Заміж Настя вийшла в 19 років. ЇЇ чоловік Сергій був звичайним роботягою. Після заміжжя дівчина одразу переїхала до нього та його мами. – Сергійку, ну чому ти маму не слухаєш ніколи? Ех, взяв би заміж Вікторію, – нарікала Сергієві мати

Заміж Настя вийшла в дев’ятнадцять років. Сергій був звичайним роботягою, але хлопець він був видний. Настя хоч і була скромною дівчиною, але залицяння хлопця, відразу прийняла. Після заміжжя дівчина відразу переїхала до свого чоловіка і свекрухи. Наталія Василівна була не дуже задоволена молодю невісткою. Для свого сина вона хотіла міську наречену. Така у неї була на прикметі. Вікторія, донька її подруги по сусідству. Дівчина поїхала в місто відразу після школи, і вчилася на четвертому курсі престижного університету.

– Сергійку, ну чому ти матір не слухаєш ніколи? Ех, взяв би заміж Віку і горя б не знав. А тим більше вона в тебе закохана вже давно. – Нарікала мати

– Мама, так вийшло. Тепер я Настю люблю. – Виправдовувався син.

– Від твоєї Насті ніякого толку немає. Ні професії ні приданого. – Продовжувала лаятися Наталія Василівна.

– Ти ж знаєш, яка у неї ситуація була. Вона змушена була доглядати за слабою мамою. Закриємо тему.

Після школи Анастасія вчитися не пішла, доглядала за своєю мамою. Півроку тому мама Насті покинула цей світ. Дівчина довго горювала, а Сергій втішав її як міг, ось вона і розтанула, занурившись в турботу чоловіка.

Анастасія була працьовита, ні хвилини не сиділа на місці, а свекруха від цього ще більше дратувалася на дівчину. Навіть носом нікуди було ткнути. Але коли Анастасія завагітніла, тут то свекруха почала.

– Ти що придумала нахаба? Тебе годуємо, прогодувати не можемо, ще й дитину твою утримувати тепер? – Лаяла свекруха невістку за відсутності сина

– Наталя Василівно, це ж ваш онук або внучка. Я не буду сидіти у вас на шиї, після декрету піду працювати. – виправдовується Анастасія.

Чоловікові вона не розповідала про причіпки свекрухи. Не хотіла, щоб між сином і матір’ю були розлади.

Коли у Насті почалися перейми, Сергія вдома не було. Наталя Василівна, щоб хоч якось насолити невістці, зробила вигляд, що терміново потрібно піти у справах. У неї не було бажання допомагати Насті і супроводжувати її до пологового будинку.

Зібравши все необхідне, Настя пішла на зупинку. Автобус прочекала близько півтори години. Ледве дісталася до пологового будинку. В очах у неї все розпливалося, лiкapi в цей час говорили про те, що з нею не все в порядку і пологи будуть складні. А потім вона втратила свідомість.

Розплющивши очі, вона зрозуміла, що все закінчилося. Тіло було ватним, коли зайшла лікар, вона поцікавилася:

– Де моя дитина?

– З дитиною твоєю все в порядку, а от тобі потрібне довге лiкyвaння і відновлення.

Через п’ять днів, син Іванко був готовий до виписки, а ось саму Анастасію перевели в стаціонар для подальшого лiкyвaння. За сином приїхав Сергій.

Поки Анастасія проходила лiкyвaння, свекруха вирішила взяти все в свої руки і влаштувати життя сина як вона і мріяла. Та й дитина Насті на руку виявилася. У той час Вікторія, сусідська дочка, повернулася до матері після навчання. Вона збиралася якийсь час пожити в батьківському домі, поки не вирішить куди їй рухатися далі.

– Віка, привіт дорога. – Зустрівши дівчину біля магазину, звернулася до неї Наталя Василівна.

– Доброго дня, тітка Наталя – Відгукнулась дівчина.

– Вікторія, я хотіла б до тебе за допомогою звернутися.

– Звичайно, звертайтеся. – чуйне відповіла Вікторія.

– Мені завтра в місто потрібно відлучитися, боюся, що Сергій один не справиться з Іванком. Не могла б ти зайти завтра до нас, годинки так на три?

Вікторія була дівчиною хитрою, чимось схожою на Наталію Василівну. Характер був жвавий, тому відразу зрозуміла до чого це тітка Наташа веде. На Сергія вона запала ще зі школи. Навіть зустрічалися якийсь час, поки Віку не відправили вчитися в місто. Батьки в неї були суворі, противитися їм було марно. Через це і стався розлад у їхніх стосунках. Наталія Василівна відправляла слідом за Вікою Сергія, але той не прагнув підкорювати міські вершини, тому прийняв рішення про розставання. А тим більше у нього була на прикметі інша красуня Настя. А дівчина і не пручалася його залицянням, після відходу матері, вона боялася залишатися на самоті.

– Звичайно, – заусміхалася Віка.

– Ось і добре, ти дівчинка розумна, знаєш, що робити, – відповіла з посмішкою Наталя Василівна.

На наступний день, як вони і домовлялися, мати Сергія поїхала, а слідом за нею пристрибала Віка.

– Ой, Сергійку, який же Іванко у тебе славний, – З порога стала підлабузнюватися дівчина.

– Віка? А ти що тут робиш? – запитав здивований Сергій.

– Тітка Наталя попросила тобі допомогти з дитиною, поки вона буде у від’їзді. – Заявила Віка.

– Дуже добре, допомога мені не завадить.

З дитиною Віка не допомагала, більше намагалася завантажити себе домашньою роботою, приготувала вечерю, навіть дитячі дрібнички випрала. Адже треба було привернути увагу чоловіка. Коли на годиннику була восьма вечора, телефон Сергія задзвонив:

– Синку, мій автобус сьогодні скасували, я залишуся у подруги, завтра зранку приїду. – пролунав голос Наталії Василівни.

– Мама, як же я один справлюся з дитиною? – злякано відповів Сергій.

– Може Віка допоможе? Нехай вона залишиться з вами, а я їй заплачу за допомогу потім.

Робити було нічого, Сергій попросив Вікторію залишитися на ніч.

– Яка тітка Наташа кмітлива, – подумала Віка.

План Наталії Василівни спрацював. Сергій не встояв перед дівчиною. Спалахнули старі почуття, і вони вже не мислили життя один без одного. Коли повернулася мати Сергія, вона була на сьомому небі від щастя, що її план здійснився. Коли Сергій з Вікою вирушили на прогулянку, Наталія Василівна тут же набрала номер Насті:

– Ну все дорога, приїжджай за своїм сином, збирай речі і йди з нашого будинку. На розлучення Сергій сам подасть, – Щасливо заявила Наталя.

– Що трапилося? – Розгублено поцікавилася Настя

– Сергійку возз’єднався зі своєю половинкою, тепер він нарешті стане щасливим.

Настя відразу все зрозуміла. Вона знала про минулі відносини Віки і Сергія. Дівчина відразу ж кинулася до лiкapя і попросила негайно відпустити її додому, під розписку. Настя ще була слабка фізично, але морально вона вже налаштувалася негайно покінчити з людьми, які її зрадили.

Зайшовши в будинок до Сергія і свекрухи, Настя кинулася до сина.

– Ну і натомилися ми з твоїм Іваном. – Тут же видала свекруха

– Він і Сергія теж! – Уже підвищеним голосом заявила дівчина.

– Ах ти невдячна! Ми твого сина гляділи, поки ти там байдикував, а ти за це мені хамиш? – Стала сваритися свекруха, – Збирай речі, і щоб ноги твоєї тут не було! – не вгамовувалася Наталія Василівна.

– Мама, припини … – втрутився Сергій, який щойно повернувся. – Настя, ти вибач мене, вибач за те, що зрадив тебе. Але серцю не накажеш. Ми зрозуміли з Вікою, що кохаємо один одного. Я буду допомагати вам грошима.

– Ще чого! – Знову втрутилася Наталія Василівна. – У вас своя тепер сім’я буде, в неї потрібно вкладати гроші? А ця сама нехай викручується.

Анастасія, не сказавши ні слова взяла сина і пішла геть з будинку. Повернулися вони в будинок матері. Анастасія вирішила не сумувати і продовжувати жити далі заради сина. Згодом життя стала входити в звичне русло. Сергій, як і обіцяв допомагав трохи з грошима, а сама Настя бігала в місцевий магазин підробляла прибиральницею, сусідка баба Галя погодилася сидіти з Іванком в її відсутність. Людиною вона була хорошим, так і в радість їй було, нянькалась з маленьким.

Сергій з Вікторією незабаром все ж переїхали в місто. Чоловік зміг втягнутися в міське життя і повертатися в село вже не хотілося. Наталія Василівна намагалася стороною обходити колишню невістку й онука.

Через чотири роки, після народження Івана, Анастасія зустріла Олега, молодий чоловік приїхав до їхнього села працювати вчителем в місцеву школу. Через півроку, Олег переїхав в будинок до Насті, тут же він почав ремонтувати застарілий будинок дівчини, з часом він перетворився на справжній палац. Місцеві з заздрістю заглядалися на будинок молодих. Особливо Наталя Василівна не давала спокою життю Насті. Син то її як поїхав в місто з молодою нареченою, так і забув матір. Сидить тепер одна однісінька, навіть ганок нікому поправити. Одного разу, зустрівши її біля магазину, колишня свекруха не витримала і заговорила з дівчиною:

– Ну що Настя, відхопила чоловіка? Он як вимотуєш його, бігає перед тобою як постійно. Хороми тобі будує. – Посміюючись сказала Наталя.

– Ну а ви то щасливі? Наталя Василівна, – з усмішкою вимовила дівчина

– Ще б пак, мій Сергійко найщасливіша людина на світі, дружина у нього розумниця і красуня, навіть і уявити не можу, як би жив зараз з тобою. У могилу б загнала мого сина.

– І вам всього доброго, – Посміхнулася Анастасія і пішла геть

На наступний день після розмови, в будинку у Наталі Василівни трапився no*eжa. Будинок врятувати не вдалося. З сусідами вона особливо не дружила, тим більше її подруга, мама Вікторії продала будинок і поїхала ближче до дочки. Син в той день був недоступний. І тут Наталя Василівна усвідомила. Йти крім як до Анастасії їй було нікуди. І вона зважилася.

– Якщо прожене, то поїду до сина. – Думала про себе жінка.

Їхати з рідного села, Наталя Василівна не хотіла, не мислила вона життя в іншому місці. Підійшовши до будинку Насті, жінка перехрестилася і стала кликати хазяйку. Дівчина відкрила хвіртку.

– Настя, ти чула, що у мене сталося? – Тихо промовила Наталя Василівна.

– Так я чула. Де Сергій? Чому ви до мене прийшли? – здивовано запитала Настя.

– Настя, прийміть мене до себе, я синові не потрібна. Він як поїхав в місто, так і забув про мене. Знаю, що винна перед тобою і онуком. Але більше мені звернутися ні до кого. – сказала Наталія.

– Мені треба поговорити з чоловіком. Пройдіть в наш сад і там мене почекайте.

Наталя Василівна, зайшовши на подвір’я обімліла від побаченого, перед її очима був будинок, прямо як у фільмах. Кожен куточок був облаштований, весь двір був прикрашений яскравими квітами, мила альтанка красувалася на ділянці. Наталі здавалося ніби вона в казку потрапила. У неї ж такого ніколи не було. Все життя вона присвячувала тому, щоб влаштувати життя сина. Про себе ніколи навіть не думала. Тут з’явилася Настя.

– Добре, Наталя Василівна. Ми виділимо вам кімнату. Ви все-таки рідна бабуся Іванка. Іншої у нього немає.

– Дякую тобі рідна! Іван, Іванчик .. Іди до бабусі, – промовляла Наталя Василівна.

Жінка вела себе так, ніби їх з онуком розлучили на багато років, хоча жила вона на сусідній вулиці.