Сергій прийшов до Марини пізно. Він мовчки роззувся в коридорі і сів за стіл на кухні. – Сергійку, будеш вечеряти? – крутилася біля нього Марина. – Я тут якраз качечку запекла. Ти чого такий похмурий? – Марино, нам треба серйозно поговорити, – раптом почав чоловік. – Я не можу так більше! Коли ми нарешті почнемо жити разом? У мене ж є квартира! Марина одразу спохмурніла. – Ну що ж добре, – сказала вона. – Але спочатку познайомлю тебе з моїми дітьми. Наступного дня вони зустрілися в кафе з дітьми. Вони як побачили Сергія, то роти повідкривали від здивування

-Сама, тільки я сама у всьому винна! – подумки сварилась на себе Марина.

…Вона народилася і виросла в порядній сімʼї. Красива, спокійна, розумна дівчинка. Ї

Марина добре навчалася у школі, займалася спортом, брала участь та перемагала в олімпіадах.

Батьки мріяли, що вона вступить до престижного вузу, і вона вступила б обов’язково, але зустріла Марка.

Їй було 17 років, йому 24 роки…

Марина вперше закохалася і не могла зрозуміти, чому тато і мама не поділяють її захоплення з приводу обранця?

Чому батько виставив його, коли той прийшов просити її руки?

…Через два місяці Марина закінчила школу і поїхала з Марком у його рідне місто, а коли їй виповнилося 18 років, вони одружилися.

Батьки приїхали на весілля, та з вибором доньки так і не змирилися.

Допомагати, то вони допомагали, а як же ж інакше?

Єдина дочка, рідна кровиночка. Молоде подружжя винаймало квартиру. Народився перший онук Ігорчик і батьки Марини купили їм однокімнатну, а через три роки, після народження другого онука Степана, допомогли молодим з трикімнатною квартирою.

Батько зробив дарчу на дочку. До цього моменту її сімейне життя почало давати тріщину. Шалена закоханість пройшла, рожеві окуляри впали з очей…

Як виявилося, родина Марка була не зовсім благополучною.

Гульбанити любили всі – тато, мамо, молодший брат, який жив із батьками.

Вони не були зовсім вже гульвісами. Ні, такого не можна сказати.

Вони гульбанили з розумом. Батьки працювали і відривалися на повну лише у вихідні дні.

Брат ніде не працював і не вчився, він гульбанив коли хотів і скільки хотів.

Марко постійно їздив до них, міг тижнями не з’являтися вдома.

Марина працювала і заочно навчалася. Працювати доводилося багато.

Чоловік працював через так-сяк. А кому потрібен працівник, який іде у тривалі загули?

Марина розуміла, що далі буде гірше. Вона втомилася від його веселощів і сварок, постійних зрад, але, як і багато жінок, не наважувалася на розлучення.

В глибині душі вона сподівалася на диво і тягла з розлученням, пробачала чоловіка, давала йому другий… П’ятий… Десятий шанс.

…Увечері після відвідування жіночої консультації Марина прийшла додому втомлена, і якась спустошена.

Вона працювала на двох роботах у бухгалтерії на підприємстві, а вечорами мила підлогу.

Потрібно було тягнути сім’ю. Просити допомоги у батьків було соромно. Вони й не знали, що її чоловік уже два роки ніде не працює, а спокійно лежить на дивані, якщо, звичайно, вдома, а не десь друзями та родичами.

Ось і сьогодні Марко лежав на дивані веселий. Він побачив дружину і захотів пінного. Ця його зухвала вимога стала останньою краплею, що переповнила чашу її терпіння.

Наступного дня Марина написала заяву на розлучення та зібрала речі чоловіка.

Вона навіть сама викликала і заплатила йому за таксі. Чоловік пішов із усмішкою.

Він не міг повірити, що дружина виставила його назавжди. Намагався повернутись, але замки у дверях були нові. Двері йому не відчиняли, а якщо починав сваритися бабуся – сусідка дзвонила куди треба, і Марко залишив їх у спокої.

Розлучилися вони досить швидко. Аліменти чоловікові присудили, а що толку? Він ніде не працював, що з нього взяти? Ігорчику було 7 років, а молодшому Степанові 4 роки. Марко так і не дізнався, що має народитися дочка.

Через три місяці його не стало. Мати з батьком були на дачі. Вони з братом добре погульбанили і забули про плитку… Поки сусіди відчули запах, поки викликали рятувальників… Брату вдалося врятуватися, а йому нема.

Спочатку Марина відчувала себе винною, але з іншого боку не могла ж вона бути вічною йому нянькою?

Ніколи було сумувати. Незабаром народилася донька Тетянка. Троє дітей, робота, будинок. Марина продовжувала працювати, щоб діти ні чого не потребували.

Їхні пенсії через втрату годувальника вона відкладала на їхню майбутню освіту. Про себе вона забула. Поставила хрест на особистому житті. Було не до того.

Час минав. Виросли діти.

Ігор закінчив університет. Степан навчався в університеті і підробляв перекладами. Тетяна після школи вступила теж вчитися.

Діти мають своє життя. Мати стала їм не дуже потрібна.

Марина вперше за довгі роки почала почуватися самотньою. Увечері діти розбредуться хто куди, а вона сидить одна біля телевізора. У свята теж, у них своя компанія, а в неї і компанії немає, знову одна біля телевізора.

У цей час вона й познайомилася з Сергієм. Пізно ввечері Марина самотньо стояла на зупинці. Вона пізно поверталася з роботи.

Відзначали день народження колеги. Лив дощ. Автобуса довго не було.

Сергій проїжджав повз. Він зупинився і запропонував підвезти її, автобус навряд чи прийде.

Звичайний чоловік, але з добрими очима. Марина чомусь без побоювання сіла до нього в машину. Виявилося, що вони мешкають в одному районі.

Наступного ранку, вийшовши з під’їзду, Марина побачила його машину.

Він чекав на неї. Так і повелося, він відвозив її на роботу та забирав із роботи.

Сергій розійшовся із дружиною після її зради. Класика жанру. Повернувся раніше з відрядження і застав благовірну на подружньому ложі з іншим. Дітей вони не мали.

Марина з Сергієм стали зустрічатися. Їм було так добре разом…

А якось Сергій прийшов до Марини пізно. Він мовчки роззувся в коридорі і сів за стіл на кухні.

-Сергійку, будеш вечеряти? – крутилася біля нього Марина. – Я тут якраз качечку запекла… Ти чого такий похмурий?

-Марино, нам треба серйозно поговорити, – раптом почав чоловік. – Я не можу так більше жити! Коли нарешті ми почнемо жити разом? У мене ж є невелика квартирка.

Марина одразу спохмурніла.

-Ну що ж добре, – сказала вона. – Але ти маєш спочатку познайомитись з моїми дітьми.

Наступного дня вони зустрілися в кафе з дітьми. Діти як побачили Сергія, то роти повідкривали від здивування.

Такої реакції дітей Марина не очікувала!

Вони відмовилися спілкуватися з ним. Вони заявили матері, що їм за неї соромно. У такому віці знаходять собі чоловіків лише легковажні жінки легкої поведінки, а порядні сидять вдома і чекають на появу онуків.

-Але мені лише 44 роки. Я ще не стара, – спробувала заперечити Марина.

Ігор та Степан пішли на орендовану квартиру.

-Щоб не заважати тобі водити мужиків у будинок, – заявили вони.

Дочка з матір’ю місяць не розмовляла, а потім лише за потребою, нічого зайвого.

Марина довго думала і вирішила не піддаватися тиску дітей. Діти егоїсти. Вони не можуть зрозуміти, що вона теж хоче пожити хоч трохи для себе, що вона заслужила на це право. Рано вони її в старі записали.

Марина обдзвонила синів і сказала, що планує розміняти їхню квартиру на три однокімнатні, можливо, доведеться доплатити, але вона це потягне.

-Ви вже дорослі та самостійні. Мати – легковажна, як я зрозуміла, вам більше не потрібна. Живіть як можете. Тетяна ще отримує пенсію через втрату годувальника.

Потрібна буде допомога, я допоможу, якщо, звичайно, ви зволите прийняти її від легковажної жінки.

Меблі з нашої квартири можете забрати всі, вже якось розділите. Я переїду до Сергія. Дякую за розуміння, – і Марина поклала слухавку.

Марина здійснила все задумане. Так, було шкода дітей.

Із Сергієм вони поміняли його одно на двокімнатну з доплатою. Діти зрідка дзвонили.

-І то слава Богу, – думала Марина.

А потім Марина зрозуміла, що ще раз може стати матір’ю. Сергій був щасливим. Він так турбувався про неї, що вона ніколи в житті такого не бачила.

Діти, коли дізналися, навіть дзвонити перестали, їм було соромно за матір.

Марина засмучувалася. Сергій її заспокоював. Він вважав, що згодом усе налагодиться.

Вагітність ішла важко. Вік таки позначився. З’явилася ще одна дочка Дарина.

На виписку прийшли всі: Ігор, Степан та Тетяна. Букети квітів, кульки. Марина була приємно вражена.

Зачастила до них дочка під приводом допомоги матері. На хрестини Дарини у церкву приїхали сини. Марина поцілувала їх та побажала їм щастя, попросила частіше дзвонити, і якщо з’явиться бажання, відвідати.

Сергій мав рацію. Поступово, не одразу, але все налагодилося.

Ігор нещодавно одружився. Приходять із молодою дружиною до них у гості.

Степан привів до них свою дівчину.

Тетяна порається з маленькою сестричкою. Чарівну, пухку, блакитнооку Даринку всі дуже люблять.

Марина вдячна долі, за все те, що має. За вистраждане щастя, яке вона вже й не сподівалася здобути…