Рита поверталася додому з роботи. Вона відпросилася, бо почувала себе погано. – Зараз би прилягти. Тільки не вийде, за годину Вадим прийде з роботи, треба готувати вечерю, – думала Рита. Жінка відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом Рита почула голоси з спальні. – Невже телевізор вранці не вимкнула? – захвилювалася вона і пішла це виправити. Рита відкрила двері у спальню і застигла від несподіванки. – Ось це так телевізор! – тільки й вигукнула вона

Рита зайшла в квартиру втомлена. Їй би прилягти. Почувалася погано. Тільки не вийде. За годину чоловік Вадим прийде з роботи. Треба вечерю готувати. І вона, прийнявши душ, побрела на кухню.

У двері подзвонили. Рита, знизавши плечима, відкрила. На порозі стояла однокласниця Олена. Ось тобі і на! В Київ приїхала з якихось важливих справ. Попросила дати притулок. На готель немає коштів.

– Та не питання! Є навіть окрема кімната. Ходімо! – Запросила Рита, хоча вони ніколи не були подругами.

Разом приготували вечерю та дочекалися Вадима. З цієї нагоди чоловік дістав зі своїх запасів гарне червоненьке. Застілля тривало допізна. Рита навіть не очікувала, що її чоловік може бути таким гостинним. З Оленою він раніше не був знайомий. Все ж таки без згоди чоловіка прихистила людину зі своєї юності. А ось самій Риті було якось не по собі. Чи  втома після робочого дня, чи застілля так на неї вплинуло. Як же їй хотілося притулити голову до подушки! Але з ввічливості залишалася за столом. Потім все ж таки зважилася м’яко запропонувати гості і чоловікові закруглятися.

Вранці, коли Рита готувала сніданок, їй було зле. 

– Даремно вчора вживала, – подумала жінка

Після сніданку всі разом вийшли із квартири. Вадим вирішив проявити гостинність і запропонував Олені підвезти її куди та скаже. Рита попрямувала у бік метро. Їй так до роботи зручніше.

У себе в клініці вона не могла зрозуміти свій стан. Другий день щось непокоїть. Потім дійшло і вона, пройшовши коридором, зупинилася біля одного з кабінетів. Трохи постоявши і набравшись духу, увійшла.

– Марійка привіт! Здається, я того! – вимовила Рита з усмішкою.

– Рито! Не може бути? Я ж нещодавно перевіряла тебе. Думаєш вагітна? Скільки років із Вадимом у шлюбі? Майже шість? Ну лягай, – показала Марійка рукою у бік ширми.

– Неймовірно! Я ж після огляду, сказала, що ти не зможеш мати дітей. Рито! Вітаю! – Марія аж засміялася.

Рита не вірила словам своєї колеги. Це вона стежила за її станом. Вона переконала не чекати на милість від природи. Рита змирилася. А Вадим на цю тему навіть не морочився. Взяти дитину з дому малюка варіант навіть не розглядав.

Щаслива Рита вирішила потішити чоловіка. Відпросилася з роботи. Їй хотілося приготувати таку смакоту, що  Вадим пальчики оближе. І вона із пакетами увійшла до квартири. Голоси у спальні. Чи телевізор вранці не вимкнула? Непорядок.

На її подив, нахабна і безсовісна пара перекидалася в їхньому подружньому ліжку. Ось так буває! Ніби добре знаєш людину. І люблячий, і відданий… А він! Але з ким? З гостею! Вони її помітили. Вадим замість виправдання почав:

– Ти сама винна. Проста ти буденна. А Олена вміє дарувати свято. Хочеш розлучення? Так будь ласка! – Вадим обійняв Олену, ніби вони були в кімнаті вдвох.

Рита пішла на кухню. Якось треба себе заспокоїти, їй не можна хвилюватися. Тільки взяти себе до рук. Але як? Стільки років прожили. Ніколи не сварились. Вадима все влаштовувало. Його робочий день у автосалоні тривав довше. Тому Рита всі господарські турботи взяла на себе. І в ліжку він ніколи не скаржився. А шлюб вони так і не зареєстрували. Про яке розлучення від говорив?

Вадим та Олена вийшли з квартири. Рита, залишившись одна, зібрала свої речі, викликала таксі та виїхала з цієї квартири. Виїхала назавжди. Її тут нічого більше не тримає. Квартира орендована. Рита прописана у батьків у Вінниці . Вони з Вадимом намагалися збирати кошти на власне житло. Ось тільки Вадиму подобалося жити широко. Рита переважно все додому купувала на свою зарплату. Доля розпорядилася так, щоб вони розлучилися. Гірко і прикро за той втрачений час, тільки треба спробувати упокоритися і думати про майбутню дитину.

Рита під’їхала до клініки. Попросила таксиста її зачекати. Сама увійшла до будівлі. У кабінеті головного лікаря оголосила про своє звільнення.

– Маргарита Володимирівно! Як же так несподівано? Подумайте гарненько. – умовляв не молодий чоловік.

– Обставини Геннадій Васильович. Я чекаю дитину. Хочу йому присвятити весь свій час. Вам це треба? У декрет проводжати. Місце тримати. – Переконувала начальника Рита.

– Ну, тоді інша справа! Радий за Вас Рито. Хоча Ви найкращий фахівець. – Він підписав заяву.

Маргарита повернулася до автомобіля таксі.

– Відвезіть на вокзал. – попросила з сумом у голосі.

Під час руху розкрила конверт, отриманий у бухгалтерії. Нічого собі! Три оклади! Жодні декретні не потрібні. Зміна місця та спокій для неї тепер головніше. А від головного такого не чекала. Завжди суворий, але справедливий керівник.

***

Рита, нарешті, вдома у своїй дорогій серцю квартирі. У її кімнаті нічого не змінилося. За вечерею поділилася з батьками гарною та поганою новиною. А куди подітися? Отак думаєш про людину добре, а виявляється і не знала його зовсім.

На другий день зателефонувала колишнім однокласницям. Домовилися зустрітись у кафе. Одягнулася. Потрібно ж показати себе! Все ж таки працювала в Києві, в престижній клініці.

Дівчата зустрілися. Рік не бачилися з Ритою, а ніби вічність. Маргарита вислухала подруг про зміни у їхньому у житті. Після розповіла про себе.

– Олена завжди була негідницею. Ти нам не вірила і продовжувала спілкуватися з нею. А дитина – це чудово! Тільки тобі терміново потрібна робота. Пам’ятаєш Юрка? Він ще у школі був у тебе закоханий. Та ти його ігнорувала. В Київ вчитися поїхала, – нагадала Наталка.

– Пам’ятаю! І ще він чоловік Олени, – додала Рита.

– Одружився, бо дістала. Вони давно розлучилися. Він дитину хотів, а вона ні. Коли завагітніла, нічого не сказала Юрку і зробила процедуру. Юрко образився, але змирився. Вона ж чіпка, він скромний. Вигнати не наважився. Але вона й рада. Загуляла із якимось чоловіком. Юра, коли дізнався, не пробачив. Попросив залишити квартиру. Сам на розлучення подав. Вони ж після весілля із його батьками жили, – розповіла цю історію Наталка.

– Я цього не знала. – здивувалася Маргарита.

– Треба Юркові зателефонувати. Він із роботою допоможе, – Наполягала подруга Іра.

– Нікуди я не піду. Я вагітна. Потім соромно буде. – відмахувалася Рита.

Наталка відлучилася ненадовго. Незабаром повернулася та запропонувала.

– Ще по ігристому замовимо? А Риті сік.

Риті так було затишно з дівчатами з юності. Вона нікуди не поспішала.

Раптом до них підсів Юрій і обійняв Маргариту за плечі.

– Рито привіт! Ти у відпустку приїхала? Та гаразд, що це я? Все знаю. Так! Приходь у нашу клініку. Щоб не соромитися, влаштуєшся тимчасово. Потім вже присвятиш себе дитині. Хороший графік обіцяю. Спостерігатимешся. Ну як? – Чоловік усміхнувся.

– Ой Юро, Юро! Я ж тебе образила тоді. Виїхала. Варто тепер морочитися? – Риті було  ніяково, що колишній однокласник виявив турботу.

– Я такого не пам’ятаю. Нісенітниць не говори! Я не відстану. – заявив чоловік і був категоричним.

Рита працює у клініці. Юра завжди нею опікується. Жінці приємно, що вона комусь потрібна. Але не більше. Від пропозиції чоловіка скрасити його самотність вона відмовилася. Не хотіла вішати на нього чужу дитину.

– Рито! Ти не зрозумієш. Діти чужими не бувають. У кожного має бути батько. Тим більше у хлопця, – переконував під час огляду ту норовливу, яку так і не розлюбив.

– А як дівчинка? То як? – Запитала Рита.

– Та хлопчик? Юрій повернув до Рити монітор. – Он все видніється. Хлопчик Юрко! І жодних, але! Мій хлопчик! – запевнив лікар.

Рита посміхнулася.

– Якось недобре виходить. Мій колишній чоловік зрадив з твоєю колишньою дружиною. А ти мені робиш пропозицію. Нема логіки Юра! – Рита підвелася з кушетки.

– Логіка ні до чого. Якби тоді зрозуміла мої почуття, то цих колишніх не було. Лише час упустили. Невже я тобі такий байдужий? – нервував Юрій.

– Та ні! Ти добрий і хороший. Я не розумною дівчинкою була. Тепер зрозуміла, що втратила. Хотілося в Київ. Із роботою друзі Вадима допомогли. І навіщо все це було, – зітхнула Маргарита.

– Це доля тебе привела до мене. Давай одружимося, поки наш Юрчик не народився. Буде в нього і тато, і мама. – Наполягав чоловік.

– Не знаю! А якщо не полюбиш його? – Жінка сумнівалася.

– Все, що пов’язано з тобою, я люблю більше життя. Запам’ятай це Маргарита! Ми вже не діти та відповідаємо за свої вчинки. Я впевнений у собі. Побачив малюка в моніторі і вже полюбив цю крихту. – твердо заявив Юрій.

Рита погодилася без весілля. Їх розписали за два тижні. Це через вагітність. Після ЗАГСу Юрій привіз її до своєї квартири. Він придбав власне житло рік тому. Легко облаштувався. Тільки одруження скромним не вийшло. Подруги по черзі заходили привітати. Як не відзначити таку подію? Ця пара однокласників знайшла один одного через стільки років.

Після весілля, буквально через місяць, Юрію надійшла відповідь з Німеччини. Він давно цього чекав. Очолить там клініку і йому вже надали чудову квартиру.

Вони переїхали, хоч Юрій хвилювався за свою вагітну дружину.

Незабаром Рита народила хлопчика Юрія Юрійовича, як його називав чоловік. Їй так стало затишно із цим чоловіком. Таким ніжним та дбайливим. Вона зрозуміла, що тільки з ним буде щасливою. Це означає, що вона відповіла йому взаємністю.

***

Олена з’явилася у кабінеті Юрія раптово.

– Юра! Вибач! Я така не розумна! Чому тебе не цінувала? А ти найкращий з усіх, і такий крутий! Давай почнемо із чистого аркуша. Я згодна взяти малюка з дитбудинку. Буду йому гарною мамою, а тобі найкращою дружиною. – Олена хотіла обійняти Юрія, він відсторонився.

– Це все? А як же Вадим? У Київ за піснями чи що їздила? – посміхнувся Юрій.

– Який Вадим? Ах так! Негідником виявився. Говорив, що власний салон має! Квартира! Насправді простий менеджер з продажу автомобілів, та ще й у орендованому житлі. До того жадібний на гроші.

– Тобі краще їхати туду, звідки приїхала. Я одружився. У мене життя змінилося на краще. Дружина чудова! Син у нас і доньку чекаємо. Як же я радий, що ти негідницею виявилася. Це допомогло тебе позбутися. Геть звідси! – не стримувався Юрій.

– Зрозуміла! Одружився, щоб клініку отримати? Тесть багатий напевно? Та йди ти! – Олена гордо вийшла з кабінету, штовхнувши ногою двері.

Юрій зрозумів. Олені ніхто не розповів про них із Маргаритою. Це на краще. А то б і Вадим ще сюди приперся, і заявляв права на дитину.