Того дня Наталя поїхала по роботі в іншу фірму, віддати документи. – Доброго дня, я до директора. – Проходите, він вже на вас чекає. Наталя відкрила двері кабінету і зупинилася на порозі. – Ти?! – тільки й вимовила вона

Наталя спала і їй снився сон: вона заходить у величезну квартиру – цю квартиру потрібно терміново здати в оренду.

Напередодні вона вже була тут і зробила пару зауважень – потрібно було поміняти штори на більш підходящі, поміняти шторку у ванній, килимок і зробити невелику перестановку.

І все це для того, щоб було видно, що ця квартира вартує тих грошей, які за неї просять.

І ось Наталя заходить в квартиру і бачить його – чоловіка своєї мрії. З ідеальними рисами обличчя, високого, широкоплечого, якому все під силу – ну чомусь уві сні складалося таке враження.

І ось, Наталя бачить його, він повертається до неї, вона ніяковіє від щастя, і вона запитує:

-Ти?

І в цей момент Наталя завжди прокидалася – адже цей сон снився їй вже не перший раз.

-Та що ж це таке? Ну чому я ніяк не можу додивитися сон до кінця? Чи встиг взяти мене на руки цей чоловік? Які у нього риси обличчя? Що ми потім робили? Може цілувалися? А може ні? Ну чому так щоразу?!

Наталя хмурячись зайшла на кухню і побачила, що Марина вже прокинулася і навіть приготувала сніданок. Марина посміхнулася, побачивши Наталю і почала готувати їй каву, щось наспівуючи собі під ніс.

-Ну ось… Їй весело. У неї гарний настрій… Щастить же…

-Ти чого веселишся, Маринко?

-А чому сумувати? У нас сьогодні починається така пригода! Ми ж їдемо в село! – сказала Марина і поставила перед Наталкою чашку ароматної кави.

-Ну так… В село, – подумала Наталя і ще більше насупилася. – Скільки ми на там не були? 15 років, точно. Я б взагалі туди не поїхала, але мама права – потрібно прибрати хату і, нарешті, продати.

Наталя зупинила машину біля їхньої хати в селі. Вона вийшла і вдихнула на повні груди чисте, свіже, наповнене ароматом квітів, повітря.

-Мда… Враження гнітюче: похилений, а подекуди навіть повалений паркан, абсолютно заросла чагарниками і височенною травою ділянка, за якою навіть не видно будинку.

Наталя відімкнула хвіртку і ось перед нею постав сам будинок: необжитий, із закритими дошками вікнами.

Вони пройшли до літньої кухні – там виявили діру в даху і прогнилу підлогу.

-Як же ми наведемо тут лад? – з хвилюванням подумала Наталя . – Може ну його… Продамо як є…

З невеселих роздумів її вивела Марина, яка з ентузіазмом почала затягувати їхні сумки в будинок.

Наталя зітхнула – все-таки доведеться наводити порядок…

-Наталю, та ти не переживай… Я от чесно-чесно нічого робити не буду. Буду чекати коли ти приїдеш з роботи, – пожартувала Марина.

-Добре, ну я тоді поїхала.

Наталю викликали на роботу. Прийшов власник величезної і шикарної квартири, яку терміново треба було здати в оренду. І тільки Наталі завжди вдавалося знайти хороших орендарів на такі об’єкти.

Як тільки вона відкрила двері квартири, то відразу зрозуміла – це ж квартира з її сну! Ну прямо один в один. Не вагаючись, вона розпорядилася поміняти штори, шторку у ванній, кілька килимків і пересунути деякі меблі.

-Невже мій сон збудеться? І я зустріну тут чоловіка своєї мрії? – посміхаючись подумала вона. – Ага, аякже! Але квартира ну дуже вже схожа… І присниться ж таке…

В романтичному настрої, Наталя знову їхала в село. І тут її чекав сюрприз: вона відкрила хвіртку і побачила красивого чоловіка, який копав і розрівнював їхню ділянку. При цьому ні трави, ні чагарників вже не було.

-Наталко! Як ти швидко! Знайомся, це Федір, а це Максим, – з будинку вийшов ще один чоловік. – Вони наші сусіди. Нові! Переїхали сюди років 5 тому. Вони бачили нас вчора і зайшли спитати чим допомогти. А потім ми разом оглянули діляночку, розпланували, що робити і…

Марина розвела руками.

-Зрозуміло, – сухо відповіла Наталя. А потім відвела Марину в сторону і зашепотіла:

-Ти хоч домовилася про вартість робіт?

-Так, домовилася, -зашептала у відповідь Марина. – Обіцяла спекти пиріг і зробити пиріжки.

“Ну ось… Тепер незрозуміло скільки грошей ми повинні заплатити” – подумала Наталя.

А Марина продовжувала дивувати:

-А Федір виявляється будівельник. Він обіцяв і дах підправити, і туалет з душовою теж… А ще вони нам підключили світло.

Наталя схопилася за голову: – Ну як так? Все за її спиною! А їй, як завжди, потрібно буде потім з усім цим розбиратися!

-Наталко, я піду пиріг ставити, а ти давай, підключайся: бери лопату і вперед!

Увечері, разом з пирогом, всі четверо вирушили в сусідських будинок. І там Наталя нарешті змогла поговорити з Федором. Вони йшли по дорозі уздовж поля, Федір по шляху назбирав букет ромашок і подарував його Наталі.

-Федю, я розумію, що ви робите все не за просто так. Давайте обговоримо з вами фінансове питання.

-Давайте, – посміхнувся Федір. – Ось вам список, що потрібно купити для даху та стіни. Там же я записав адресу будівельного ринку і приблизні ціни. Ну щоб з вас занадто багато не взяли…

-Добре. А за…

-Наталя, не переживай. Ми по-сусідськи допомагаємо. Там тільки й роботи на пару тижнів максимум. Підемо краще на ставок сходимо.

І Наталя розслабилася.

-А він класний, так? – невинно поцікавилася Марина.

-Хто?

-Ну як хто? Федір твій! Я ж я бачу, як ви один на одного дивитеся…

-Марино… Він простий будівельник… Живе в селі, а я…

-Ну і що? Хіба справа в професії? Головне, щоб між чоловіком і жінкою любов була. А вас один до одного тягне, як магнітом.

-Маленька ти ще… Зараз понавигадуєш тут!

-Яка ж маленька? Мені вже 20 років між іншим!

Наталя задумалася… А й справді, до Федора її тягне і дійсно – яка різниця, що він простий будівельник… Або різниця все-таки є? Звичайно, Наталя завжди уявляла свого чоловіка офісним працівником. Ну а чим поганий простий будівельник?

Так і не розібравшись в собі і своїх думках, Наталя вирішила просто продовжити займатися будинком.

-Наталя, ти коли купиш будматеріали?

-Ой, я забула. З’їжджу на вихідних. У п’ятницю в мене 3 покази супер-мега квартири і я впевнена, що хтось із них її орендує. От буде чудово! – Наталя посміхалася.

Вона дуже хотіла додивитися свій сон – що ж буде робити чоловік її мрії після того, як візьме її на руки і взагалі хотілося б його уважніше розглянути, а то уві сні його риси були розпливчатими…

У п’ятницю Наталя прийшла раніше, вона відкрила двері – в квартирі було порожньо. Так, все було зроблено і переставлено, як вона і сказала, але нікого не було.

“Не віщий сон видно”, – посміхнулася Наталя…

Задоволена, вона приїхала в село.

-Я здала її! Марино, я – найвезучіша в світі людина! На цілий рік. Цю величезну, дорогущу квартиру.

-Вітаю! Тепер ти будматеріали купиш? А то час-то йде… Хтось взагалі не хотів сюди їхати. Ах, тут же немає душу! Ах, тут же немає каналізації… І ось минуло півтора місяці, а ми до цих пір не доробили те, що хотіли… Мабуть міцно ти в Федора закохалася.

-Не твоя справа. Завтра куплю… До речі, а як же сусіди наші живуть тут взимку? Не питала?

-А хто тобі сказав, що вони тут взимку живуть? У них і в місті квартира є. Федір, до речі, окремо живе.

-Все-то ти знаєш…

-Ага… І про любов його знаю… Дівчина у нього була. Він для неї все робив. А потім її запросили на роботу в іншу країну і вона залишила його і полетіла. Ось так! Максим сказав, що здивувався навіть, що Федір тобою зацікавився…

Через два дні Федір і Наталя сиділи біля річки і дивилися на зірки.

-Наталю, а ти вийдеш за мене заміж?

Наталя здивувалася:

-Я? Заміж? Так ми знайомі тільки 2 місяці…

Попередній її хлопець навіть через 3 роки зустрічей не був готовий до одруження, а тут пропозиція через 2 місяці!

-Ну і що?

“А й справді, ну і що?” – подумала Наталя.

-Ну а як ми будемо жити? І де?

-Жити будемо в місті. Ну а як жити? Просто візьмемо і почнемо жити.., – Федір посміхнувся. – Ти можеш працювати, можеш – не працювати.

-А діти? Ти хочеш дітей?

-Звісно. Як щодо трьох?

-Трьох?! Згодна на двох.

Обидвоє розсміялися.

-Ну що ще? – Федір знизав плечима. – Хлопець я працьовитий. Поличку причепити завжди зможу, і навіть ремонт зробити. Тобі по господарству теж завжди допоможу. Ну так що? Вийдеш?

“Ех, будь що буде. І нехай, що звичайний будівельник,” – зважилася Наталя.

-А якщо вийду?

-А не втечеш?

Наталя одразу згадала історію про його наречену.

-Ні. Не втечу.

-Чудово. Тоді давай вибирати дату весілля…

-Наталя, ось договір з нашим клієнтом. Пам’ятаєш, квартиру його ти здала не так давно.

-Ну?

-Ну ось… Він будує котеджне селище. Як ти любиш – елітне і дороге. Пропонує зайнятися продажами будинків з ділянками. Поїдь, подивися і договір віддай заодно.

-Ну, добре, – сказала Наталя, а сама подумала, що вибору-то у неї і немає. – А коли їхати треба?

-Так прямо зараз можеш.

Наталя домчала туди буквально за 30 хвилин.

“А непогано тут буде жити сім’ям з дітьми. Місце тихе, затишне. Інфраструктура недалеко. Можна і зайнятися продажем…”

-Доброго дня, я до директора. З ріелторського агентства. Передати договір.

-Так, проходите, він вас чекає.

Наталя відкрила двері кабінету і остовпіла. За столом сидів її Федір… Ну точніше майже її Федір. Цей чоловік був в костюмі, а Федора вона ніколи в костюмі не бачила. Та й взагалі не знала – чи є він у нього.

Чоловік щось писав.

-Проходьте, – не піднімаючи очей сказав він голосом Федора.

-Ти?! – тільки й змогла вимовити Наталя. – Я не розумію… Я принесла договір… Ця квартира.. Та, величезна квартира, вона що, твоя? Я завжди думала, що ти звичайний будівельник…

Федір зніяковів.

-Взагалі-то ти ніколи не питала ким я працюю. Ну а квартира – так, моя. Я звичайно знав, що ти – рієлтор, але не думав, що ти працюєш в тій фірмі, в яку я звернувся і навіть не уявляв, що саме ти будеш нею займатися.

-Бачиш, як мало ми знаємо один про одного…

-Ти передумала виходити за мене?

-Ні. Просто подумала, що у нас буде все життя попереду, щоб дізнатися один про одного більше…