Віктор в суботу зранку подався на дачу до дружини. Для серйозної розмови. Під’їхавши до будинку, він здивувався: – Дивно, в цей час Ольга завжди на городі порається. Чоловік все обдивився, Ольги не було ні в саду, ні в будинку. -І де ж вона, питається?, – майнуло у Віктора в голові, і він набрав номер дружини. Ольга відповіла одразу. – А, приїхав. Ну, я так і знала, що приїдеш, – сказала вона спокійно. – А я, Вітя, не на дачі. – Як не на дачі? А де ти весь тиждень була? – здивувався Віктор, нічого не розуміючи

Дружина Віктора Ольга була жінкою із складним характером. Вдома все тримала під контролем: і господарство, і чоловіка, і дорослу дочку Валерію. Віктор давно змирився із характером дружини, будучи вдячним їй за те, що в гараж вона його відпускала без проблем та моралі. Правда одне але: о сьомій вечора до вечері він повинен був бути вдома.

Та й відлучки в гараж траплялися лише у вихідні. У робочий час він не міг собі цього дозволити, повертаючись зі своєї контори, як правило, близько семи. Іноді після вечері, коли вистачало сил, він відлучався на годинку-другу у свій особистий простір, але це не так тішило, як недільні відлучки на півдня.

Дочка Валерія, красуня та ледарка, працювала в якомусь бутику продавщицею, закінчивши платний вуз та здобувши спеціальність архітектора. Але роботу знайти не змогла, а у бутіку їй і платили непогано, і одяг купувала зі знижкою.

Вдома нічого не робила, мати її чомусь не напружувала домашньою роботою, все встигала сама. Так і тягнулися їхні безрадісні сімейні будні, поки Валерія нарешті не випросила у батьків на день народження в подарунок новенький ноутбук, а свій старий комп’ютер віддала батькові.

Він установив його в спальні в кутку за дверима і тепер вечорами грав різні ігри. Дружина дивилася на це захоплення чоловіка крізь пальці, вдома та й годі. А дочка дивувалася: мовляв, є заняття і цікавіше: фільми, курси, соцмережі. Але до фільмів Віктор був байдужий, курси йому зовсім не потрібні, а от соцмережі – це справа інша.

У них він засів ґрунтовно. Став з ентузіазмом розшукувати старих знайомих, дещо налагодив листування, та так захопився, що просиджував всі вечори на радість дружині та доньці, що дивляться черговий серіал. Сам він теж засвітився в Фейсбуці, створив свою сторінку, і життя почало налагоджуватися.

І раптом, диво! Отримує запит у друзі від якоїсь незнайомки із гарним ім’ям Катя. Він швиденько пробігся її сторінкою. Фото з різних місць, подорожі у Київ і Львів, Варшаву і Гамбург. Схоже, вона роз’їжджала скрізь, вела цікавий спосіб життя. І він відгукнувся.

Почалося необтяжливе листування. Катя ділилася своїми враженнями від поїздок, розповіла про себе: перекладачка у торговій фірмі, незаміжня, без дітей і без комплексів.

А Віктор сподобався їй суто зовні: впевнений погляд, вольове підборіддя з ямочкою та гарне густе волосся. Що є то є. І чому дружина Ольга перестала все це помічати?

Він підбадьорився. Це віртуальне знайомство відродило у ньому почуття власної чоловічої гідності, привабливості у свої сорок п’ять, затребуваності нарешті!

Хіба це не щастя для чоловіка, який давно вже втратив свій сімейний статус, перетворившись лише на здобувача та й то сумнівного: дружина заробляла не менше.

Натомість дочка Валерія до сімейного бюджету грошей не вносила. Вона не зобов’язана, бачите.

– Заміж тобі час, – сказав їй якось Віктор і отримав зневажливу усмішку від дружини.

– За такого, як ти, не час. Нехай знайде собі варіант, що її вартий.

Віктор образився так, що пішов і написав Катерині листа із запрошенням на зустріч. Жінка відгукнулася одразу, і наступного дня після роботи він вже чекав її в обумовленому місці.

Вона прийшла без запізнень і нічим не розчарувала його. Ну виглядала трохи старше, ніж на фото. Але це її не псувало. Так чи інакше, вона на п’ять років молодша за нього.

Спочатку пройшлися бульваром, а коли зовсім стемніло, зайшли до кафе. Легка вечеря, келих ігристого та розмови про все, про що не встигли поділитися віртуально.

Катерина його зачарувала. Вона була м’якою, ніжною, податливою. Відгукувалася на кожен його поклик: взяти за руку, обійняти ніжно, але з викликом подивитися в очі. Не жінка, а мрія!

Від Ольги він давно вже не отримував жодних посилань у відповідь. Вдома вона була вічно зайнята чимось, а в ліжку холодна й байдужа. Як і він, утім. Віктор мріяв про Катерину, з якою зустрічався вже майже місяць, вивертаючись вдома, як тільки міг, посилаючись на понаднормову роботу, то на страшні пробки.

Цього вечора п’ятниці вони з Катею розлучилися, але в неділю він обіцяв приїхати до неї з ранку, щоб провести день разом. Катя сказала, що чекатиме.

Вдома Віктор наговорив, що мав чергову важливу зустріч, яку доручив начальник. А в неділю має ще раз обговорити деталі переговорів, а ввечері проводити гостя до вокзалу.

Валерія пирснула віж цих слів, а Ольга заявила:

– Тоді у понеділок я поїду на дачу. До речі, у мене відпустка на тиждень, тож коли повернуся, точно не знаю. Квартиру тут не запустіть без мене.

Кращого розкладу Віктор і уявити не міг! Ось це удача! Жодного контролю, він вільний аж на цілий тиждень! Але він стримав свої емоції, сказавши дружині:

– Шкода, звісно, ​​дорога. Але тобі й справді треба відпочити від домашніх турбот. Виглядаєш стомленою.

– Ось і я про те саме, – заявила дружина і натиснула кнопку на пульті, розпочинався черговий серіал.

Це був не просто тиждень. Це був політ його чоловічої фантазії, фонтан почуттів, що виривався через край. Катя обдаровувала його такою любов’ю, таким феєрверком пристрастей, що він забував про все на світі, кілька разів не прийшовши додому ночувати.

Дочка не питала ні про що, дивилася, звісно, ​​засуджено, і більше, посміхаючись. Але мовчала. Віктор червонів під її поглядами, але пояснюватися не вважав за потрібне. Навіть якщо вона розповість всн Ользі, це навіть на краще. Тоді він набереться сміливості і скаже: нам треба розлучитися.

І Катя того вартувала. Ні, вона ні на чому не наполягала, знаючи, що він одружений. Просто дарувала себе всю без залишку і любила Віктора так, як він вже й забув, що таке взагалі буває.

Пройшов тиждень. Ольга дзвонила рідко, з Віктором спілкувалася мало, переважно з Валерією. Але до їхніх розмов він ретельно дослухався. Ні, ніяких відомостей, про нього, донька не говорила, обговорювали побутові питання, не більше того.

І ось наприкінці тижня Віктор нарешті дозрів. Який сенс тягнути далі цю невизначеність? Напередодні Катя запитала, чи він не готовий переїхати до неї, щоб спробувати жити разом. Чи його досі утримує родина?

Віктор зніяковів. Звичайно, він би радий, але треба все ж таки спочатку проговорити з Ольгою. Ну, що їх пов’язує? Валерія?

Не сьогодні завтра вона поїде, зустрівши відповідного чоловіка. А вони залишаться вдвох продовжуючи своє жалюгідне, нікому давно не цікаве життя.

Ольга, як і раніше, не поважатиме його, не даючи зітхнути вільно. А Катя? Як він усе це поєднуватиме?

Нарешті Віктор зібрався, і в суботу зранку подався на дачу. Для серйозної розмови. Чоловік він чи ні, зрештою?!

Усю дорогу готував свою прощальну промову, висував аргументи, просив зрозуміти його та пробачити, а точніше, відпустити. Зрештою, він не її власність і має право на вибір.

Під’їхавши до дачного будиночка, він здивувався, що Ольги немає в саду, вона, як завжди, не порається з квітами, хоча час уже до полудня. Навколо бур’яни, що зовсім на неї не схоже. Та й вдома її не виявилося.

«Ось тобі і на! І де ж вона, питається?», – майнуло у Віктора в голові, і він набрав номер дружини.

Ольга відповіла одразу.

– А, приїхав. Ну, я так і знала, – сказала вона спокійно. – Я не на дачі, Вітю. Я в палаті. Зле стало. Тільки доньці жодного слова. Не хочу її засмучувати.

Він одразу скочив у машину і помчав до неї у палато. На душі було дуже хвилююче, він переживав. Він не вірив, що його строга, серйозна дружина могла приховати від них із дочкою цей факт! Ну добре Валерію вона пошкодувала, але йому могла сказати!

І всі його пристрасті, почуття та бажання відсунулися на другий план. Він залетів до реєстратури. Його одразу провели до дружини в палату. Він побачив її втомлене обличчя. І чому він раніше цього не помічав?

Ольга подивилася на його схвильоване обличчя, посадила поряд і сказала:

– Не вдавай, Вітя. Якщо хочеш піти, йди, я тебе не тримаю. Я все знаю про твою пасію, вона дзвонила мені. Це, мабуть, мене й довело: її дзвінок та твоя зрада.

І тут він раптом зрозумів, що нікуди не піде, дружину не покине, сім’ю не зруйнує. Він обійняв Ольгу, з очей якої бігли сльози, і тихо сказав на вухо:

– Вибач мене. Я не збираюся йти.

І це був його вибір, який він зробив, не роздумуючи. А Катя … ну це так, захоплення. Було й минуло. Звичайно, з Ольгою йому ще доведеться порозумітися. Але з її погляду він зрозумів, коли йшов, що вона простить його.

Прийшовши додому, він відразу видалив свою сторінку з соцмережі, попередньо відправивши Каті коротке «Прощавай!»