Життя

Ірина в хорошому настрої поверталась з роботи. По дорозі вона зайшла в магазин і набрала дві важкі торби продуктів. Вона хотіла приготувати чоловікові смачну вечерю. Ірина з важкими сумками зайшла в будинок і просто оторопіла! Всі речі, і навіть дитячі з шаф у кімнаті та спальні, валялися на підлозі по всьому будинку! Полиці у шафах були порожні! Ірина не знала, що й думати! Жінка набрала номер свого чоловіка. – Це я тобі все влаштував! – раптом сказав той у слухавку. Ірина так і застигла з телефоном в руках

Ірина, почувши мелодію на телефоні, вийшла на кухню, взяла його з полиці та побачила, що дзвонить подруга:

– Алло, привіт Надійко!

– Привіт! Іринко, дзвоню тобі я не просто так, – сказала в телефон Надія.

– Ну зрозуміло, ти ж у нас ділова, і просто так ніяк, а тільки з приводу, – жартома відповіла Ірина.

Вони подруги зі студентських часів, закінчивши інститут, обидві залишились у цьому місті.

Обидві вийшли заміж, народили доньок, чоловіків теж познайомили один з одним.

Але Ірині не пощастило, чоловік для сімейного життя абсолютно не пристосований, лінивий, речі його валялися по всьому будинку.

Навіть куртку чи пальто просто кине на тумбочку у коридорі, і якщо Ірина йому нагадувала, що речі повинні мати своє місце, він відповідав:

– У мене є дружина, прибереш. А для чого ти потрібна в хаті, ти хатня робітниця, а я господар, що хочу те й роблю, де хочу, там і кидаю речі!

– Але дочка наша все бачить, вона думатиме, що так у житті і має бути.

– А що, має бути по–іншому, – уїдливо казав чоловік.

Спочатку вона прибирала за ним… А якось вони дуже посварилися ввечері.

Зранку Ірина пішла на роботу. День пройшов чудово і вона у хорошому настрої поверталась додому.

По дорозі вона зайшла в магазин і набрала дві важкі торби продуктів. Вона хотіла приготувати чоловікові смачну вечерю.

Ірина з важкими сумками зайшла в будинок і просто оторопіла!

Всі речі і навіть дитячі з шаф у кімнаті та спальні валялися на підлозі по всьому будинку! Полиці у шафах були порожні!

Ірина дуже запереживала. Вона не знала, що й думати! Жінка набрала номер чоловіка.

– Та нічого! – сказав той у слухавку. – Це я тобі все влаштував, бо набридла ти вже мені зі своїми зауваженнями. Ось тепер і збирай речі!

Ірина так і застигла з телефоном в руках. Вона вирішила діяти.

Швидко взяла валізу, знайшла деякі свої речі та доньки, і поїхала до матері.

Сімейне життя пішло під укіс. Будинок був чоловіка. Він сам будував його, вона навіть на нього не претендувала.

З того часу вони не зустрічалися, єдина зустріч була при розлученні і все. Одружена Ірина була чотири роки.

Потім ще були чоловіки, зустрічі були короткими, так мимохідь, які ні до чого не зобов’язували, серйозно вона їх не розглядала.

І зрештою Ірина вирішила поставити крапку у стосунках із чоловіками. Вона просто виховувала доньку. А потім не стало матері. Ірина старалася, доглядала маму, як могла продовжувала її життя.

Донька вивчилася, вийшла заміж, поїхала із чоловіком на його батьківщину. Син у них навчається у першому класі. Ірина у відпустці відвідує їх, інколи вони приїжджають.

І ось їй дзвонить подруга:

– Іринко, все–таки я вирішила тебе врятувати від самотності. Ну скільки можна сидіти одній, у п’ятдесят років життя буває ще цікавішим, аніж у тридцять. Ну не у всіх, але буває.

Надія знає, що подругу треба підбадьорити, докласти зусиль, а просто розмови на неї не подіють, скільки разів вона пропонувала змінити її життя.

Ірина не сприймає слова, потрібні дії. Рішучі та швидкі.

– Учора у нас у гостях був родич чоловіка Кирило. Давненько не приїжджав вні до нас. Розлучений років п’ять, живе один, син у нього.

П’ятдесят один рік йому, і скажу тобі подруго, мужик нормальний, симпатичний, трохи скромний, але це навіть плюс.

Майстром на підприємстві працює, і вміє всілякі ремонти робити, знає будь–які механізми. Щодо цього знань у нього купа, ось і мені відремонтував пральну машину.

– Ні–ні, навіть і не пропонуй! Не хочу я більше ніяких знайомств, тим більше через подруг, краще я житиму одна тихо і без проблем, – засоромилася подруга.

– Іринко, послухай, я організую зустріч так, що він не здогадається про її призначення. А якщо це доля, вас одразу потягне один до одного. У тебе є якась несправність у домі, ну–но подумай, може щось полагодити треба? Холодильник добре працює, праска? Думай–думай, – наполягала Надія.

– Все в мене гаразд, ну якщо тільки швейна машинка, ще бабусина, але я на ній давно не шию, ти ж знаєш, моя мама шила. Але вона стукає і нитки рве, – казала подруга.

– Ну ось, ти ж рукодільниця, і тобі колись знадобиться машинка, тож питання вирішене. Діставай свою машинку, Кирило приїде і відремонтує, я ручаюся, він майстер на всі руки. Домовилися, значить я дзвоню йому, скажи, коли тобі зручно, щоб він приїхав, потім тобі повідомлю, – радісно щебетала подруга.

Кирило після розлучення з дружиною теж довго «відходив», і навіть вирішив, що з жінками більше нічого не хоче. Ну в сенсі створювати сім’ю, хоча самотні жінки на роботі на нього поглядали з надією, і чоловіком він був нормальним, вірним.

А ось його дружина раптом після сорока років кардинально змінилася.

З роботи затримувалася, приходила весела, посилаючись на подруг. Стала зухвала і сварлива,

Кирило спочатку сподівався – схаменеться дружина, з ким не буває.

Але гулянки тільки посилювалися, і одного разу він застав її вдома з іншим.

Кирило пішов жити до матері, але два роки тому її не стало.

Кирило без жіночої руки виглядав трохи не доглянутим. Затертий піджак і навіть одного ґудзика немає, але це для нього не головне.

Коли він був у них у гостях, то говорив Надії:

– Одружуватися не поспішаю, був я у шлюбі, боюся нового підступу, поки вільний, то й почуваюся добре.

Надія розробила план, влаштувавши ніби несподівану зустріч з Іриною.

Коли її чоловік з Кирилом спілкувалися, неввічливо втрутилася в чоловічу розмову.

– Ой, Кирило, тільки зараз згадала, у моєї подруги машинка швейна не працює, вона якось питала у мене, чи не маю я знайомого майстра з ремонту. А чи не міг би ти допомогти їй у цьому? – вичікувально і з надією дивилася вона йому прямо в очі.

Кирило якось неохоче похитав головою:

– А коли треба?

– Та коли-небудь, як тобі зручно, коли буде час! Домовилися? Ну і добре, я потім повідомлю подругу.

І ось тепер довелося Ірині накривати стіл. Звичайно майстри годувати не обов’язково, але з іншого боку, як би родич подруги, незручно. Нарізуючи хліб і розкладаючи фрукти у вазу, вона злилася.

– От же ж повелася, вплуталася в авантюру, це все Надія! Цікаво скільки мені обійдеться ремонт машинки, та ще й обід? Ну, подруга, ну влаштувала ти мені.

Пролунав дзвінок у двері, Ірина пішла відчиняти. Перед нею стояв високий незнайомець у розстебнутій куртці.

Шарфик його старенький бовтався на шиї. Зовсім і не схожий на розумного і знаючого.

Темноволосий з неголеною щетиною на щоках, і стрижка не модна.

– Здрастуйте, проходьте, – ввічливо запросила вона його.

Гість теж зиркнув на господиню:

– Здрастуйте, я Кирило, а ви, значить Ірина, – сказав гість і посміхнувся теплою усмішкою.

В Ірини раптом підозріло тьохнуло серце.

Скинувши куртку, і обсмикнувши тонкий светр, у шкарпетках він пройшов до кімнати, і побачивши на столі швейну машинку, забув про все на світі. Машинка була стара, вона у спадок перейшла від бабусі Ірини до її матері, а тепер ось до неї.

Кирило з подивом дивився на машинку і казав собі під ніс:

– Так–так, цікавий екземпляр, старовинний. Давно не бачив таких.

Він щось говорив про себе, потім замуркотів якусь мелодію, здавалося навіть не помічаючи, що поруч стоїть Ірина.

Ірина думала про себе:

– Якийсь дивний, крутиться біля старовинного механізму. Цікаво це його хобі чи ремесло?

– Хазяйко, – гукнув він Ірину, та вже вийшла на кухню. – Ви давно шили на машинці, чи ні? Начебто вона давно не була в роботі?

– Давно. Якщо вона не працює, що ж я на ній зможу? – якось невпевнено промовила вона.

– Так, зрозуміло, – і він знову захопився роботою.

– А господиня нічого, симпатична, струнка, – думав майстер. – А очі які оксамитові та усмішка гарна з рівними зубками. З кухні чимось смачним пахне, мабуть, годувати мене зібралася. Треба було хоч одягтися, бо прийшов у гості в домашньому і навіть не поголився. Не чекав такого прийому і побачити симпатичну подруги Наді…

– А Кирило нічого такий, приємний і голос – теж. Спокійний, ввічливий і підтягнутий. А стрижка – це можна виправити, варто тільки до хорошого майстра в перукарню звернутися… – думала Ірина.

– Хазяйко, приймайте роботу, – пролунав голос із кімнати.

Потім вона запросила його до столу. Сідаючи за стіл, Кирило спитав:

– І що ж, Ірино, ви сама живете?

– Так, сама, – якось поспішно відповіла вона. – Ви цілу годину працювали, тож давайте їжте. Ось ігристе?

– Та я в принципі не люблю, та й за кермом я, – ніяково промовив Кирило.

Ірина зраділа, думаючи:

– Значить не чіплятиметься, це добре. Інакше швидко поставлю його на місце.

Коли вона спитала про оплату, Кирило щиро здивувався:

– Ірино, я не візьму з вас грошей, тим більше ви близька подруга Надії. Я хочу сказати, що мені потрібно ще потурбувати вас, там одну деталь треба замінити, ось я її виточу, принесу та й заміню. Коли вам буде зручно?

– Приходьте завтра, – не приховуючи радості, відповіла Ірина і трохи знітилася, навіть здивувавшись сама собі, – ну чи післязавтра, дзвоніть, мій номер телефону у вас є.

Кирило раптом відчув радісну хвилю, що прокотилася зверху вниз до кінчиків пальців. Він і сам дивувався, що відбувається з ним. Йти з цієї квартири йому зовсім не хотілося.

Наступного дня до вечора Кирило постав перед нею акуратно поголений, у костюмі, з чорним пакетом та невеликою деталькою в руці.

Відчинивши двері, вона здивувалася його перетворенню, запросила у кімнату. А він дістав із пакета коробку цукерок, ігристе та невеликий тортик.

– Ось, а то незручно якось із порожніми руками, ви мене нагодували, а я…

– Ну що ви, Кириле, навіщо? Ви працюєте тут у мене, ось і деталь виточили, – соромлячись говорила вона.

– Ірино, чесно сказати, ця деталька лише привід. Там все гаразд, машинка працює. А я просто не знав, як ще раз побачитись з вами…

Вона подивилася здивовано йому в очі своїм оксамитовим поглядом, і Кирило засоромився.

Він обережно взяв її за руки і ніжно пригорнув до себе. Ірина була щаслива…

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *