спитав:

– Олю, все добре?

Вона покивала у відповідь і вийшла за чоловіком. У машині грала музика, Ольга мовчала, а в горлі у Анатолія стояла грудка.

***

Через три місяці, 8-го Березня, вони вчотирьох сиділи у ресторані: щасливі Анатолій із Ольгою та Володя із молодою дружиною Іриною. Про минуле не згадували.

Потужний поштовх друга ніби підмінив Анатолія. Все стало на свої місця. У Анатолія з’явилася нова робота, іпотека не за горами, а два дні тому Оля дізналася, що чекає малюка.

І майбутні хрещені (мама чи тато) сиділи поряд і раділи, що родина у друзів чудова, а все завдяки йому, Анатолію, господареві, дбайливому чоловікові та майбутньому батькові.