– Де моя біла сорочка? – запитав Олег у дружини. Чоловік дуже хвилювався, на роботі мала бути важлива нарада. – Та заспокойся ти, – втішала його Оксана. – Ось вона. Олег одягнувся, зібрав документи і вийшов з квартири. За хвилину він повернувся. – Там дощ! – сказав чоловік зняв пальто, одягнув куртку і пішов. Оксана підняла кинуте похапцем пальто, і вже збиралася прибрати його в шафу, коли в кишені щось забрязкало. Жінка сунула руку в кишеню, і застигла на місці. – Як це розуміти? – тільки й сказала вона

Щастю Оксани відверто заздрили. Хтось “по-білому”, зітхаючи, “Ех, пощастило тобі, Оксана, з чоловіком!”, а хтось і по-чорному. Оксана, звичайно, знала про це, але зовсім не переживала – просто жила і раділа.

А чого тут переживати? Ну заздрите – і заздріть, Оксана б і сама собі позаздрила. Щастям своїм вона не вихвалялася, ніколи спеціально не розповідала, який у неї чудовий чоловік, не викладала в соцмережах “фоточки” з букетами, не репостила будь-яку романтичну нісенітницю з сердечками та висловами розумних людей. Тільки все одно всі знали – із чоловіком Оксані пощастило.

Це було видно і по її сяючому погляду, і по завжди гарному настрою і навіть по ході – легкій, що ніби летить, – так ходять тільки дуже щасливі люди. Та й випадково упущені фрази підтверджували здогади: чоловік Оксану любить. І вона його також.

Втім, однією любов’ю та романтикою справа не обмежувалася. Олег демонстрував своє кохання справами. Перекласти усю домашню роботу на дружину? Це нечесно, адже вона також працює! І Олег мив посуд, прасував білизну, брав участь у суботньому прибиранні квартири, купував продукти і частенько сам готував, особливо у вихідні. А в будні він вставав трохи раніше і готував для них сніданок. Щось зовсім просте – каша, яєчня чи просто бутерброди, проте Оксана була дуже вдячна за це чоловікові.

Ніхто не здивувався, коли лише через півтора роки після весілля Оксана народила доньку Катрусю.
-А що, – зітхали подружки, – від такого золотого чоловіка можна і десять народити. Надійний, як скеля.

І як у воду дивилися. Батьком Максим виявився також прекрасним.

Приходячи ввечері з роботи, він забирав доньку в Оксани, щоб та могла, ні, не вимити підлогу чи приготувати вечерю, – відпочити. З домашніми справами Оксана справлялася сама, але якщо раптом Катруся занедужала чи вередувала, не злазячи весь день з рук, Олег ніколи не дорікав дружині в тому, що в будинку не прибрано чи нема вечері. Він брав віник і підмітав. І замовляв готову їжу.

-Я розумію, як тобі важко одній в чотирьох стінах, – говорив він Оксані. – Якщо захочеш кудись сходити з подружками у вихідні – будь ласка, я не проти. Ну чи там по магазинах, щось з речей собі приглянути… Просто для душі. Для настрою.

Золотий чоловік. Золотий батько. Оксана мало не молилася на нього.

-А, кажуть, що справжніх чоловіків не залишилося, – думала вона частенько. – Ось він! Як же мені пощастило!.

Звісно, ​​Оксана й сама намагалася відповідати чоловікові. Виходячи заміж невміхою, вона дуже швидко навчилася готувати, причому з урахуванням смаків чоловіка. Завжди була доглянутою, навіть вдома одягалася акуратно. Вона швидко повернулася у форму після народження доньки, хоча довелося докласти велики зусиль.

Поки донька спала, Оксана намагалася щось почитати, щоб бути в курсі подій та підтримувати розмову з чоловіком на цікаві йому теми. Хоча Олег ніколи не був проти того, щоб Оксана кудись ходила розважатися, вона ніколи не зловживала його добротою, вибираючись на зустріч із подружками не частіше ніж раз на місяць. І, звичайно, ніколи не заперечувала, якщо Олегу потрібно було кудись піти чи поїхати – хоч із друзями на футбол, хоч на рибалку.

Словом, Оксана робила все, щоб чоловікові було з нею так само добре, як і їй з ним. Причому робила вона це тому, що їй самій хотілося зробити щось приємне для чоловіка, а не тому, що вона вважала себе чимось зобов’язаною.

Час минав, а Олег залишався таким чудовим, як і раніше. Вранці варив кашу тепер уже на трьох, дарував дружині квіти, порався з донькою, а коли Оксана вийшла на роботу, забирав Катрусю з саду. І Оксана була абсолютно щасливою. До того дня.

Олег мав їхати в одноденне відрядження до сусіднього міста і з ранку сильно переживав -мала бути важлива нарада. Він метушився, хапався то за одне, то за інше, перебирав документи, двічі переодягався, пішов і повернувся: на вулиці було холодно і морошив дощ, тож він останньої миті вирішив їхати в куртці, а не в пальто.

Олег поїхав, а Оксана підняла кинуте похапцем пальто, акуратно почепила на вішалку і вже збиралася прибрати його в шафу, коли в кишені щось забрязкало.

-Телефон забув! – раптом подумала Оксана. – Так! Може, ще наздожену, якщо бігом!..”

Вона сама теж була “на низькому старті” – Катрусю вже відвели до саду, а самій Оксані залишалося надіти вуличне взуття та верхній одяг.

Вона витягла телефон із кишені пальта і машинально глянула на нього. Телефон був не той. Не Олега. У Олега він був новенький, супернаворочений. А цьому було на вигляд сто років, модель інша та й по екрану тріщина.

-Так, – розгублено подумала Оксана, – Не зрозуміла…

У цей час телефон знову затремтів у неї в руках, сповіщаючи про вхідне повідомлення.

-Коханий, коли ти сьогодні… – встигла прочитати вона спливлий текст і екран знову став темний.

Коханий?.. – Оксана застигла. Вона опустилася на стілець в коридорі, забувши, що їй уже час іти на роботу.

-Коханий?.. Ні, це явно чужий телефон. Не Олега. Це не може бути його телефон! -думала вона, а пальці, наче самі по собі ковзали по екрану, малюючи графічний ключ. Олег завжди і всюди встановлював однакові паролі. Так і є. Телефон розблоковано. І Оксана з подивом дивилася на вхідні та вихідні повідомлення – всі вони були адресовані жінкам і зрозуміти їх неправильно було неможливо: здебільшого це було узгодження адреси та часу зустрічі. А ще – подяки за “ласку та ніжність”. Ну і ще деякі подробиці, він яких Оксані стало непособі…

…-Слухай, ти взагалі нормальна? Я взагалі тебе не розумію! -сьогодні на кухні Оксани сиділа сестра Олега Ганна зі своїм чоловіком Віктором. Саме Віктор зараз соромив Оксану за те, що вона зруйнувала сім’ю. – Адже якого чоловіка втратила! Ти сама розумієш? Другого такого не знайдеш! Ну гуляв… Ну що тут такого? Зате тебе любив!

-Якби любив – не зраджував, – зітхнула Оксана. – У нього п’ять коханок було. П’ять, Вікторе. П’ять!!! Одночасно. Сказав, що йому просто була потрібна різноманітність. У цьому самому… Що до сім’ї це стосунку не має.

-Так і є! Адже приховував же! Значить, оберігав тебе. А ти… Зрада – це не привід руйнувати таку чудову родину!

-Вибач, Вікторе. Не можу. Після того, що дізналася – просто фізично не можу бути з ним поруч. Аж недобре стає, як подумаю, що він… А потім до мене… Не можу, чесно…

Віктор ще довго сварив Оксану, але переконати її не зміг. Як не змогли і подруги, і навіть родичі. Заяву про розлучення Оксана не забрала і за два місяці їх з Олегом розвели.

А ще за два місяці Ганна сиділа на кухні в Оксани і плакала гіркими сльозами.

-Ні, ти уявляєш, який він виявився? Я ж пам’ятаю, як він тоді сварився на тебе і казав, що зрада – це не привід для розлучення. Це просто різноманітність… Що нічого страшного і треба бути мудрішим… Що не можна через таку дрібницю сім’ю руйнувати…

-Ну так, було таке, – погодилася Оксана.

-Ось! -з новою силою заплакала Ганна. – А сам одразу на розлучення подав… Хоча я всього-на-всього разок і дозволила собі вільність з колишнім однокласником… Віктор наше листування прочитав і відразу розлучатися побіг… Ну як так можна, га?…