Ніна прокинулася о восьмій ранку. Вчора до півночі вони з друзями відзначали ювілей її чоловіка Бориса. Святкували вдома. Борис вже поїхав на роботу, а Ніна залишилася сама вдома і взялася за прибирання. Жінка взяла зі спинки крісла вчорашній одяг чоловіка, щоб випрати. Раптом з кишені його піджака випала паперова серветка. Ніна підняла її, хотіла зім’яти і викинути, але зупинилася помітивши якийсь напис. Жінка прочитала його і ахнула. – Невже Борис на таке здатний? – тільки й подумала Ніна

Ніна прокинулася о восьмій ранку. Вчора до півночі вони з друзями відзначали ювілей її чоловіка Бориса. П’ятдесят років – солідна дата, краще було б відзначити у ресторані, але Борис вирішив влаштувати свято вдома.

Неллі була цим незадоволена. Їй не подобалося, коли натовпи людей блукає квартирою, заглядають у кожний кут. Нехай це навіть друзі-приятелі.

Борис вже поїхав на роботу, вона навіть не чула, як він пішов. Він у неї трудоголік. Власник стоматкабінету, людина без хобі та захоплень. Він живе лише робота. А вже потім вона, син, і решта світу.

Ніна потяглася, накинула халат і озирнулася. Сьогодні її чекає прибирання. Начебто не підлітки веселилися, а все одно прибирання на цілий день.

Ніна взяла зі спинки крісла вчорашній одяг чоловіка: штани, піджак, білу сорочку. Борис консервативний, він завжди одягнений у костюм та сорочку. Навіть у жарку погоду.

На підлогу впала паперова серветка, вона випала з речей Борі. Ніна підняла її, хотіла зім’яти, але зупинилася. На серветці косметичним олівцем було написано номер телефону. Ніна подивилася нижче, під номером був підпис “Аліса”.

Аліса… Ім’я рідкісне, і Ніна не могла згадати жодної їхньої знайомої з таким ім’ям. Більше того, вона взагалі за все життя не зустрічала жінок із таким ім’ям. Цікаво.

З Борисом знайомляться жінки… Ніна посміхнулася. Вже давно вона не думала про чоловіка у такому ключі. Вони давно разом, так спокійно живуть. Таке комфортне життя дорослих людей, де нема місця пристрасті.

Відчинивши двері своїм ключем, у квартиру зайшла Ірина, помічниця по господарству. Навіть швидше кухарка, прибирати Ніна могла і сама, але готувати, як Іра – ніколи. Не має таланту до кулінарії.

– Ви вже прокинулися? Славне свято було вчора, так? Думала ви до обіду спати будете. Такі веселощі, – заторохтіла Іра, проходячи на кухню, і починаючи викладати продукти з сумки на стільницю. – Я хліб свіжий купила, зробити тости?

– Краще просто чай, – Ніна присіла за стіл на кухні, – зелений, будь ласка.

– Це ми миттю, – Іра взялася за справу не перестаючи балакати, – ну до чого гарне свято, а Борис Сергійович такий душевний тост казав, я аж розплакалася. До чого приємна людина…

Ніна не слухала її, думаючи про своє. Може, подруга когось із роботи чоловіка? Ні, вона з усіма знайома. Але це точно було вчора, вона купила ці серветки із візерунком спеціально для свята. Значить, і Борис познайомився з цією Алісою вчора. Ніні це здавалося логічним.

Несподівано слух її слух вловив ім’я Аліса, в потоці балаканини Ірини.

– Іро, що ви сказали? Яка Аліса? – Ніна різко обернулася, мало не розливши чай.

Ірина застигла, і закліпала очима:

– Аліса – це моя дочка. Я покликала її вчора допомогти мені на кухні, бо ходить дівчисько без діла, канікули у неї, от я й кажу, йди допоможи матері, хоч толк буде.

– Ім’я в неї таке рідкісне, незвичне.

– То це я таке обрала, – Ірина задоволено посміхнулася, – тиждень із чоловіком сперечалися, ледь не розлучилися. Але я відразу сказала: ніяких Марій, Оксан та Наталок.

Ніна  взяла чашку з чаєм, потяглася за печивом. Ситуація ставала цікавою.

– Я вам зараз її покажу, – Іра дістала з кишені смартфон, – ось, дивіться, Ніно Іванівна. Сукню я їй сама пошила.

З фото посміхалася дівчина у синій короткій сукні, молоденька та гарненька. Світле волосся, карі очі, маленький носик, пухкі губки. Так, вона гарна.

– Гарна, – озвучила свою думку Ніна.

– Ага, розому б їй тільки більше, одні хлопці в голові. Краще б про навчання думала, а вона хоче стати моделлю. Батько їй одразу сказав, що цього не буде. А вона лише сміється.

– Це такий вік, у них мрії, амбіції, – Ніна відчула себе старою. В неї нічого цього давно немає. – Вони хочуть підкорити світ.

– Їй вісімнадцять два місяці тому виповнилося, вважає себе дорослою, – Ірина прибрала телефон, – думає, батьки їй не указ. Знаєте, кажуть, що народжені у травні вередливі, ось тут я не погоджуся. Ось моя тітка…

Нінна знову не слухала її. Як просто все виявилось! Навіть дуже просто. Таких випадків тисячі, заможні чоловіки захоплюються молоденькими дівчатами, нікого цим не здивувати. Але це так не схоже на Бориса! Може, в нього криза середнього віку? Нині про це багато говорять.

Хоча навряд чи. Борис спокійний і непохитний. Ніна замислилася. Нині у них непростий момент у стосунках. Син одружився, вона почувається самотньою, а Борис цього не помічає. Тож проблеми швидше у неї.

Начебто все чудово, але Ніна відчувала, як син вислизає. Це були природні та логічні зміни, і вона не думала втручатися в життя молодих, але це було тяжко. Ніна почувала себе самотньою. У сім’ї, у натовпі, у компанії.

Вона завжди засуджувала таких жінок, які мають все, а вони кажуть, що нещасні. І ось – вона одна з них. І незрозуміло, що із цим робити.

***

За вечерею Ніна придивлялася до Бориса. Періодично по спині у неї пробігало тремтіння: невже Борис на таке здатний? Навіть не зрадити, а переплутатися з такою юною дівчина. Вона молодша за їх сина, вона ще зовсім дитина. Ніна так розхвилювалася, що перекинула келих із соком. Сік розлився.

– Мила, ти впорядку? – Борис підняв очі від журналу. Він завжди читав за їжею, і Ніна вже з цим змирилася.

– Не знаю, просто мені самотньо. Олексій одружився, і мені його не вистачає, – Ніна промокнула калюжку із соку серветкою. – Вони з Мариною люблять одне одного, все в них добре, але, може, вони поспішили?

– Він дорослий хлопець, йому вже 26 років. Олексій вивчився, працює, може утримувати сім’ю, – Борис підсів до неї ближче, – ти ж не хочеш, щоб він до пенсії сидів біля тебе?

– Ні, звичайно, ні, – Ніна зітхнула, – просто що далі?

– Онуки, – засміявся Борис. – А якщо серйозно, то в тебе є я. І я завжди буду поряд.

– Сьогодні мені так не здається, – похитала вона головою. Борис дивно подивився на неї і повернувся до свого журналу.

– Я тебе не розумію, – промимрив він, гортаючи сторінки.

– У тому й річ, – тихо сказала Ніна, але Борис не почув.

Ніна налила собі нову порцію соку у склянку. Хоч би він відволікся від свого журналу, забув на день про роботу і звернув увагу на неї. Їй зараз це було потрібно.

***

Наступного ранку Ніна вирушила на роботу. Вона працювала флористом, складала букети у квітковому салоні. Хазяйкою салону була її подруга Христина. Христина мала двох дорослих дітей, трьох колишніх чоловіків і молодого шанувальника. Вона пишалася своїм досвідом, і завжди була готова дати пораду.

– Сьогодні велике замовлення, доведеться попрацювати, – Христина кивнула на холодильник із квітами, – готова пред’явити світові свій талант?

Ніна швидко накинула фартух, туго затягла лямки на талії і приступила до роботи.

– Здається, Борис мені зраджує.

Ніна розповіла Христині про серветку із номером телефону. У переказі історія звучало безглуздо, але Христина поставилася до неї серйозно.

– Поговори з ним, може, ця Аліса не єдина, і він давно зраджує тебе.

– Тому я й переживаю, – зізналася Ніна, – але сенсу говорити з ним немає, з чого він зізнаватиметься? Тільки якщо сам захоче вчинити порядно і скаже мені, що покохав іншу жінку.

– Так, чекай, коли в нього прокинеться совість, – Христина криво посміхнулася, – немає у чоловіків її. Він може все життя зраджувати дружині, і навіть не скривиться.

– Не знаю, що й думати, – Ніна оглянула букет, він вийшов кривим. – Я з Борисом майже тридцять років живу, це не схоже на нього. Він не романтичний, мовчазний. З ним навіть марно фліртувати, він цього не зрозуміє.

– Але ж ігнорувати факти ти не можеш. Просто так серветка у його кишені виявитися не могла. Отже, був привід її написати.

– Так, – погодилася Ніна, розбираючи букет, – це я розумію. Але раптом я помиляюся? Моїх підозр наш шлюб вже не витримає.

– Ех, я теж там була, – Христина розчаровано зітхнула, – тільки я на Бориса твого не дивилася, там стільки симпатичних чоловіків було. І молодший…

– Ти невиправна, – розсміялася Ніна, – все симпатичних чоловіків виглядаєш.

– Повинні ж у мене бути радості в житті? – Христина весело підморгнула. – Все налагодиться, давай працювати.

***

У Ніни було правило: коли вона не знала, що робити, вона не робила нічого. Вони жили, як завжди, кожен займався своїми справами, ніяких з’ясувань стосунків.

Щоправда, Ніна придивлялася до Бориса. Часом його поведінка здавалася їй підозрілою, а може, це їй тільки здавалося.

– Ніна, я маю перед тобою вибачитися, – сказав Борис їй за сніданком у неділю, – я був поганим чоловіком.

“Вибачається, що залишає мене. Ось сміх”, – подумала Ніна. Настрій був поганий, за вікном світило сонце, але їй здавалося, що над нею згущуються хмари.

– Я весь час на роботі, мало приділяю тобі уваги, – вів далі Борис, – Олексій одружився, все змінюється. Отже, я теж маю внести зміни до нашого звичного життя.

– Що ти пропонуєш? – розгубилася Ніна.

– Для початку я пропоную нам з’їздити у відпустку. Удвох.

– Ми вже років сім разом не відпочивали, відколи ти відкрив кабінет, – Ніна недовірливо подивилася на чоловіка, – невже залишиш його без нагляду? Ти завжди так переживаєш за свою роботу, впевнений, що без тебе там все звалиться.

– Залишу, – кивнув Борис, – за ним є кому доглянути. І працюватиму менше, пора вже пожити в задоволення. Ходитимемо до театрів, концертів, кіно. Куди захочеш?

– Такі зміни мені подобаються, – підтримала ідею Ніна. – Але як ти на них наважився? Ти ж найконсервативніша людина у світі.

– Один тямущий хлопець сказав мені, що я маю більше цінувати тебе, – Борис допив кави. – Каже, дивіться Борисе Сергійовичу, не проґавте своє щастя. Спочатку я хотів заперечити йому, але потім зрозумів, що він має рацію.

– Хто ж такий сміливий?

– Та Олексій наш, – усміхнувся Борис, – гідну людину ми виховали, вже не знаю як. Твоя заслуга, звісно. І за кабінетом він нагляне, я йому довіряю. Нехай молодь працює. А в мене дружина молода, мені про неї треба думати.

Ніна теж усміхнулася, розуміючи, про що він.

Ще в юності Борис сказав їй, що раз він на три роки старший, вона завжди буде для нього молодою. Навіть коли йому буде 70, їй буде лише 67, і він зможе говорити, що живе з молодою жінкою. Нісенітниці, звичайно. Але мило, що він згадав про це.

Ніна підійшла до нього, обійняла і поцілувала.

– Отже, їдемо у відпустку.

***

Повернулися вони за місяць. Відпочили, засмаглі та задоволені. Такі поїздки прийнято називати другим медовим місяцем. З ліфта вони вийшли обійнявшись.

Біля їхніх дверей тупцювала Аліса з великим гарбузом у руках. Побачивши їх, вона зраділа:

– Ой, привіт. А я не знаю, як двері відчинити, ключі в кишені, а руки зайняті. Не хочу ставити гарбуз на підлогу.

Борис взяв у неї гарбуз, і дівчина почала відчиняти двері.

– Це з нашого городу, – кивнула вона на овоч, – мама веліла принести вам, готуватиме запіканку. Ви наче завтра мали приїхати?

– Сьогодні, – прилаштувавши гарбуз на тумбу, обізвався Борис. Ніна мовчала. Начебто вона заспокоїлася, але…

– Значить, мама переплутала, – Аліса притулилася до одвірка дверей, швидко накрутила білявий локон на палець. Було видно, що вона хоче щось спитати, але не наважується.

– Щось не так? – Звернулася до неї Ніна.

– Ні, просто… Борисе Сергійовичу, а ви передали мою записку тому симпатичному молодому колезі? Пам’ятайте, на вашому ювілеї ми з ним танцювали, але він несподівано пішов, і ми не встигли обмінятися номерами. Його звуть Андрій, і він сказав, що працює у вашому кабінеті. Я написала на серветці свій номер телефону та попросила вас йому передати. Вже так багато часу минуло, а він мені не зателефонував. Я йому не сподобалася?

Ніна нервово засміялася. Про це вона навіть не подумала.

– Мабуть, я втратив ту записку, – Борис ледве зрозумів, про що мова. – Вибач, Алісо.

– Напиши ще раз, Борисе Сергійовичу передасть йому, – запропонувала Ніна, відчуваючи, як наповнюється радістю. Яка мила, прекрасна, чарівна дівчинка! Звичайно, їй сподобався молодий та симпатичний Андрій! А її чоловік, який вже розміняв шостий десяток, потрібен тільки їй. Яке ж це щастя!

– І Андрій про мене не питав? – Аліса примружилася, – жодного разу?

– У мене ні.

– Тоді я ще подумаю, – Аліса гордо підвела голову, – потрібний мені такий хлопець, чи ні.

Зачинивши двері, Борис пройшов на кухню. Ніна ввімкнула газ і почала варити каву.

– Як незручно вийшло, дівчинка так розраховувала на мене, – Борис сів на табуретку, задумливо покрутив у руках сільничку. – Хоча знаєш, Андрій такий казанова, щотижня має нову подружку. Може для Аліси це і на краще, що я забув про її записку? Познайомиться з кимось краще.

– Звичайно, – Ніна розлила каву в маленькі філіжанки і сіла навпроти чоловіка, – вона дуже гарненька і молода, у неї все попереду.

– Так, хороша дівчинка, – погодився Борис.

***

– Ніно, уявляєш, Марина вагітна! У них з Олексієм будуть двійнята! – радісно гукав у слухавку Борис, – як тобі такий сенс, га?

– Нічого собі, – ахнула Ніна, – двійнята!

– Май на увазі, це мені Олексій проговорився, по секрету. А я вже тобі. Тільки десять хвилин витримав, нічого не можу від тебе приховати, – Борис задоволено засміявся. – Вони з Мариною приїдуть сьогодні ввечері до нас, повідомити радісну новину. Ти зобрази здивування, не підведи мене.

– Ще чого! Я краще тебе здивуюсь, ось побачиш.

Який момент! Ніна дивилася у вікно і посміхалася. Вона подумала, що в житті обов’язково мають бути моменти самотності, туги і навіть розпачу. Тоді ми можемо сильніше відчути радість та щастя. Напевно, в цьому є сенс.