На ювілей Володимира Юхимовича прийшло багато гостей. – Он, дивись Володимире, Кириленки до тебе йдуть з вітаннями і дочка їхня Ганна поруч! – раптом зашушукала до нього його мати Неля Борисівна. Володимир Юхимович обернувся і прийняв вітання. Подякував. – А це мій син Валерій, – діловито заявив він і підсунув хлопця вперед. – Дуже приємно, а це наша донька Ганнуся! Ну, хай молодь собі поспілкується гарненько, – посміхнувся батько Ганни і хитро підкрутив вуса. Валерій аж почервонів від несподіванки. Та далі все сталось і зовсім неочікувано

Володимир Юхимович важко зітхнув і опустив голову. Мама була не права, але її слова зачіпали його за живе.

Про свій вибір Володимир Юхимович не шкодував жодної секунди.

Але, схоже, за все в цьому житті доводиться платити…

– Володимир, через два тижні твій ювілей. Відзначаємо як і годиться в ресторані поряд з університетом.

Ти ж знаєш, будуть Петряки, буде родина полковника Кириленка з дочкою Ганною! Вони знають, що наш Валерій та їхня Ганна майже ровесники і хочуть їх познайомити, – Неля Борисівна виразно подивилася на свого сина, професора університету, шановану у місті людину.

– І що ти хочеш цим сказати, мамо? Що далі?

– Володимир, як ти з матір’ю розмовляєш? Ти дедалі більше мене дивуєш! Хоча ні, чому ж тут дивуватися. З ким поведешся, як то кажуть. Був би живий твій батько, він би оторопів! Хоча, що я говорю, добре, що він нічого цього не бачить. Твій батько був професор, проректор університету, добре, що він не бачить, як згасає наша наукова династія!

А все тому, що ти не послухав мене, коли вирішив одружитися з нею. На своїй цій булочниці! Ну чим вона тебе підкорила, Володимире! У будь–якому випадку міг би обійтися без весілля, не доводити справу до дитини. А тепер що? Мені незручно, соромно перед людьми нашого кола. Ну, як ми можемо представити їм твого сина Валерія? Цього невдаху і трієчника! Безперспективну людину!

Все, Володимир, у мене голова розболілася напередодні цієї ганьби!

– Мамо, припини. Моя дружина Тетяна не булочниця, а кондитерка. Так, вона з села, технікум тільки закінчила, в цеху працює і любить свою справу. І що? Ти ж знаєш, що Таня розумна, делікатна та чудова жінка. Що за панство таке, мамо?

А Валерій це наш син і твій онук насамперед. Так, він поганенько навчався у школі, не давалося Валері навчання. Так, він не вступив в університет. Але він хороший хлопець, і я думаю ми ще будемо ним пишатися!

– Володимир, ти мрійник. Ти мене не заспокоїв. Піду зателефоную Ірині Павлівні, розмови з нею на мене добре впливають! – Неля Борисівна відвернулася і вийшла.

Валерій прямо забіг у будинок, і одразу до батька.

– Тату, я все–таки вирішив у мамин технікум вступати. Мама сказала, що мене хвалять, що начальник цеху помітив мене. Він сказав – хлопець цей беручкий, з нього буде діло.

Валерій змалку любив готувати. І все по хазяйству робив легко. Енергії у нього було на двох, тільки вчитися йому було не цікаво.

А от удома порядок навести, та мамі допомогти, то Валерій перший! Володимира це розчулювало – синок і яєчню приготує або з мамою еклерів напече до свята.

Дружину Тетяну Володимир називав своєю солодкою жінкою. Тетяна в кондитерському цеху працювала, від неї завжди пахло солодощами та святом.

Не послухав Володимир матір, одружився з коханою дівчиною. І ні про що ані хвилини не шкодував. А те, що Валерій не став продовжувачем їхньої вченої династії, так це не головне. Головне, щоб син людиною став справжньою. А у сина Володимир вірив.

На ювілей Володимира Юхимовича прийшло багато гостей.

– Он, дивись Володимире, Кириленки до тебе йдуть з вітаннями і дочка їхня Ганна поруч! – раптом зашушукала до нього його мама Неля Борисівна.

Володимир Юхимович обернувся і прийняв вітання. Подякував.

– А це мій син Валерій, – діловито заявив він і підсунув хлопця вперед.

– Дуже приємно, а це наша Ганнуся! Ну, хай молодь собі поспілкується гарненько, – посміхнувся батько Ганни і хитро підкрутив вуса.

Валерій аж почервонів від несподіванки. Та далі все сталось і зовсім неочікувано.

– Ну, привіт, чим займаєшся? У батька в університеті вчишся напевно, – Ганна намагалася приховати, що їй нудно.

Батьки її завжди на прийомах із перспективними нареченими знайомили.

– Привіт, ні, не вгадала. Я наукою не захоплююсь. Мені жива робота подобається. А ти напевно на юриста вчишся, батько ж он полковник, – так само відповів Валера.

– А ти кумедний, – Ганна здивовано підняла брови. – Навіть не нудний. Слухай, а давай втечемо звідси, ну хоч ненадовго, га?

Валерій та Ганна проговорили весь вечір і дуже сподобалися один одному.

Ганна була в захваті, що Валерій хоче стати кондитером. А він дуже здивувався, що Ганна бути юристом не збирається, а вступає у швейний коледж. Хоче попрацювати, досвіду набратись. А потім дизайном одягу зайнятися.

…Валерій та Ганна три роки зустрічалися, підтримували один одного.

Потім Валерій зробив Ганні пропозицію. Батьки їм на весілля подарували однокімнатну квартиру.

Спершу така, а далі нехай самі стараються. Валерій вирішив свою справу відкрити. Взяв кредит і відкрив спочатку дві невеликі кондитерські. А потім, коли справи пішли добре, вже й цілу мережу у своєму місті кондитерських влаштував.

Ганна теж улюбленою справою займалася і досягла великих успіхів. Тепер вона дизайном одягу для літніх жінок займається.

Щоб люди старшого віку модно та красиво виглядали та були щасливі. Часто Ганна та Валерій до батьків та бабусі Нелі Борисівни у гості приїжджають. І майже завжди із подарунками.

– Уявляєш, Володимир, я тут нещодавно з Іриною розмовляла. І вона мені сказала, що всі її знайомі замовляють торти та тістечка тільки у кондитерських Валерія!

Коли я їй сказала, що це кондитерські мого онука Валерія, Ірина була у захваті. Ти знаєш – я беру свої слова назад.

Валерій наш не тільки добрий і дбайливий внук, але й талановитий організатор виявився. Не соромно мені тепер про онука моїм подругам розповідати, – промовила пафосну тираду Неля Борисівна.

Володимир Юхимович був радий. Він і не сумнівався, що їх із Тетяною улюблений син знайде собі гідне місце у житті. Ту справу, яку любитиме і робитиме із задоволенням. Адже це дуже важливо, не ким бути, а яким бути. Коли Ганна та Валерій нарешті оголосили, що у них буде малюк, Неля Борисівна всіх здивувала. Вона зворушилася, подарувала Ганні сімейне намисто, поцілувала Тетяну. І заявила:

– Шкода, що немає з нами Юхима Михайловича, мого чоловіка та батька Володимира. От би він був радий бачити, які у нього гідні діти, онуки та правнук скоро буде!

Скажу за нього, його словами для нас усіх, як Юхим мій казав: – Нехай щастя у вас у житті буде цілими оберемками!

І зізнаюся всім вам, що це його бабця Текля, з далекого села, так навчила.

Найпрацьовитіша жінка, яка дев’ять дітей народила, вивчила, та й чого тільки в житті не пережила!

Бабуся Текля, якої мій Юхим ніколи не соромився. Ось так!