Доброго дня. Я Сергій. У минулому році я з вашою дружиною відпочивав разом на морі. Сергій ще не ввійшовши в квартиру, вивалив на Анатолія своє зізнання

– Доброго дня. Я Сергій. У минулому році я з вашою дружиною відпочивав разом на морі. В санаторії.

Після того, як Сергій, ще не ввійшовши в квартиру, вивалив на Анатолія своє зізнання, у того враз перехопило подих, а кулаки самі собою налилися свинцем.

Гість побачив в обличчі господаря зміну і поспішив усміхнутися.

– Я, напевно, не зовсім правильно висловився. Відпочивав я від вашої дружини окремо, але ми з нею кілька разів там зустрічалися.

– А ну йди сюди! – Толік взяв гостя за барки і затягнув його в коридор своєї квартири. – Значить, кажеш, разом відпочивали?

– Господи, та що ви робите? – Сергій став вириватися з рук Толіка. – Я ж не до кінця розповів …

– Ах, ще й не до кінця? – Толік показав гостю свій величезний кулак. – Тоді ти мені зараз же все докладно і розкажеш. А потім я зроблю з тебе відбивну.

– Ага … – Гість злякано посміхнувся. – Зрозуміло … Але тільки прошу вас, не робіть таке люте обличчя. У мене від вашого обличчя в голові думки плутаються.

– Може тебе взагалі розцілувати? – Обличчя в Толіка стало ще страшніше. – Я можу.

– І цілувати мене не потрібно. – Гість нервово зітхнув. – Це я вас цілувати повинен.

– Що?! – Толік витріщив очі. – Думай, що говориш? У мене на тебе кулаки сверблять, а ти мене ще більше розохочуєш? Швидко говори, скільки разів у вас з моєю дружиною було?

– Зачекайте, – Сергій швидко дістав з кишені паперовий пакет і простягнув його Толіку. – Спочатку візьміть ось це. Тут гроші. Але не всі. Решту я обов’язково віддам, пізніше.

– Що? Ти що, відкупитися від мене хочеш?

– Чому відкупитися? Це ж тільки частина мого боргу перед вами. Вам що, дружина не розповідала, скільки вона грошей на нас витратила?

– Сто-стоп-стоп! – У Толіка від подиву навіть відпала щелепа. – А з цього моменту детальніше … Я так зрозумів, вона тебе ще й годувала на мої гроші? Скільки тобі років?

– Навіщо вам знати мій вік? Я, між іншим, старше вас.

– Ось і я думаю, на альфонса ти, начебто, не схожий …

– Який ще альфонс? – Гість дістав із внутрішньої кишені свого піджака пом’яту фотографію. – Подивіться сюди. Бачите? Це я з своєю сім’єю. Ось мої дочка і дружина …

– Ах, ти … нехороша ти людина … – Толік знову схопив Сергійа за піджака. – У тебе така гарна смі’я, а ти на мою дружину спокусився ?!

– Ну що ви все хапаєтеся? – обурився Сергій. – Ви хіба не бачите, що у мене дочка в iнвaлiднoмy візку.

– Ще як бачу! А ти, значить, вирішив її кинути, так? Важко стало?

– Та що ви все мене перебиває ?! – мало не закричав на Толiка гість і дістав з кишені ще одну фотографію. – А тепер дивіться сюди! Впізнаєте? Дочка моя стоїть вже на ніжках! Сама стоїть!

– І навіщо ти мені це говориш? Жалість включаєш? Думаєш, я забуду про все інше?

– Так як же ви все ще не зрозумієте ?! – Сергій затряс фотографіями перед носом Толіка. – Наша зустріч з вашою дружиною не пройшла даром! Це ж все вона!

– Що вона?

– Ваша дружина побачила мою дівчинку у візку, розговорилася зі мною, потім з моєю дружиною. Ми їй розповіли, про те, як лikaрі нам сказали, щоб ми шукали гроші на onepaцію. Ми ж в санаторії не просто так були. Нашій доньці це було дуже потрібно. Ось. Ваша дружина зголосилася нам допомогти, сама, ми навіть не просили. Каже, у мене є на карті гроші чоловіка, але з ним треба порадитися.

– Хто говорить? – Толік нічого не розумів.

– Ваша дружина. А на наступний день вона сказала, що ви дозволили їй на цю благородну справу витратити гроші. Ви у неї такий щедрий.

– Хто дозволив? Я дозволив? – Толік задумався, щось згадуючи. – Я нічого не дозволяв …

– Так? – Сергій розгубився, потім раптом схаменувся. – Але ви не переживайте. Я ж сказав вашій дружині, що обов’язково поверну вам всі гроші. Всі до копієчки. А вона і стала на ці мої слова лаятися і ображатися. Але я все-таки дізнався вашу домашню адресу. І ось, прийшов …

– Так значить … – До Толіка, нарешті, став доходити сенс слів Сергія. Значить, вона гроші витратила на цю справу? А я її мало не… Але чому вона не сказала мені правду? Чому?

– Вона свята, ось чому … – прошепотів захоплено Сергій. – Взяла і поставила на ноги мою дочку …

– Милий мій … Як же ти гарно сказав! – Толик раптом поліз до Сергія обніматися. – А я ж … Сергій, дорогий ти мій! Ти ж мені очі на неї відкрив! Вона ж, правда, свята!

– От і добре, що ви зрозуміли … – Сергій невпевнено поплескав Толіка по плечу, і став звільнятися від його обіймів. Потім знову простягнув пакет. – Я вам сто тисяч поки що зібрати зміг. У вас адже, теж, напевно, з грошима не все просто …

– Що? – скривився Толік.

– Чесне слово, інші я обов’язково віддам, – поспішив сказати Сергій. – Клянуся здоров’ям дочки. Але тільки не так швидко. Швидко зібрати такі гроші не вийде.

– Ти що? – Толік з гидливістю подивився на протягнутий пакет.- Ти навіщо мені це даєш? Святу справу моєї дружини обнулити хочеш? Святі справи зворотної сили не мають, зрозумів! Забудь про цей борг! Витрать їх краще на дочку. А ще, Сергій, благаю тебе, приходь на ці вихідні до нас з дружиною і донькою. Зроби сюрприз моїй дружині. Тільки пообіцяй мені, що обовязково прийдете. Ну, обіцяєш?

– Обіцяю … – розгублено кивнув головою Сергій.