У двері хтось затарабанив. Ірина витерла сльози і пішла відчиняти. Перед нею стояв Толік – її колишній чоловік. – Чого приперся? – запитала вона. – А я з весілля втiк

Ірина сиділа за столом сама. Перед нею стояла чашка з водою. З неї вона робила ковток, упереміш зі сльозами. Її коханий чоловік Толя зараз одружився з іншою. Десять років спільного життя зникли, ніби й не було їх.

Вона уявляла свою розлучниця Олену в білій сукні і сльози лилися на скатертину. І розлучилися вони нерозумно через дурниці. Але від цього легше не ставало…

І тут у двері хтось голосно затарабанив. Ірина витерла сльози і з роздратуванням пішла відчиняти. Напевно це Любка, побувавши на реєстрації, прибігла розповісти що там та як. Хоча Ірині цього взагалі не треба було, їй і так важко. Відчинила двері і тільки хотіла виставити “добру” подружку, як рот сам по собі закрився.

Перед нею стояв Толік…

-Чого приперся? – грубо запитала вона. – Попрощатися або похвалитися? Або від мене дозвіл з благословенням потрібно? Ага, зараз! Дочекаєтеся ви від мене!

Але він не слухаючи її, швидко зайшов у будинок і замкнувся на всі замки.

-Я не зрозуміла, ти чому тут розпоряджаєшся? Іди до своєї Олені, там і роби що хочеш.

Але він мовчки пройшов до кімнати. Сів за стіл, випив з її чашки воду і видихнув.

-Ти не знахабнів часом? Хто тебе кликав? Ти мені більше ніхто, з того моменту, як ти пішов – обурилася Ірина.

Толік несподівано захихотів, як дитина.

-А я з весілля втік.

-Як? – Ірина так і сіла.

Він як ні в чому не було сказав:

-Та ну її цю Олену і її родичів. Як присіли мені на вухо. Працювати будеш там, їздити відпочивати туди, Олені купувати цяцьки в певному магазині, її коханого. Тільки що ще не сказали, з якого боку мені спати лягати. На правий або лівий бік. Загнали мене, так би мовити під свої рамки. А я так не хочу і не буду. Тому і втік до тебе. Думаю, Іринка, мене не виставить. Адже не виставиш, блудного чоловіка? – запитав він.

Ірина розгубилася, в такій ситуації вона ніколи не опинялася.

-І що ти робити тепер збираєшся? Її батько я чула, все твоєму позичальникові погасив. Як віддавати збираєшся? – їй стало цікаво.

-А хто його знає, – Толік відразу спохмурнів. – Сума не маленька, напевно частинами, – і замовк.

-Думаєш у мене сховатися? Не вийде. Павло Андрійович не дарма в дев’яності крутим був, у нього і зараз на тебе управа знайдеться. Ти про це подумав, перш ніж його дочку обходжувати і мене кидати? – Ірині стало весело.

-Іринка, ну ти нащо таке говориш. Мені і так не по собі, – здригнувся Толик. І замовк, думаючи про своє. Ірина теж…

Закохалася вона в нього відразу, як побачила. Їх з училища на картоплю послали. Толік на тракторі їздив і йому в віз всі картоплю висипали.

Веселий хлопець, жартував постійно. А коли поле прибрали і розпалили багаття, він сів поруч із нею. Їй дуже подобалися його жарти. Іринка теж йому сподобалася, не дарма він на наступний день по всіх поверхах шукав її кімнату. Знайшов і запросив прогулятися. Догулялися до весілля, яке влаштували прямо в гуртожитку.

Переїхали вони до нього в село, де у нього був будинок, який дістався йому від бабусі з дідусем. Стали жити. Працювали, але зарплату видавали або продуктами або обіцянками. Пережили цей час. А два роки тому він вирішив зробити свій бізнес.

Купити лісопилку і продавати дошки. Ірина була проти.

-У нас в районі стільки лісу немає, скільки пилорам. Це збиткова справа, повір мені.

Але Толік уперся і все-таки зробив по своєму. Взяв великий кредит, найняв робітників. Але як і передбачала Ірина, справа не пішла. Але Толік не здавався і взяв ще один, а потім ще. І опинилися вони по вуха в боргах. Останньою краплею терпіння Ірини, стало те що він не дав їй грошей на плаття.

Її запросили на ювілей училища і вона хотіла виглядати красиво. А Толік уперся.

-Зайві витрати. Посидиш вдома.

Тут з Ірини і поперло, вона згадала все. І кредити його, на які йде її зарплата. І те що у неї ніяких розваг крім телевізора немає. А розгнівала його тим, що через нього у них дітей немає. Він розізлився і зібрав речі. Вона попередила – підеш, більше не повертайся. Толік навіть не озирнувся…

Це потім вона дізналася, що на той час він з Оленою і закрутив. Та красою не блищала. Копія Павла Андрійовича. Широка, талії немає. Ну загалом, тато в мініатюрі. Але зате з грошима. Толіку з його харизмою не склало труднощів запудрити їй голову.

А потім все так швидко закрутилося. Через тиждень Ірина вже тримала в руках свідоцтво про розлучення. А Толік і Олена щосили готувалися до весілля.

Думи колишнього подружжя порушив стукіт у двері.

-Не відкривай, – з’їжачився Толік. І поліз в льох.

А Ірина раптом зрозуміла, що людини в яку вона колись закохалася, вже немає. А є, боягузливий пристосуванець, якому хотілося і рибки з’їсти і рук не забруднити.

Вона відкрила двері. Павло Андрійович грізно запитав:

-Де він? – Ірина гидливо показала в бік льоху. Він мовчки кивнув двом хлопцям і ті витягли нареченого на білий світ під рученьки. Ірина не рухалася з місця. І бачила, як Толика обтрусили і посадили в машину. А Павло Андрійович на прощання їй сказав:

-Якби не донька, мені цей… кхм… з бopгaми сто років не потрібен був би.

Ірина зайшла в будинок. Прикрила льох кришкою і згадавши обличчя Толіка, зареготала.

Втік наречений, прямо, як в кіно. Тільки це життя на жаль. І тепер Толик буде, як рибка, служити своєму господареві. Головне Олену не розчарувати, а то зовсім туго буде.

А Ірина? Вона ще молода і навіть зможе народити і вийти заміж. Чого їй і побажаємо…