Олена цілий день стояла біля плити, накрутила голубців, зробила салати. Сьогодні до них з Віктором прийдуть гості на новостілля. Стіл вже був накритий, коли пролунав дзвінок у двері. Олена побігла відкроивати. На порозі були перші гості, свекор та свекруха. – Вітаємо з новосіллям! – сказав з порогу свекор, але посміхнувся якось дивно, ніби вже був у чомусь дуже винен. – Дякую, – з привітною усмішкою відповіла Олена. – З новосіллям, рідна, – сказала свекруха і простягнула якусь коробку. – Відкривай. Олена відкрила подарунок і застигла від несподіванки

– Вітя, скажи, а це точно ми квартиру купили, ми з тобою, як чоловік та дружина, а не твоя родина?

– Що? – сонно стрепенувся чоловік, що клював носом над пізньою вечерею на швидку руку – млинцями з кулінарії.

Олена зітхнула, похитала головою і перевела погляд на стіну, обклеєну кремово-пісочними шпалерами.

Цього дня, покінчивши з усіма турботами, які зазвичай звалюються на голову людей, які тільки переїхали у нову квартиру, подружжя Бондаренків вирішило заїхати в гості до його батьків. Хотіли просто так, на хвилинку, поділитися своїми маленькими радощами — що ось, дивіться, слухайте! Ми майже все закінчили в будинку… Незабаром запросимо в гості на повноцінне, фінальне, так би мовити, новосілля!

Олена прихопила з собою зразки текстилю, який обрала для штор та комплекту з кутового дивана з парою крісел, а ще фото вибраної плитки у ванну, плінтусів та шматочки майбутніх шпалер для всіх кімнат.

– Взагалі, нам запропонували, що дизайнер все придумає, але я сказала, що і в мене є парочка ідей, тож кухня, ось, вийде саме такою, про яку завжди мріяла! А вітальню ми вирішили в стилі кантрі, це такий американський стиль в інтер’єрі, коли ніби як під сільську обстановку, але сучасно!

Олена щебетала, ділячись враженнями, рішеннями і якось не звернула вчасно уваги на те, як змінилося вираз обличчя свекрухи. У Наталії губи підібгані в нитку, очі примружені, словом, все видає невдоволення!

– Ну, живіть, звісно, ​​як знаєте! – грубо зупинила невістку, яка порпалася в сумці – шматочок шпалер для вітальні загубився десь у її надрах. Невістка підвела погляд, не розуміючи… І свекруха з великим задоволенням почала їй пояснювати!

Нагадала про те, що її племінниця — Лариса, теж, між іншим, дизайнерка і навіть грошей менше взяла б за роботу свою! Нагадала, що вона Ларисі вже пообіцяла…

– Але я з Ларисою говорила і мені просто не сподобалося те, що вона запропонувала, – чесно відповіла Олена, ще не підозрюючи, що своєю відвертістю зачіпає їнтереси своєї другої мами. – У нас із нею різне бачення інтер’єру, от і все!

– Нууу, – простягла свекруха. – Це, звичайно, ваша квартира … Тільки ось, вибач, а якщо як з гортензіями вийде …

Олена відчула себе приблизно так само, якби на неї вилили відро води. Бо ті самі гортензії на дачі були неприємною темою, яка, здається, зникла в минулому… А виходить — нічого не зникло!

Справа була в тому, що тільки одружившись, подружжя вирішило відпустку провести за містом — економило, вклавши всі гроші в квартиру, яка тоді, два роки тому, ще існувала в стадії котловану будинку, що будується.

Свекруха великодушно сказала молодій дружині, щоб не переживала, що може господарювати! Садити на городі що завгодно й квіти теж… Олена й постаралася — влаштувала клумбу із гортензіями. Взагалі, до цього не була лбюбителем квітів, але взялася завзято за справу і так пишалася собою, чекала, що ось, наступного року зацвітуть! Потім, коли відпустка закінчилася, поїхали до міста.

– Уявляєш, мій квітник бере участь у конкурсі, якщо виграю, про мене в журналі напишуть! – похвалилася свекруха і Олена щиро побажала їй удачі.

Потім заїхали пізніше на дачу і вона виявила деякі зміни у пейзажі, а точніше кажучи – деяку нестачу.

– А де мої гортензії? – спитала розгублено.

– Та викопала і викинула, – просто відповіла Наталя. – Мій квітник виграв, його фотографували для журналу, а ці… Гортензії твої, вони весь вигляд псували! Як кущі бур’янів якихось… Ну, щоб не псувати вигляд, я й позбулася їх. А що таке? Вони все одно зацвіли б тільки через пару років… Ще посадиш!

Тоді Олена вперше у новій своїй родині заплакала. Втекла на город і біля паркону плакала, доки чоловік не знайшов. Обійняв і спитав, що трапилося? Потім ходив до мами за дружину заступатися, але… Та стояла на своєму і в результаті в сварку втрутився ще й батько Віктора Олексій. Який ухвалив — усім терміново миритися і чітко розмежувати територію, на якій тільки невістка пануватиме! Але Олена після цього випадку більше нічого саджати не хотіла… І взагалі на дачі почувалася незатишно. Не допомагали навіть закрутки, що передаються щедро свекрухою, з консервованими кабачками і аґрусовим варенням.

– Ти не ображайся, люба, – із солодкою усмішкою сказала Наталя, повертаючи невістку з виру спогадів. – Я ж до чого говорю… Ти хочеш як краще, це зрозуміло, але потім, як буде? Купуйте нові меблі в будинок або люди річ яку подарують, а вони там виглядатимуть погано! Тому що твоя кухня, взагалі те, що ти підбереш, естетично псуватиме все інше. Тому що, вибач, але смаку в тебе немає зовсім!

– Не сваріться? – спробував вклинитися в розмову свекор.

Але Олена і не збиралася нічого такого у відповідь говорити. Тільки кивнула, потяглася до страви — сливовий пиріг був чудовий і сказала:

– Дякую за пораду, я подумаю обов’язково.

Однак, якби свекруха знала свою невістку трохи більше, то вона б зрозуміла — що в тій каже не смиренність із чужою думка… Ні! Олена просто причаїлася. Стримала образу у собі. І твердо вирішила – що тепер ні про яку дружбу з матір’ю чоловіка не може бути й мови!

І ось, коли повернулися додому, Олена вирішила поговорити з коханим.

– Просто вони всім розпоряджаються, – відповіла на сонне «що?» чоловіка. – Твоя мама з будь-якого приводу мене критикує! Мені, якщо чесно, вже важкл — як я сама по собі житиму, не питаючи її думки на все, га? Скажи, може, взагалі даремно ми стільки за орендовану квартиру платили, потім купили, якщо все одно інші вирішуватимуть?

– А можна завтра поговорити? – жалібно спитав Віктор. – Але в принципі, – квапливо додав, зрозумівши, що зараз говорить з коханою людиною. – Я з тобою згоден! Просто, ти мою маму теж зрозумій! Вона звикла так жити, що все за нею!

– Дивно, як вона взагалі дозволила нам побратися, так?!

– Мила, ну, правда… Ти чого? Давай якось прийдемо до компромісу!

– Добре, – трохи подумавши відповіла Олена. – Тільки пообіцяй, що не станеш їй давати ключі від нашої квартири, я не хочу, щоб вона приходила, коли нас немає вдома…

Нарешті, ще через три тижні весь клопіт був закінчений. На новосілля було запрошено небагато людей, але довелося поклопотатися, щоби всіх розмістити за столом і всім догодити.

Олена зрештою махнула рукою на свою репутацію, як доброї господині і на додачу до того, що приготувала сама, вирішила ще замовити піцу.

– А вона точно прийде? – спитала дівчина, коли з моменту початку застілля минуло вже півгодини, а свекруха та свекор усе не з’являлися.

– Точно, просто якась термінова справа обіцяли пояснити, як приїдуть, – відповів Віктор.

Зрештою, прозвучав дзвінок у двері. Олена поспішила відкрити з привітною усмішкою.

– Вітаємо з новосіллям! – сказав свекор, але посміхнувся якось дивно… Ніби вже був у чомусь дуже винен.

– З новосіллям, рідна, – сказала свекруха і кивнула на коробку у святковій обгортці. – Ось тут йогуртниця, про яку ти стільки говорила!

Це був дорогий для ощадливої ​​свекрухи подарунок… І взагалі, з того, що проговорився Віктор, Олена очікувала отримати в подарунок кулінарну енциклопедію. Подякувавши, вона взяла коробку з бажаною кухонною технікою.

– А це що? – спитала, бо в руках у свекра теж була коробка. Тільки дуже проста, коричнева.

– Та ось… тут така історія… – почав він.

– Мила, а чим це пахне? Пиріг не вийняла, чи що? — визирнув із зали Віктор та Олена, ахнувши, поспішила на кухню, де справді — ледь не підгорів її фірмовий пиріг із чорничним варенням.

Тим часом батьки другої половинки залишили коридор… А потім у залі пролунали якісь здивовані вигуки, гості явно пожвавилися… Поставивши пиріг на стіл, Олена теж пішла туди… Цікаво було — що ж у коробці? Може, вирішили віддати їм якісь непотрібні речі? Від свекрухи такого цілком можна було очікувати! Але на те, що побачила, Олена зовсім не чекала.

Коробка стояла на підлозі, відкрита, а гості чомусь тепер заглядали під стіл.

– Киць киць! – Зазирнула під стіл подруга Олени. – Він соромиться… Давайте я йому ковбасочки дам!

– Краще сиру, – сказав Денис – двоюрідний брат Олени. – Мій сир любить, ого-го як!

– Що тут відбувається? – розгубилася господарка будинку.

– Та ось, – з винним виразом обличчя посміхнулася свекруха. – Олексій на стоянці знайшов, під машиною ховався… Потріпало його життя. Ну, ми відвезли його на огляд, там подивилися, то все нормально… Тільки відгодувати! Додому відпустили! А я, самі знаєте, не переношу…

– Ви мені котика принесли? – ахнула хазяйка будинку і пірнула під стіл.

Під столом виявився сіренький,, котик із оранжевими очима. Він від раптового візиту явно.

– За що? – прошепотіла Олена, вибираючись з-під столу. – Тобто, навіщо? Ми не збиралися заводити…

– А куди ще його подіти? – розвела руками свекруха. – Ми вже всім дзвонили, нікому не виходить! А ви — вільні, самотні… Ми й вирішили, що хоч на якийсь час дати притулок, поки ми, значить, ще пошукаємо ручки надійні… Або може, — свекруха обвела гостей пильним, допитливим поглядом. – Хтось із вас прихистить?

Гості разом і відчайдушно замотали головами, зазвучали всілякого сорту відмовки.

– Гарна, взагалі, ідея! – несподівано підтримав маму Віктор, який до цього, як точно пам’ятала олена, навіть на акваріум не погоджувався – бо, бачите, це велика відповідальність. – Здається, є навіть така прикмета народна, що котик у новому будинку – це на щастя!

Олена була здивована. Але ще точно знала, що не може зараз від кота відмовитись… По-перше, тому що тоді буквально всі вирішать, що вона черства, погана людина, а по-друге тому… Що просто не може так вчинити! А ще дівчина подумала, що, мабуть, правда нічого такого не станеться, якщо котик якийсь час поживе в них… Кіт здавався дуже симпатичним і навіть на вигляд нагадував британську породу. Значить, такого красеня точно скоро заберуть!

Коли свято закінчилося і гості розійшлися, Віктор був посланий до магазину – бо котику потрібна була миска, корм, іграшки та ще море всього …

Перші кілька днів він ховався за меблями, виходячи тільки до лотка і коли люди залишали повну миску їжі, а самі відходили вбік. Але потихеньку почав освоюватися.

Олена дзвонила свекрусі щодня з тим самим питанням — як там пошук нових господарів? І, природно, шукала серед своїх, у тому числі й на роботі — дівчина працювала бухгалтером у маленькій фірмі. Але нікому «подарунок» не був потрібен… Олена зітхала, прибирала за котом, годувала його, але… На руки не брала. Гладила скупо і майже не гралася з ним. Просто якось не було в цьому потреби…

А потім Віктор та Олена посварилися. Привід був дріб’язковим — обговорювали, який холодильник новий купувати — бо поки що на кухні старий стояв і засперечалися, а потім якось перейшли на особистості, згадали один одного старі образи, загалом…

– Вибач, але я втомився! Ти мені банально не даси спокійно жити! – взяв куртку і плутаючись у рукавах, Віктор одночасно намагався взутися.

Виходило не дуже. Але він дуже поспішав піти з дому, бо вирішив переночувати у батьків.

– Та як ти … Та як ти смієш?! – не витримала Олена. – Ти мені в коханні зі знавався!

– Ось саме, – округлив очі чоловік. – У коханні, а не в тому, що потуратиму твоїм вибрикам!

Олена хотіла ще щось важливе йому сказати, але чоловік просто вискочив за двері і застукав ногами — бадьоро спускаючись пішки. Кілька хвилин Олена стояла в коридорі — сподіваючись, що ось зараз він повернеться! Вибачиться… І все в них знову буде добре!

Але коли цього не сталося, шмигнула носом, схлипнула і повноцінно розплакалася… Пішла на кухню і там вилила в раковину чай — наодинці і пити його не хотілося зовсім. Хотілося забратися на диван під теплий плед і довго жаліти себе!

Саме це дівчина й зробила, плакала ще довго, а потім якось несподівано задрімала… Прокинулася Олена від тихого, глибокого та густого муркотіння кота. Раніше він, зрозумівши вже, що людина не хоче близько спілкуватися, не підходив майже… Але сьогодні раптом застрибнув на диван і згорнувся поряд клубочком. Дівчина торкнулася густого пухнастого хутра, провела по ньому пальцями.

– Ти мене пошкодувати прийшов?

Котик забурчав голосніше. Олена посміхнулася. Якось так тепло і спокійно на душі стало… Незабаром вона знову заснула.

А коли прокинулася вранці, то виявила, що Віктор вже повернувся — він узяв із собою ключ і відчинив двері. Чоловік готував сніданок – улюблені млинці дружини. Він вибачився за те, що вчора був такий різкий…

– Мама коту хату знайшла! Знайомі там одні погодились. Заберуть сьогодні ближче до вечора!

– Ні, – твердо сказала Олена.

– Що? – здивовано перепитав Віктор.

– Я сказала, що кота нікуди не віддам. Він із нами жити залишиться! І його звати Персик.

– Але… Мила, – чоловік усміхнувся. – Ми ж говорили…

– А тепер я передумала! І все … Якщо хочеш, можеш знову з дому піти! Бач, що вигадали! Спершу дати , а коли я до нього вже звикла, то забрати? Ні! Він мій і крапка.

Олена стояла, дивлячись так уперто й рішуче… Такого погляду раніше чоловік у неї не помічав. Він хотів ще щось сказати, зокрема хотів повідомити, що незручно тепер буде знайомим відмовляти… Але потім подумав про те, що немає нічого гіршого — ніж власну дружину засмучувати! А знайомі зрозуміють. Тому що до їхньої родини кіт раніше потрапив.

Олена розуміла розумом, що в принципі ці події ніяк не пов’язані між собою… Але не могла не помітити, що відколи в будинку з’явився вихованець, а в неї —  грайливий і добрий друг, їй стало якось легше оберігати свої володіння від свекрухи. Без сварок,  вони з свекрухою домовилися про те, що візити до їхнього дому вона погоджуватиме заздалегідь. І що вона не лізтиме постійно з порадами про те, що Олені готуватиме на обід.

– Тільки не думай, що тепер усе навколо буде так, як ти хочеш, – сказала свекруха одного чудового дня, коли вся сім’я зібралася на дачі.

І навіть Персика привезли — поряд, бо Олена переживала, як би не втік.

– А я не чекаю такого, – відповіла вона, звично чухаючи котика за вушком. – Мені вистачить цілком того, що ми з вами поважатимемо особисті межі один одного, будемо не тільки слухати, а й чути.

– І в кого ти така розумна? – зітхнула свекруха. – Добре нехай буде так! Мені здається… – вона уважно подивилася на дівчину. – Що з тобою мій син справді щасливий, а це головне! Персику, Персику! Йди до мене?

І котик, який раніше не особливо до свекрухи був готовий іти на руки, цього разу вирішив підійти і забурчав, як умів голосно й оксамитово.