Наталя поверталася додому, на вулиці накрапав дощ. Біля під’їзду вона помітила якусь дівчину. – Нам треба поговорити, – раптом сказала незнайомка. – Вибачте, я вас знаю? – здивувалася Наталя. – Ні, але я вас знаю, – відповіла дівчина. – Заходьте, не стояти ж під дощем, – запропонувала Наталя. Жінки зайшли у квартиру Наталки. – То що ви мені хотіли сказати? – запитала хазяйка квартири. – Я хотіла сказати. Справа в тому, що я люблю вашого нареченого, а він любить мене, – спокійно сказала незнайомка. Наталка застигла, не розуміючи, що відбувається

Батьки вирішили, що дочка їхня вже виросла, настав час їй жити окремо, купили Наталі квартиру.  Для Наталки це також була несподіванка. У свої двадцять п’ять років вона не поспішала ні заміж, не відокремлюватися від батьків. Але квартирі була рада. 

Молодий чоловік Наталі, якого звали Віктор, теж зрадів такому сюрпризу. З такої радості зробив Наталі пропозицію руки та серця. Наталя погодилася. Вона любила Віктора, і він її любив. Вони планували одружитися, але не зараз.

Віктор отримував другу вищу освіту і говорив: – Ось закінчу навчання, там буде перспектива кар’єрного зростання, а отже, і заробіток вищий. Потім і одружимося. 

Наталя й не поспішала, її і так все влаштовувало. А тут такий сюрприз від батьків.

Подали заяву до ЗАГСу. Домовилися, Наталя на свої гроші робить ремонт у квартирі, Віктор – купує нові меблі. Меблі замовляли у хорошого майстра, а там черга. Вирішили, що й зачекати можна.

Наталя йшла з роботи під дощем. Біля під’їзду стояла якась дівчина. І видно було, що дівчина чекала на Наталю, тому Наталя запитала:

– Ви щось хотіли?

Дівчина мовчала, не наважуючись заговорити.

– Ну як хочете, – Наталя відчинила двері під’їзду.

– Нам треба поговорити, – таки наважилася дівчина.

– Ходімо до квартири, не мокнути ж під дощем, – запропонувала Наталя.

У під’їзді Наталя розглянула дівчину. Їй було років двадцять, худенька, довге волосся заплетене в косу. 

– Студентка, напевно, – подумала Наталя.

– Проходьте, проходьте, – запрошувала Наталя дівчину до квартири. – Можете не роззуватися. У мене ремонт іде. Зараз повечеряю, митиму після ремонтної бригади. Щовечора тепер такий у мене ритуал.

– Гарна квартира, – оцінила дівчина, обійшовши всю її, доки Наталя накривала на стіл.

– Ходімо пити чай. На жаль, поки що з їжею тут негусто, – запропонувала Наталя. – То що ви мені хотіли сказати?

– Я? – Запитала дівчина. Потім ніби схаменулась: – Так, я хотіла сказати. Справа в тому, що я люблю Віктора. Знаю, знаю, ви збираєтесь одружитися. Тож я прийшла. Я знала про вас, знала, а ви про мене ні. Справа в тому, що Віктор нас обох любить. Давно вже. Не міг вибрати з ким залишитися. Фактично він живе у мене, а на побачення до вас ходить. Але тут у вас квартира з’явилася, і він вибрав вас. Так ось, я хочу сказати, нечесно ви робите. Я не можу Віктору запропонувати такі самі умови.

Наталя застигла від здивування, почувши таке. Вона виставила дівчину з квартири і почала спішно мити підлогу. А у голові звучав голос дівчини: “Не міг вибрати”.

– Я що, товар у магазині, що мене обирають? – відповіла Наталя вголос.

Цього ж вечора Віктор теж був виставлений із квартири, з життя Наталі. Їй було погано, вона плакала. Як не крути, вона любила Віктора.

За місяць Наталя поверталася з роботи та побачила Віктора, який стояв біля дверей квартири. Вона зраділа, вирішила, що він повернувся до неї, розлучившись із тією дівчиною. Наталя кинулася до нього. Але виявилося, він прийшов за шафою, яку мають сьогодні привезти.

«Не розумна! Яка ж я не розумна. Вирішила, що він обрав мене, – знову плакала Наталя.