Ганна накрила святковий стіл. Сьогодні у гості прийде її донька з дітьми та зять. Пролунав дзвінок у двері. – О, ви вже прийшли, – зраділа Ганна, побачивши на порозі своїх рідни. – Проходьте. Всі сіли за стіл, поїли, поговорили. – Мамо, у мене для тебе сюрприз. Я навіть не знаю, як тобі про це розповісти, – раптом сказала донька, але її зупинив дзвінок у двері. – Власне, ось він і є. – Який ще сюрприз? – сказала Ганна і вийшла в коридор. Жінка відкрила двері, і застигла від здивування. – Що ти тут робиш? – тільки й сказала вона

– Мамо, я – до тебе з речами. Не виженеш?

– Синку, про що ти говориш! Живи скільки хочеш.

Після чергової сварки з дружиною Володимир зібрав свої речі та поїхав до матері. Все. Досить. Сил більше нема. Скільки можна!

Нескінченні сварки в сім’ї все рідше закінчувалися примиренням між подружжям. Тепер дедалі частіше між скандалами були дні не перемир’я, а мовчазного відчуження.

Що не поділили Володимир та його дружина Ганна, збоку взагалі було незрозуміло. Все в них було гаразд, на перший погляд. Прожили разом понад 20 років. Доросла дочка, онука вже є.

Ганна для своїх 43 років чудово виглядає. Гарна господиня. І на роботі, і вдома все встигає. Володимиру 45. Високий, міцний, дуже приємний на вигляд чоловік. Не паном у сім’ї живе, дружині допомагає.

Бухгалтер Ганна, Володимир інженер. Мати Володимира, Ірина Петрівна, до пенсії викладала у школі фізику. Інтелігентна сім’я. Трикімнатна квартира, гарна машина, дача. Дочка живе у Києві, недалеко, лише 300 км. Часто приїжджає у гості з онукою.

Ну, що ще треба? Усі здорові. Живи та радій. Але ні.

Завжди у них так було, у Ганни з Володимиром. Ніколи вони не жили спокійно. Сварилися постійно. Володимир має характер поганий. Та й Ганна не подарунок. Але раніше якось мирились швидко. І все було нормально в сім’ї. А останнім часом, 2 роки вже, все стало набагато складніше. Сімейне життя перетворилося на одину суцільну сварку.

Ще останнім часом розбурхувала ситуацію, Ірина Петрівна. Не любила вона невістку свою з перших днів їхнього знайомства. Постійно сина налаштовувала проти неї. Ганна раніше якось терпіла. Не звертала уваги, на негатив не реагувала, пропускала повз вуха зачіпки свекрухи. Але потім видно набридло їй, втомилася. Почала відповідати.

І тепер кожна сварка з чоловіком супроводжувалася сперечаннями ще й зі свекрухою, яка не хотіла залишатися осторонь. Володимир свою матір любив, поважав, до її думки завжди дослухався. Все частіше він погоджувався з тим, що Ганна, на жаль, не виправдала його та Ірини Петрівни надії.

***

Володимир сказав дружині, що йде. Він зібрав речі та поїхав до матері. Яка жила у просторій двокімнатній квартирі з високими стелями, у старому районі міста. Взагалі таке трапилося вперше. Раніше він ніколи не йшов з дому.

Коли друзі дізналися, що Володя пішов від дружини, не схвалили: Це все тому, що в тебе мама жива, здорова і поруч живе. Зібрав чемодан і пішов! Не всім чоловікам так пощастило у житті. Зазвичай йти нікуди. І це добре! Тому що доводиться продовжувати жити із дружиною. Якось миритися та знаходити спільну мову».

Друзі сказали, що сім’ю руйнувати через нісенітницю не варто. Що Ганна йому не зраджувала, господиня гарна. А сваряться усі. Подумаєш.

Якщо чесно, Володимир і не думав іти назавжди. Просто вирішив провчити дружину таким чином. Нехай одна поживе, дізнається, як без чоловіка – добре чи погано. Через кілька тижнів він повернеться, цінуватиме його потім.

Але події почали розвиватися за якимось дивним несподіваним сценарієм. Ганна, на подив чоловіка, зовсім не засмутилася. Навпаки. Вона раптом розвела бурхливу діяльність вільної жінки.

Зблизилась на роботі із незаміжнім колегою. Вони потоваришували, стали не розлий вода у вільний від роботи час. Ходили у кафе, у кіно, на виставки, гуляли містом, фотографувалися.

Ганна стала часто відвідувати салон краси. Постійно купувала собі гарний одяг. І весь час викладала нові фото у соціальні мережі. На них вона мала дуже привабливий вигляд. Фотографії збирали багато лайків та захоплених коментарів від чоловіків.

Володимир все це бачив, читав… І страшенно нервував. Конфлікт посилювався. Заплановані Володимиром два тижні розлуки розтяглися на півроку.

Ірина Петрівна була задоволена. Син жив із нею. Тепер їй було зовсім не сумно. І було для кого борщ зварити та пиріжків спекти.

Усі вечори Володимир проводив у соцмережах. Його тягло туди, як магнітом. Подивитися непомітно на Ганну, позлитися, подумки з нею посваритися.

Що там казати, сумував Володимир за своєю дружиною. Бракувало йому її.

А ось у Ганни все було, на перший погляд, навпаки. Насправді вона теж сумувала за чоловіком, просто виду не подавала. І віддячувала йому за розлуку фотографіями красивої та щасливої ​​себе.

І ось одного вечора на очі Володимиру раптом потрапило в мережі фото симпатичної чужої жінки. Вона стояла у купальнику на пляжі.

Його Ганна, звичайно, була гарнішою. Але в цій жінці було щось таке, що приваблювало. Особливо якщо зважити на той факт, що вже півроку чоловік був один, без дружини.

Володимир вирішив поставити лайк. А що? Чому ні?

Тут же прилетіло повідомлення: «Дякую за лайк! Ми знайомі?” Почалося листування. Познайомились. Жінка була ровесницею дружини Володимира, і звали її Мариною.

Швидко все закрутилося у Володимира з Мариною. Зідзвонилися вони вже першого дня знайомства. А зустрілися найближчими вихідними. Марина виявилася дуже спритною.

***

З дружиною Володимир розлучився за 2 місяці. Це була умова Марини. Інакше, сказала вона, жодних стосунків, зустрічей та побачень. І Володимир погодився. Бо вже не міг без неї.

Марина була дуже приємною у спілкуванні жінкою. Особливо для чоловіків. Весела, дотепна, анекдоти та жарти-примовки так і сипалися з неї. Вона любила трохи пригубити, повеселитися. З нею не було сумно.

І взагалі, від таких не йдуть, думав Володимир. Тому він спочатку дуже здивувався, що Марина одна. Запитав чому, і вона відповіла, що овдовіла кілька місяців тому.

Дорослий син із дружиною та онуком живе в іншому місті, далеко, не наїздишся. Батьків вона вже давно не має. Так що вона вільна жінка в повному розумінні цього слова.

Практично відразу після розлучення у соцмережі у Володимира з’явився статус «у відносинах», де було вказано його другу половинку – Марину.

Ганна все бачила, звісно. І вона розуміла – те, що в неї було тільки натяками і навмисне, у чоловіка стало реальністю.

Вона одразу ж погодилася на розлучення. Їй було дуже важко. Але виду не подала. Колишній чоловік навіть не здогадувався, як їй важко. Про це знала лише дочка.

***

Минуло десять років.

Ганна так і не вийшла заміж, жила одна. Часто їздила у Київ доньки, поралася з онуками. Дочка народила другу дитину, хлопчика. І Ганна з головою пішла в турботи та клопіт дочки.

Щовечора вона телефонувала по відеозв’язку до доньки і спілкувалася з нею і онуками. Свій обліковий запис у соцмережі вона зовсім закинула. Відпустку та всі свята проводила у Києві. Зять не був проти, дуже добре ставився до неї.

А у Володимира було зовсім інше життя. Він ніби помолодшав років на 20. Марина не давала йому сидіти на місці. Вони разом їздили у відпустку. То на море, то на гори, то на Синевир, то в Асканію…

Та й коли не виїжджали із міста, теж завжди були якісь цікаві справи. Театр, музей, філармонія, басейн, довгі піші прогулянки. Кожен вечір у Володимира був зайнятий, кожен вихідний розписаний по хвилинах.

Він ледве викроював трохи часу, щоб попрацювати на дачі. Зазвичай йому доводилося брати з собою Марину. Купував червоненьке, готував шашлики. І поки жінка серця насолоджувалася відпочинком, він працював.

Мама Володимира, Ірина Петрівна тепер згадувала свою колишню невістку Ганну з вдихом жалю. Тепер вона сина майже не бачила. А раніше як добре було влітку на дачі! Вони завжди їздили туди всі разом – вона, син та його дружина. Ганна працювала на грядках нарівні із чоловіком.

Якби не мама, Володимир уже давно продав цю дачу. Марина всі вуха йому продзижчала про це. Що навіщо вона потрібна, стільки сил та часу на неї! Що все це забаганка його мами.

І взагалі, неправильно Володимир ставиться до матері. Потрібно розуміти, що та, через вік, вже не мислить раціонально. Суворішим треба бути з нею! Суворішим! Інакше сяде на шию.

Володимир мовчав. Він не вважав свою матір втакою. Тим більше, що це було не так. Ірина Петрівна до свого похилого віку зберегла ясний розум. Вона мала гарну пам’ять. Жодних проблем у Володимира з мамою в цьому плані не було.

Чому він мовчав? Чому дозволяв Марині говорити такі негативні речі про його матір? Не зрозуміло. Адже раніше з колишньою дружиною в нього завжди були словесні перепалки з  цього приводу.

Щось зупиняло його щоразу, коли він хотів заперечити своїй співмешканці. Він сам не розумів, що. Але вміла Марина в будь-якій розмові все вивернути так, що й відповісти не було чого. Він починав почуватися повним негідником і замовк. Намагався взагалі не сперечатися.

Окрім матері, ще діставалося дочці Володимира. І якщо до старої жінки Марина ставилася лише з неприязню, то дочку чоловіка вона нелюбила всією своєю душею. А справа була в тому, що та ставилася до Марини дуже насторожено. І категорично була проти того, щоб батько одружився з нею.

Володимир би, звичайно, одружився. Не послухався б дочку. Але щось зупиняло його. Якесь дивне почуття. Внутрішній голос говорив йому: Не роби цього. І він не робив.

Марина спочатку спробувала натиснути на нього, але згодом відступилася. Відчула, що якщо перегнути, можна залишитися однією. Так і жили вже 10 років. Разом, але не у шлюбі.

Від Марини діставалося як матері Володимира та його дочці. Внуків свого чоловіка вона теж не жалувала. Діти її дратували. Якісь не такі, скаржилася вона своїм подругам. Причому у висловлюваннях не соромилася. Ось у неї онук на 2 роки вже вірші розповідає! А що тут?

Володимиру вона, звичайно, так прямо все це не казала. Але дозовано негатив видавала. Щоб не роздратувати, але в той же час постаратися налаштувати його проти дочки. Ось яка погана мати з дітьми не займається.

А Володимир дуже любив свою дочку. У онуках душі не чув. Коли донька приїжджала до міста, зустрічався з нею та малечею. Купував дорогі подарунки. Сам їздив іноді у гості до неї у Київ.

Марина хотіла б, щоби він не спілкувався з ними. Але дуже добре розуміла, що цього ніколи не буде. Тут вона безсила. І це її виводило із себе. Але куди подітися? Треба змиритися. Інакше можна пвтратити чоловіка. Який цілком її влаштовував.

***

Володимир старався не думати надто часто про те, як він живе з Мариною. Що його пов’язує із нею? Адже вона погано ставиться до його рідних. Він же бачить це не зовсім не розумний.

Так, з нею добре. І весело. Не сумно. Шумно. Ось така вона в нього. Друзі йому заздрять, прямо про це говорять.

Дуже дивно, і про це Володимир нікому не говорив, але сам заздрить своїм друзям. Як вони разом пораються з онуками, як дбають про старих батьків. Як обговорюють якісь сімейні справи. Він же це бачить. Як його друзі живуть.

Він живе зовсім інакше. Іноді так хочеться поговорити про онуків із кимось, похвалитися. З кимось іншим можна, але зі своєю жінкою немає. Ніяк не можна. Не вийде. Це її завжди дратує.

І взагалі. Роки йдуть. Вже не так легко бігати за Мариною. Вона спритна, а він ні. Ось нещодавно гуляли в заміському парку, пройшли багато пішки, і в нього раптом коліно занило. Сів на лаву. А в очах Марини побачив не співчуття, а роздратування. Що буде далі? Попереду не молодість, на жаль.

***

На Новий рік до Ганни приїхала дочка із зятем та онуками. Ганна досі жила у тій же трикімнатній квартирі, що й до розлучення. Вона виплатила колишньому чоловікові його частку у ній. Спочатку хотіла переселитися у квартиру поменше. Але дочка із зятем наполягли залишити цю. І грошима добре допомогли.

Першого числа дочка раптом сказала:

– Мамо, давай тата запросимо. Хай прийде сюди. Побуде з нами з усіма.

– Та ну, перестань. Що ти вигадала? Гаразд – ви. А я вже точно йому не потрібна.

– Тато просив не говорити, але я скажу, інакше ти не погодишся. Він сам попросив про це. Сказав, що хоче нас усіх побачити разом. Бабуся також з нами буде, як завжди.

– А Марина? Він із нею хоче прийти?

– Ні звичайно. З якого дива?

– А вона не буде проти?

– Яке тобі до неї діло? Це його проблеми. Ти краще скажи мені, тобі буде дуже неприємно, якщо тато прийде до нас?

– Ні, що ти, дочко! Чому неприємно? Стільки років минуло.

– Але ж ти не вибачила його?

– Перестань, мені й прощати його нема за що. Обидва винні.

Увечері 1 січня Володимир вперше за 10 років переступив поріг свого колишнього будинку. Тут уже все було інакше. Ганна зробила з часом ремонт, оновила деякі меблі. Але все одно у всьому було відчуття свого, рідного. Начебто вони разом все це робили.

У вітальні біля вбраної ялинки стояв святково накритий стіл. Там було багато його улюблених страв, які Ганна готувала у свята. Володимир одразу відчув себе як удома.

Ірина Петрівна також прийшла. Вона завжди приходила в гості до колишньої невістки, коли приїжджала онука з правнуками.

Вечір, проведений зі своєю сім’єю, настільки запав у душу Володимиру, що коли він йшов, йому довелося переконати себе зробити це. Йому так хотілося лишитися тут!

Марина все одно через кілька місяців дізналася про цей таємний візит її чоловіка до своєї родини. І не змогла стриматись, закотила грандіозну сварку. Вона не соромилася у виразах. Дісталося всім. І йому, і його колишній дружині, і його дочці, і старенькій мамі, і навіть онукам.

Володимир дивився на неї, слухав і думав… Що ця чужа жінка робить у його домі? Як таке могло статися з ним? Як він потрапив у ці стосунки?

Мабуть, не треба було пускати у своє життя чужу жінку. Буває, жінка одразу стає своєю, рідною. А буває інакше. Ось як у Володимира вийшло.

———————

Володимир розлучився з Мариною. Він повернувся до Ганни. Вони знову розписалися і почали жити разом. На превелику радість дочки, онуків. Ірина Петрівна теж була дуже рада.

Нехай у Володимира та Ганни все буде добре тепер. Вони дорого заплатили за свої помилки – цілих 10 років життя один без одного.