Віктор повернувся додому весь сумний. В коридорі його радісно зустріла донька Оленка. – Тату, ти пам’ятаєш, за тиждень у мене весілля. Ми сьогодні кафе з Олегом замовили. Я така щаслива, – усміхалася вона. Віктор дивився на доньку, і не знав, що робити. – Розповісти їй все що я дізнався про Олега? – думав чоловік. Віктор сів на стілець і сказав: – Доню, я повинен тобі дещо сказати. І краще, щоб ти почула це від мене! Олена схвильовано дивилася на батька, нічого не розуміючи

Віктор Григорович стежив за Олегом так, що той цього не помічав. Ще б пак, Віктор стільки років пропрацював на відповідних посадах, він же професіонал! Але поки що ніяких зачіпок не було, Олег нікого до себе додому не приводив. І нічого підозрілого не робив. Але його не проведеш, Віктор Григорович знав, що треба почекати, і Олег обов’язково проколеться. Адже не могла його підвести інтуїція. 

Для нього це було дуже важливо, бо стосувалося його особисто. Його, Віктора Григоровича та його сім’ї. Як же було добре, коли Оленка була маленька! Коли вона народилася, Віктор Григорович був засмучений, що вона не син, а дівчинка! Любі він цього звичайно не показав, але в душі щось шкрябало – дівчинка! У тебе, шанованої людини, і раптом дівчинка, а не хлопець народилася! А як же тепер, з ким він просто, по-чоловічому поговорить, коли тяжко стане? Кого життю навчатиме, з кого справжню людину робити буде? А тут. Ее-ех, дівчина! Пізно він одружився, все робота заважала, жінкам його напружена робота не подобалася.

А потім він зустрів Любу – Любов!

Адже Любі теж вже під сорок, так що пізно про сина мріяти!

А потім сталося непередбачене. Віктор Григорович сам навіть не помітив, як ним заволоділа маленька донька. Коли вона вперше посміхнулася до тата і взяла його маленькою ручкою за ніс, він здався. А коли Оленка пішла невпевненими ніжками і, якось раптом від чогось захвилювалася, і побігла до нього з вигуками: – Тату, тату! Віктор Григорович підхопив донечку на руки, притиснув до себе. Ось тоді він і зрозумів, що тепер для нього найголовніше в житті – щастя цієї малечі. Його дівчинки, його зірочки, він ніколи не дасть її образити! 

Любочка сміялася: – Вітю, ти нас балуєш! А Віктор купував своїм улюбленим дівчаткам подарунки, і дивлячись у їхні радісні очі, був щасливий.

І як же так раптом вийшло, що Оленка так швидко виросла? Адже зовсім недавно вона тупала поруч із ним, тримаючись за його велику руку, коли він вів доньку в садок. І закидаючи світлу голівку, знизу вгору дивилася на Віктора: – Тату, який ти великий! А ти купис мені ведмедика? Так? І Оленка дивилася на нього так, що він відчував себе всемогутнім! А тепер вона закінчила школу, вступила на заочний та пішла працювати. Сама так вирішила його виховання. Сказала: -Тату, мені час бути самостійною. На роботі я відразу отримаю досвід, навіщо час втрачати. І Віктор Григорович знову пишався своєю Оленкою – яка ж вона у нього розумниця.

І раптом сталося таке. Люба пиріг спекла, очі загадкові, немов казна що трапилося. Віктор Григорович думав, може, дівчата його щось купити надумали, тата, тобто його, попросити хочуть. Але ні! Виявилося зовсім інше, про що Віктор Григорович поки що й не думав. Рано ж, Оленці нещодавно лише двадцять виповнилося.

– Тату, – Оленка посміхнулася, потім змахнула щось невидиме в нього з плеча, порошинку якусь. – Тату, я вас з мамою познайомити з деким хочу, тільки ти не гарячкуй. Олег дуже добрий, ми думаємо заяву подати. Я Олега до нас на чай сьогодні запросила. Ой, ось і він дзвонить!

Люба перша підійшла, двері відчинила: – Доброго вечора, проходьте, дуже приємно Олег, а мене Любов Василівна звуть. А це тато Оленки, Віктор Григорович. Віктор кивнув, потиснув простягнуту руку Олега, а в самого у роті пересохло.

Цей тип прийшов забрати його донечку, його Оленку, ось тобі й раз! Чужий чоловік його доньку, його єдину, з дому відведе!

Інший голос, голос розуму, сказав йому – а що ти хотів? Ти що, не хочеш своїй дочці щастя? Хлопець у неї гарний, рука міцна, а ти що хотів, щоб вона все життя з мамою-татом жила, га? Але Віктор Григорович не хотів голос розуму слухати. Він одразу вирішив, що Олег цей його Оленки недостойний, і крапка. І у Віктора Григоровича відразу дозрів план! Він перевірить цього хлопця, він не дасть свою доньку образити.

І ось, за кілька тижнів, він нарешті дочекався. Віктор Григорович сидів біля будинку Олега у службовій машині. Він вечорами, посилаючись на роботу, після того, як Олег проводжав Оленку додому, вже кілька разів тихо їхав за хлопцем, хотів перевірити. А раптом у нього є інша? Або ще щось не так, а потім переживай, що донечку поганій людині віддав. Адже вони вже заяву подали, Оленка сукню шиє, та з Любочкою обмірковують, як святкувати, кого кликати. 

І ось нарешті Віктор Григорович побачив, як біля під’їзду до Олега підійшла дівчина з маленькою дівчинкою. Він поцілував цю дівчину, взяв у неї сумку з рук і дівчинку за руку. І вони зникли за дверима під’їзду! Ось тобі й раз! Віктор Григорович так і знав, що Олег не той, за кого він себе видає. Хоча, з іншого боку, цей хлопець йому вже подобався. Йому навіть здавалося, що він сам у юності був такий самий. Відкритий, простий. Може, даремно він піддався цій професійній підозрілості?

Оленка зустріла батька радісно: ​​- Тату, за тиждень наше весілля! Ми сьогодні кафе з Олегом замовили. Я така щаслива. 

Віктор Григорович дивився на доньку, і не знав, що робити. Йому стало раптом соромно, що він стежив за нареченим дочки. І раптом Оленка продовжила:

– Тату, батьки Олега завтра приїдуть. Вони до нас увечері зайдуть познайомитись, а зупиняться вони в нього вдома. А сьогодні до нього увечері сестра з донькою приїхати збиралася, Наталка з іншого міста. Чоловік її у відрядженні, він потім під’їде.

На весіллі Віктор Григорович танцював із Любочкою, як молодий. Вирішив він, що вистачить усіх підозрювати, безглуздо це, змішувати роботу та життя своє.

А через рік донечка Оленка кохана Віктору Григоровичу онука народила! Сергійка! Новоспечений дід навіть розплакався, ось як складається! Мрії справджуються. Тепер є йому з ким і по-чоловічому поговорити, і справи поробити чоловічі – зять Олег і справді чудовим хлопцем виявився. Та й онучок Сергійко підростає, баскно вигукує. Скоро говорити почне, озирнутися не встигнеш – затупає. Ось вона, радість життя! А про те, як Олега перевіряв, Віктор Григорович вирішив нікому не розповідати. Своїм близьким довіряти треба!