Таня поставила розігрівати вечерю у мікрохвильовці. Вона весь час поглядала на годинник, що був на стіні. Вже була майже північ, а її доньки Лізи все не було. Телефон Лізи був поза зоною і чоловік Тетяни пішов її шукати. Старші дочки, мовчали. Вони сховалися у своїй кімнаті і не показувалися Тані на очі. Невдовзі у дверях почувся звук ключа. Таня тут же кинулася в коридор! Двері відкрилися і Тетяна застигла від побаченого

Таня поставила розігрівати вечерю у мікрохвильовці. Вона весь час поглядала на годинник, що був на стіні. Вже була майже північ, а її доньки Лізи все не було.

Телефон Лізи був поза зоною і чоловік пішов її шукати, хоча вона наполягала дзвонити куди тільки можна – Лізі всього шістнадцять, мало що може статися!

Старші дочки, мовчали. Вони сховалися у своїй кімнаті і не показувалися їй на очі.

З ними таких проблем ніколи не було, вони були слухняні дівчатка, а ось від Лізи з народження було маса проблем.

Невдовзі у дверях почувся звук ключа. Тетяна тут же кинулась в коридор!

Двері відкрилися і Тетяна застигла від побаченого.

Чоловік заводив Лізу, яка дуже впиралася у квартиру!

– Де ти була?! – гукнула до неї Тетяна.

Ліза відкинула своє кучеряве волосся назад і подивилася на матір з викликом.

– Гуляла. А що?

– Гуляла вона! – вигукнув чоловік. – Ти б бачила цього «гуляла» її!

Судячи з його вигляду, справа була дійсно погана. До того ж, старші дочки вискочили в коридор, і Таня вирішила відкласти розмову на ранок.

– Чисти зуби і спати, – сказала Таня.

– Взагалі–то, я голодна.

Таня дивилася на дочку, а Ліза стояла собі і нахабно посміхалася. Звичайно, не можна було йти в неї на повідку, але яка мати залишить дитину голодною.

– Ходімо, тільки швидко, – здалася вона.

Наступного дня довелося провести розмову. Як її почати, Таня не знала – зі старшими не було нічого такого, їй здавалося, що вони досі ще навіть не цілувалися жодного разу.

– Ліза… Ми телефон тобі навіщо купили? Щоб наступного разу була на зв’язку.

– Ой, мамо, тільки не починай! Що ви тут розвели, рано ще взагалі. І що зі мною станеться? У нас найнудніше місто! Тим більше, я була не одна.

– Ось тому ми й переживаємо, що не одна. Принесеш у подолі і що потім робити? Мені вже вистачить дітей, нанянчилася…

Ліза закотила очі.

– Я взагалі не хочу дітей, – повідомила вона. – На вас надивилася, дякую.

– Не груби матері!

– А я й не грублю. Можна я в школу вже піду?

– Лізо, давай щоб без дурниць!

Вона навіть обіцяти нічого не стала.

А через тиждень Таню викликали до школи – виявилося, що Ліза з’являється там нечасто, і навіть пропустила пробний іспит. Вдома була сварка, але перед вчителькою Таня дуже захищала дочку, придумавши всякі відвідини лікарів та інші нісенітниці.

– Ти як взагалі вступати збираєшся? – кричала Таня. – Та тебе тільки в ПТУ і візьмуть!

Ліза, струснувши своїми кучерями, спокійно завила:

– А нащо мені взагалі вступати. Я на перукарку піду.

– Це що, професія? Та хто тебе туди візьме! І взагалі – треба здобути серйозну освіту.

– Мамо, якщо тобі так треба – йди, сама вчися.

У кімнаті запанувала важка мовчанка.

– Ну, а що, – продовжувала Ліза. – Ти весь час про це навчання говорила і що? Де твій диплом?

– У шафі, – брязнула Таня.

– У якій шафі? Ти Віру та Надю коли народила? У вісімнадцять. І мене потім в двадцять. Де ти там вивчитися встигла? До речі, мамо, ти нас тому так вчитися відправляєш, що сама рано заміж вискочила? Жалкуєш, що нас народила, так?

Тільки Ліза могла бути такою відвертою. Так вона мала рацію – дочкам про це ніколи не говорилося, але причина їх з чоловіком весілля була дуже звичайна. І так, потім було не до навчання – з близнюками та немовлям на руках.

Таня досі про це неприємні сни бачила, тож як не просив чоловік, а більше народжувати вона так і не погодилася.

Боячись, що її засміють, Таня нікому не зізналася, що слова, сказані дочкою, міцно засіли в її голові і почала таємно вивчати умови вступу на заочне, особливо її цікавила психологія.

Вона накупила собі підручників і почала готуватися, поки Ліза, замість того щоб готуватися до іспиту, так і пропадала зі своїм хлопцем допізна.

Результати були очікувані: Таня вступила, і навіть на бюджет, а Ліза ледве набрала прохідні бали для отримання атестату, який там вступ!

Далі мовчати було безглуздо, і Таня розповіла спочатку чоловікові, потім дівчаткам. Ніхто не сміявся. Ліза і справді пішла на свої курси перукарів, а батько навіть заповажав її хлопця і почав називати його на ім’я, тому що саме він оплатив їй ці курси, які інакше Ліза просто не могла б собі дозволити.

У вересні Тані виповнилося тридцять сім, і тут, за три роки до сорокаліття, вона різко почала здавати: прихопило спину, зовсім не було апетиту. Іноді у неї прослизала думка:

«І як я вчитимуся? Пам’ять зовсім вже…»

Але вона намагалася гнати її від себе, а ще гнати іншу думку, гірше, що всі ці ознаки можуть говорити про те що вона дуже заслабла…

…Якось, увійшовши у ванну, Таня побачила Лізу, яка розклала на раковині сім смужок, у яких, без сумніву, впізнавались тести на вагітність. Їй навіть придивлятися не довелося – на кожному з них сяяли дві чіткі смужки. Таня оторопіла і сіла на ванну.

– Все ж таки залетіла …

Ліза безтурботно кивнула.

– Ага.

– А чому сім?

– Щоб точно знати, – захихотіла та.

Яка вона все–таки дитина!

Сама не знаючи чому, Таня запитала:

– А ще є?

Тут у Лізи округлилися очі.

– Є… – пробурмотіла вона.

Таня взяла у дочки тест і пішла в туалет. Ні, Таня нічого ніби такого не відчувала. Але явно відбувалося щось не те, і краще нехай це буде вагітність, аніж інше.

Хвилин через п’ять вона почула, як у двері хтось шкребеться.

– Мамо, ну що там?

Довелося відчинити.

Ліза дивилася на неї, як у дитинстві, коли ще вірила в казки.

– Сподіваюся, це буде хлопчик, – нервово промовила Таня. – Інакше твій батько цього просто не переживе.

– А як же твоє навчання?!

Таня знизала плечима.

Ліза відкинула свої кучері назад і сказала:

– Якщо хочеш, я можу з ним сидіти. Ну, у мене ж все одно дитина буде, бо яка різниця одна, чи дві? А народжувати це неприємно?

Таня посміхнулася і шморгнула носом.

– Дуже. Але це того варте.

Вони обнялися, і чоловік повернувся додому.

– Що тут відбувається? – з підозрою спитав він, розглядаючи їхні щасливі та заплакані обличчя.

Вони переглянулись.

– У нас дві новини, – сказала Таня. – Хороша та дуже хороша. З якого почати?

Ліза з докором подивилася на матір.

– Хай він хоч сяде, бо так можна і без дідуся залишитися…

– І без батька, – додала Таня, після чого чоловік став повільно присідати на крісло.

– Ви жартуєте, я сподіваюся? – запитав він.

Вони знову перезирнулись і мовчки протягли йому тести. Він довго переводив погляд з одного теста на інший, а потім сказав:

– Ну, якщо хоча б одна з вас народить хлопчика, тоді я це переживу…

І це він пережив. У подвійному розмірі…