Наталя цілий день крутилася на кухні. Сьогодні у гості прийде її наречений Микола, і вона познайомить його з своєю мамою та донькою. – Мамо, ти що заміж зібралася? – запитала в Наталі донька, допомагаючи розставляти тарілки. – Так, – усміхнулася Наталя. – Ти б не поспішала, доню! – втрутилася мама Наталки Ірина Анатоліївна. У двері подзвонили, Наталка побігла відкривати, і за хвилину з’явилася в кімнаті з нареченим. – Це Микола! – представила чоловіка Наталка. Ірина Анатоліївна з Ганусею глянули на обранця Наталі і застигли на місці. – Ось це так наречений! – тільки й промовила Ірина Анатоліївна

Наталя вийшла заміж з великого кохання і довгі роки була щаслива з чоловіком Олексієм. Але одного разу молода, сильна людина, директор будівельної фірми, спортсмен, заснув і більше не прокинувся. Наталя плакала над ним, і важко переживала втрату. Вона дуже любила чоловіка.

-Та як же так! Адже Олексій не гульбанив, вів здоровий спосіб життя! Це не правильно! Несправедливо! – плакала вона на прощанні.

Дочці Наталці та Олексія, Ганусі було на той момент десять років. Вона також дуже переживала втрату батька. Наталі треба було працювати за двох, щоб тепер самій утримувати сім’ю.

-Наталя, давай, я до вас переїду, – запропонувала її мама Ірина Анатоліївна. – А квартиру мою будемо здавати, все тобі легше буде!

Звісно, Наталка погодилася. Все-таки Гануся не одна цілий день буде. Так вони й жили.

Але так сталося, що Наталя, після довгої самотності, знову покохала. Прийшов до них у фірму новий співробітник Микола. І став він Наталі знаки уваги надавати. Додому проводжати, дарувати квіти, компліменти говорити. І жінка, яка вже за п’ять років забула, що таке чоловіча увага, закохалася, незважаючи на те, що Микола виявився на п’ять років молодший за неї. На роботі було так багато молодих, гарних дівчат, секретарка Зіночка, наприклад, яка намагалася привернути увагу новенького, але хлопець чомусь бачив тільки Наталю. І його самого така дрібниця, як різниця у віці анітрохи не бентежила.

-Наталя, ну не сміши мене! Якихось п’ять років! Люди он за «онуків» заміж виходять, а тут… навіть смішно, – переконував обраницю Микола

За півроку знайомства чоловік зробив Наталі пропозицію. Та з радістю погодилася та вирішила познайомити його зі своєю родиною.

Ірина Анатоліївні та п’ятнадцятирічній Ганні обранець жінки абсолютно не сподобався. В принципі, їм не сподобався б будь-який чоловік поруч із Наталею.

Весь вечір мама та дочка жінки всіляко демонстрували своє неприйняття супутника Наталії.

-І навіщо Вам Наталя? Хочете вдало прилаштуватися до жінки, у якої вже все є? – запитувала Ірина Анатоліївна

-Та я теж ні чого не потребую! – парирував Микола.

-Ну, звісно, так я Вам і повірила! Інакше навіщо одружуватися з жінкою, яка старша на цілих п’ять років!

-Мамо, кого ти привела?! – Голосно, так щоб Микола чув, вигукувала на кухні Ганна. – Він же нашому татові в підмітки не годиться.

Дочка і мама зробили такий серйозний натиск на гостя, що Микола, щоб уникнути подальшого розвитку сварки, вирішив вибачитися перед коханою жінкою і піти.

Після його відходу мама і дочка роздалися до Наталі з претензіями.

-Ви що, не розумієте, що я люблю цю людину! Я маю право бути щасливою! – плакала на кухні жінка.

-Яке може бути кохання в сорок три роки? Навіщо тобі взагалі потрібен чоловік, щоб шкарпетки йому прати? Ти вже доросла жінка! У тебе є дочка, ти повинна всю себе присвячувати дитині і не думати про всякі там нісенітниці. Теж мені наречена! – обурювалася Ірина Анатоліївна, гукаючи до материнських почуттів дочки.

-Мамо, та хіба моя любов до чоловіка комусь заважає? Як це пов’язано із турботою про дочку.

-Дуже навіть пов’язано, матусю! Ти тепер цього дядька любиш, а не мене! Ти про тата нашого забула! – підтримала бабусю Ганна.

Наталя зрозуміла, що сили надто нерівні в даній ситуації, і що в цій суперечці вона ніколи не переможе, тому вирішила не нагнітати, а розлучитися з Миколою.

-Добре! Нехай вам буде спокійно! Я розлучуся з Миколою! – заспокоїла вона своїх рідних.

 Проте, Миколи невдоволення сім’ї Наталі ніяк не збентежило. Чоловік мав серйозні наміри і не міг дозволити забобонам зіпсувати їхнє життя.

Наступного дня, зустрівшись з Наталею, і вислухавши її докази про те, що їм треба розлучитися, він сказав, що докорінно не згоден з таким рішенням.

-Послухай, Наталю, ти доросла, самодостатня людина! Ти сама знаєш, кого тобі кохати, кого ні! Якщо я їм так не подобаюся, то заради Бога! Не втомлюватиму твоїх рідних своєю присутністю. Просто переїдь до мене і все!

Наталя була здивована такою простою ідеєю.

-Добре, Миколо, я подумаю над цим! – відповіла вона чоловікові.

 Увечері, вдома вона звернулася до своєї сім’ї:

-Ми сьогодні обговорили з Миколою ситуацію, що склалася. Якщо ви так переживаєте за квартиру, то ми з Ганусею переїжджаємо жити до Миколи! А ти, мамо, лишаєшся тут!

-Я не поїду, я тоді залишуся жити тут, з бабусею! – вигукнула Ганна, витираючи сльози.

А мама відразу схопилася за бік і, театрально зображуючи, що їй стало зле, сказала: -Води, швидше води!

Наталка подивилася на Ірину з докором: – Мамо, ти погана актриса! Я не дозволю маніпулювати собою!

Наталя, мовчки, зібрала речі і поїхала, сказавши на прощання: – Гроші надсилатиму на карту.

Два тижні закохані жили в Миколи душа в душу. Наталя купалася в коханні та насолоджувалася простим жіночим щастям.

-Як же мені не вистачало всі ці роки такого тепла та розуміння! – казала вона своєму коханому

Наталя навіть уявити не могла, що їй буде так легко і безтурботно з цією людиною. Одне засмучувало жінку: мама і дочка відсторонилися і досі не могли вибачити їй відходу з дому.

Одного разу вже пізно вночі Наталці зателефонувала мама.

-Наталю, Ганнидосі немає вдома! – вигукувала вона в трубку. Жодної театральності в голосі не було. Наталя зрозуміла, що мати не жартує.

Жінка, разом із Миколою, одразу кинулися на пошуки доньки. Вони виявили її у сусідньому дворі. Дівчинка сиділа на лавці та плакала.

-Дочко, що сталося! Чому ти тут сидиш, одна, вночі? – кинулась жінка до дочки.

-Мамо, ти маєш повернутися! Мені погано без тебе, нам із бабусею так тебе не вистачає. – плакала Ганна, розмазуючи сльози по обличчю.

В душі Наталки тьохнуло, і вона піддалася на вмовляння дочки.

-Миколо, я повинна повернутися, хочу я цього чи ні. Повір, мені дуже важко, але…

Микола зупинив Наталю, він і так все розумів.

-Добре, Наталя, я відчуваю, що тобі зараз важко. Але пам’ятай, ти можеш повернутися до мене, коли тільки забажаєш. Я буду чекати тебе. І я впевнений, що колись ми будемо разом.

-Дякую, Миколо за твоє розуміння! – подякувала Наталя, викликала таксі та поїхала з дочкою додому.

Потяглися довгі, одноманітні дні. Наталя з Миколою перетиналися на роботі, але там жінка звела їхнє спілкування до мінімуму. Але вони щовечора продовжували зідзвонюватися.

Те, що їхнє спілкування дало тріщину, в офісі відразу помітили і Зіночка пустила в хід важку артилерію: почала приносити на роботу судочки з їжею і підгодовувати Миколу всякою домашньою смакотою.

А одного разу, коли Наталка ввечері зателефонувала до Миколи, їй відповів жіночий голос. Їй здалося, що то була Зіночка.

Жінка, ковтаючи сльози, скинула дзвінок і більше не дзвонила, на роботі терміново взяла відпустку, а на дзвінки Миколи не відповідала.

Мама з дочкою раділи: вони перемогли!

Наталя ж, як то кажуть, «пішла в себе», на всі питання домашніх відповідала односкладно: «так» і «ні». Мовчки сиділа в кріслі, дивилася в одну точку і цілими днями плакала.

Всі спроби Ірини Анатоліївни та Ганни, залучити жінку до розмови, відволікти її від сумних думок закінчувалися нічим.

-Наталю, ну так не можна! – Умовляла дочку Ірина. – У нас в будинку така гнітюча тиша, ніби не стало когось!

-Мене не стало, мамо! – якимось безбарвним голосом відповіла їй Наталя.

Почувши ці слова мами, Ганна у сльозах вискочила за двері. Вона звинувачувала себе і бабусю за той стан, в якому зараз виявилася найближча для неї людина. Вона бігла, витираючи на ходу сльози.

– Тільки одна людина може допомогти вивести маму з цього стану. Микола. – думала дівчинка.

Вона, підбігла до дверей, де він жив і натиснула на дзвінок.

-Ганна? – здивувався Микола, побачивши дівчину у себе на порозі – Що з мамою?!

Чоловік розумів, що просто так дівчина не прибігла б, значить, сталося щось надзвичайне.

-Дядько Микола, мамі без Вас погано, вона сумує! Ходімо зі мною, будь ласка! Я ніколи її такою не бачила. І вибачте мені, будь ласка! – крізь сльози говорила дівчинка.

Миколу довго вмовляти не довелося, він вже одягався.

-Наталю, Наталю, подивися, хто до нас прийшов! – Покликала Ірина Анатоліївна дочка.

Наталя повільно підвелася і вийшла в коридор. На порозі стояв її Микола та Ганна.

-Мамо, пробач нас з бабусею! Ми дуже любимо тебе і хочемо, щоб ти була щасливою. – сказала дівчинка, дивлячись на матір заплаканими очима.

Ірина Анатоліївна запросила всіх до столу.

-Давайте, почнемо все з чистого аркуша! – запропонувала вона.

Незабаром Наталя та Микола одружилися та живуть щасливо досі. А Ірина Анатоліївна та Ганна більше не втручаються у життя жінки.