Ірина вирушила за покупками в магазин. На виході з під’їзду її зустріла якась жінка. – Ірина Віталіївна? – запитала вона. – Так, – підтвердила Ірина. – Ось значить яка ти! – посміхнулася незнайомка. – Ви взагалі хто? І що вам потрібно? – насторожилася Ірина. – Не прикидайся. Він сам все розповів, – говорила жінка. – Та що, і хто розповів, – не розуміла Ірина. Після цих слів незнайомка дістала телефон. – На дивись. Так зрозуміліше? – сказала вона. Ірина глянула  і застигла від здивування. – Але цього не може бути, – тільки й сказала вона

У неділю зранку Ірина вирушила за покупками в магазин. На виході із під’їзду на неї буквально налетіла жінка.

– Ірина Віталіївна? – Запитала вона.

– Так, – підтвердила Ірина.

– Так от значить яка ти!

– Вибачте, – насторожилася Ірина. – А що вам власне потрібно?

– А на вигляд така культурна жінка, – продовжувала монолог незнайомка.

– Може ви все-таки представитеся, – спробувала внести ясність у ситуацію Ірина.

– У вас є чоловік, двоє дітей, – продовжувала говорити загадками жінка. – А вам видно цього мало, ви ще й чужу сім’ю зруйнувати хочете!

Ірина не відчувала за собою гріхів, тож продовжувала зберігати спокій.

– Жінко, очевидно, ви мене з кимось плутаєте.

– Ну, ти й безсоромна, – заводилася все більше й більше жінка. – Може, скажеш, що й його ти не знаєш.

Після цих слів незнайомка дістала телефон і засунула його під ніс Ірини.

– Так, це мій начальник Віктор Олександрович, – підтвердила Ірина.

– І за сумісництвом коханець, – єхидно додала жінка. Ірина відчула, що жінка ледве стримується, щоб не почати сваритися.

– Жінко, заспокойтеся. По-перше, ваш чоловік мені абсолютно нецікавий, а по-друге, у мене з ним тільки службові стосунки.

– Значить ви хочете сказати, що мій чоловік обманює! – вигукнула жінка. – Адже він у всьому зізнався.

– У чому він вам зізнався? – продовжувала дивуватися Ірина.

– У тому, що у вас був роман із ним!

– Жінко, що ви мені тут цирк влаштовуєте, – почала заводитися тепер вже й Ірина.

– Мій чоловік присягнувся мені, що до вас він більше не підійде. А від вас я чекаю на звільнення за власним бажанням.

– А ви не забагато на себе берете, приписуючи мені роман і просячи звільнення, – обурилася Ірина.

– Але ж ви не хочете, щоб про ваш роман дізнався ваш чоловік. А я, своєю чергою, обіцяю вам, що він нічого не дізнається, якщо звільнетеся з роботи.

Зустріч із дружиною Віктора Олександровича похитнула з колії Ірину. Додому вона прийшла сама не своя.

– Ірино, тобі погано? – поцікавився чоловік.

– Щось голова важка, – сказала Ірина. – Я, мабуть, приляжу.

Робочий тиждень для Ірини розпочався з відвідування кабінету свого безпосереднього керівника. Вона коротко познайомила Віктора Олександровича із претензіями його дружини до неї.

– Вікторе Олександровичу, може поясніть мені, що це було?

– Бачите, Ірино Віталіївно, – опустивши очі, приступив до пояснення чоловік. – Дружина знайшла моє листування в телефоні.

– Ну, а я то тут до чого? – запитала Ірина.

– Справа в тому, що жінку, з якою я зустрічаюся, теж звуть Ірина.

– І що?

– Якщо чесно, то моя дружина важко це сприйняла, я переживав за неї, вона заявила, що якщо я негайно не розповім їй все, то вона не знати, що зробе.

– І що ви їй розповіли?

– Розповів, що в мене був невеликий роман із моєю співробітницею Іриною.

– Тобто зі мною?

– А що мені залишалося робити, вона була злдатна на все.

– А чому б правду не сказати, адже зрада, вона і є зрада, із співробітницею чи з іншою жінкою, яка різниця.

– Ну, а як я міг їй правду сказати, адже зустрічаюся я з жінкою, яка працює в мерії, тоді б моя одразу туди пішла.

– Значить, кохану жінку підставляти не можна, а мене можна. А в мене, між іншим, чоловік є і теж дуже ревнивий. І якщо до нього дійде слух, то вам, Вікторе Олександровичу, точно мало не покажеться.

– Що ж робити? Що ж робити? – схопився за голову Віктор Олександрович.

– А мені то, що робити, адже я не збираюся звільнятися, – заявила Ірина Віталіївна, до речі звідки у вашої дружини така обізнаність, вона знає про мене практично все.

– У мене вдома у комп’ютері на робочому столі є всі відомості про моїх співробітників, – пояснив Віктор Олександрович.

В цей час задзвонив телефон Ірини. Поглянувши на номер, Ірина сказала:

– Якщо це дзвонить ваша дружина, то розмовляйте із нею самі.

– Ні, ні, придумайте що-небудь, – замахав руками Віктор Олександрович.

– Слухаю, – сказала Ірина.

Ірина не помилилася, це дзвонила дружина начальника. Вислухавши її, Ірина відповіла:

– Вийшло непорозуміння. Я до роману з вашим чоловіком жодного стосунку не маю. Адже ваш чоловік заявив вам, що має роман із співробітницею Іриною. Але у нашому відділі працює ще одна Ірина, можете записати Ірина Микитенко. Я не стверджую, але може ваш чоловік мав на увазі якраз її, ви вже, будь ласка, уточніть у нього самі.

І після цього пояснення Ірина перервала розмову.

– Що ж ви наробили, Ірино Віталіївно! – заохав Віктор Олександрович.- Адже Ірина Микитенко племінниця нашого директора. Тепер ці розбирання дійдуть до директора.

– Вікторе Олександровичу, адже ви заварили цю кашу, от і розбирайте її самі, – заявила Ірина Віталіївна, покидаючи кабінет начальника.

За тиждень Віктор Олександрович подав заяву на звільнення. Цю новину Ірина Віталіївна зустріла без жодного жалю.