Ганна прийшла додому з роботи. Вона занесла торбу з продуктами на кухню і пішла в кімнату. Її чоловіка Сергія вдома чомусь не було… – Дивно, – тільки й пробурмотіла Ганна. Жінка вже збиралася йти готувати вечерю, як раптом побачила на столі якийсь дивний листочок. Ганна швидко підійшла до стола, розгорнула записку і ахнула! – Що ж мені тепер робити?! – раптом заплакала вона

– Ой, дівчатка… Який чоловік, який чоловік… Боже, я такого давно не відчувала…

У нас із Сергійком давно вже все не те. Все набридло, живемо як сусіди. Або як брат із сестрою. А тут! Ух…

Ганна розливала подругам чай по чашках.

– Ой, Ганнусю, дострибаєшся ти. Сергійко твій хороший мужик і любить тебе, недолугу. І Євочку любить, все для неї. А щодо давно «такого не відчувала», то він не юнак, а ти не дівчина.

П’ятнадцять років живете… – подруга Олена забрала у Ганни чайник.

– І не кажи, Олено! Вічно тобі, Ганнусю все не те. Тобі найкращий мужик трапився, а ти все перебираєш, все тобі не те!

Тобі треба щоб як мій був – днями на роботі, вечорами у мами, а на вихідних в гаражі з мужиками і з пінним.

Усього й радості, що на восьме березня три трояндочки притягне… Твій он і на море тебе, і телефон модний, і каблучки, і дочку любить і наліво не дивиться. Загордилася ти… – підхопила Марта.

…Молоді жінки дружили мало не з дитячого садка. І знали один одного, як ніхто. Ганна завжди відрізнялася від них.

Жвава, за словом у кишеню не полізе. Вона і заміж вискочила раніше за них, і відхопила найкращого хлопця на курсі, за яким чи не вся жіноча половина інституту зітхала.

Але минули роки. Життя у всіх склалося по–різному. Олена вийшла заміж років на п’ять пізніше за Ганну.

Прожили вони не багато… Чоловік виявився любителем сильно сваритися і їхній шлюб швидко розпався…

На щастя, чи ні, але дітей у них не було і Олена кинула його без жалю.

У подруги Марти доля склалася не краще…

…В Ганни все склалось дуже банально. Неабияк занудьгувавши від одноманітності, їй захотілося чогось свіженького!

Наприклад, побачень під місяцем, безсонних від кохання ночей та палких зізнань… А, як то кажуть, хто шукає, той завжди знайде!

Так і Ганна знайшла собі пригод і завела кавалера, з яким і пустилася берега. Чим і хвалилася зараз перед подругами…

…А через тиждень подруги зустрілися знову. Традиція у них така була – у суботу за філіжанкою кави, а то й чогось міцнішого, новини свої один перед одною викласти, та радощами поділитися. Чи не радощами…

– Коротше кажучи, – почала Ганна. – У нас із Сергієм відбулася серйозна розмова. Ну, він спочатку трохи погарячкував… Дуже насварився на мене…

А потім ми дійшли згоди. І ви не повірите якої! Дівчатка, мій чоловік просто золото! Він згоден на вільні стосунки! І тепер ми вільні! Обоє!

Вона задоволено дивилася на подруг.

– Як це вільні? – здивувалася Олена.

– Це те, що я думаю, так? Ти на ліво, а він на право? – скривилася Марта.

– Ой, ну навіщо ж ти так? Просто життя таке коротке і одноманітність усе псує. А так ми зустрічатимемося з ким хочемо і нам не буде нудно. А там дивись і в нас почуття посвіжішають.

– Ой, Ганно, щось мені це не подобається. Чоловіки, вони власники. Не вірю я, що у вас це добром закінчиться. Ой не вірю… – похитала головою Олена.

– Та вже ж… Дивись, Ганно, потім не пожалкуй, а вже пізно буде… – підхопила Марта.

Подруги, будучи панянками досвідченими, які побачили за своє життя різне, вгадали не дивлячись, як то кажуть.

Місяця через три вільних стосунків чоловік Ганни, Сергій, знайшов собі іншу.

Мало того, він закохався у неї по самі вуха! А найгірше, що він частенько перестав повертатися вечорами додому.

Ніхто більше не дратував Ганну вічним сидінням перед ноутбуком, ніхто крутився перед очима вранці за сніданком і ніхто їй більше не набридав.

А ще через місяць, сталося просто неймовірне!

Був звичайний день. Ганна повернулася додому після роботи.

Вона занесла торбу з продуктами на кухню і пішла в кімнату. Сергія вдома чомусь не було…

– Дивно, – тільки й пробурмотіла Ганна. – Ніби казав, що сьогодні буде вдома…

Жінка вже збиралася йти готувати вечерю, як раптом побачила на столі якийсь дивний листочок.

Ганна швидко підійшла до стола, розгорнула записку і ахнула!

Чоловік писав, що знайшов іншу, що жити без неї не може і у них з Ганною все скінчено.

А ще вона не знайшла його речей та спільної банківської картки…

– Що ж мені тепер робити?! – раптом заплакала вона. – Я ж його люблю, а він… У нас дочка, між іншим… Ой мамо рідна, як жити тепер, га? Як жити?

…Невдовзі Сергій подав на розлучення і поділ майна. А пасія його була вже вагітна і збиралася народити йому сина… Ганна ходила похмуріша за хмару…

Донька їх, Євочка, будучи вже у свідомому віці, у дванадцять років, захотіла залишитися з татом.

Це було й не дивно, тому що її вихованням переважно він і займався. І ще бабуся, мати Сергія.

Так і вирішили. Євочка буде у бабусі жити, а на вихідні до тата з новою дружиною приходитиме.

Добре, що вони жили поруч – у нової жінки Сергія квартира по сусідству була.

А Ганна? А що Ганна? Квартиру вони з Сергієм продали, майно поділили. Ганна, виручені гроші забрала і до матері в рідне місто вирушила.

Хто, як не мати, зрозуміє та пошкодує?

А через півроку її подруги, Марта та Олена, дізналися, що Ганна заміж вийшла в рідному місті і начебто все у неї не так уже й погано.

Євочка часом приїжджає до неї та бабусі в гості. Тож життя потихеньку налагоджується…

Головне знову нічого своїми руками не зіпсувати…

Зруйнувати щось легко, а ось заново створити складно.

Недарма кажуть – що маємо не бережемо, а як втратимо – плачемо…