Марина прибирала в квартирі, коли в двері подзвонили. Жінка подивилася в вічко і побачила двох незнайомих чоловіків із великою коробкою. – Вам кого? – Запитала вона. – Служба доставки, – відповів чоловічий голос. – Я нічого не замовляла, – здивувалася жінка. Чоловік назвав адресу. – Так, це моя адреса, – ще більше здивувалася Марина і відкрила двері. Чоловіки внесли коробку. Марина відкрила її і ахнула. – Цього не може бути, – тільки й вигукнула вона

Ось вже майже місяць молода жінка Марина переживала від тривожних думок та підозр. Марині здавалося, що її чоловік Сашко зраджує її. Вони були одружені майже три роки, виховували сина Толіка і, як думалося Марині донедавна, дуже любили одне одного.

Марина вирішила поговорити на цю тему з найкращою подругою Катею, і доки Сашко був на роботі, вона запросила подругу в гості.

– І що ж так турбує тебе? – Запитала Катя, зайшовши на кухню, де Марина заварювала чай.

– Сідай. Зараз чай зроблю та розповім.

Марина зробила чай і сіла навпроти подруги.

– Ой, Катю, мені здається, що у мого Сашка хтось з’явився… – мало не плачучи, сказала Марина.

– Хто з’явився? – не одразу зрозуміла Катя. – Стривай, ти хочеш сказати, що твій Сашко завів коханку?

– Саме так.

– Та ну, бути не може… А з чого ти це взяла?

– Він почав все частіше затримуватись на роботі. А коли я йому дзвоню, іноді не відповідає. І взагалі, якийсь дивний він останнім часом.

– Ну, а ти в нього питала, чому він затримується?

– Питала. Каже, що роботи багато, не встигає і тому доводиться затримуватись.

– Ну, це й справді може бути так. А про коханку ти не спитала?

– Ні звичайно! – Вигукнула Марина.

– Так, спочатку потрібно переконатися, що він насправді тобі зраджує … – задумалася Катя. – Щоби факти були, а не домисли. Хоча мені не дуже віриться в це, якщо чесно. Він же так закоханий у тебе, мені навіть завидно завжди було, якщо чесно. Завжди здавалося, що він такий надійний… Справжній чоловік і добрий сім’янин…

– Хороший то хороший, але як мені жити з ним, знаючи про те, що він має іншу? – Марина більше не могла стримувати сльози.

– Е, подруго, почекай то плакати! Ще точно не відомо нічого. Крім того, що він почав затримуватися вечорами, є ще якісь докази його можливої ​​зради?

– Я ж говорю, що він змінився. Якийсь дивний став… А днями я чула, як він у ванній з кимось телефоном розмовляв. Закрився та воду ввімкнув! Це, мабуть, спеціально, щоб я не чула, як він із коханкою розмовляє!

– Ого! Це вже дуже підозріло… – похитала головою Катя. – Затримується вечорами, до тебе охолонув, розмовляє з кимось потай… Ти, до речі, його телефон не перевіряла? Може, там листування якесь збереглося.

– Ні, у нього пароль на телефоні, а я його не знаю.

– Цікаво, а навіщо йому пароль на телефоні?

– Та він уже давно його встановив. Говорить, що це на випадок, якщо раптом втратить телефон, щоб ніхто не міг скористатися. Там же повно інформації…

– А ти не знаєш пароль від його телефону?

– Я не питала, – знизала плечима Марина. – Навіщо мені його телефон, у мене є свій.

– Ось даремно не питала. Зараз би все перевірила.

– Ну а що мені робити, Катю? – розгублено спитала Марина.

– Для початку дізнайся пароль від його телефону. Збреши щось. Наприклад, скажи, що твій мобільний телефон розрядився, а тобі терміново потрібно зробити дзвінок. І подивися, якою буде реакція. Якщо щось не чисто, він обов’язково якось себе видасть.

– А якщо він нічого такого не зберігає у своєму телефоні? Листування відразу видаляє. Як мені ще з’ясувати, чи зраджує він? Слідкувати за ним? Мені ніколи, у мене дитина маленька…

– Тобі, звичайно, ніколи. – погодилася Катя. – До того ж тебе він може побачити. А ось я цілком можу стежити за ним.

– Ти?

– А чому ні? Ти ж моя найкраща подруга. Я зараз у відпустці, час маю. До того ж, мою нову машину твій Сашко ще не бачив. Так що я припаркуюсь десь поруч із його роботою, одягну темні окуляри і дочекаюся, коли він вийде. До речі, можу у своєї бабусі паричок позичити, щоб точно мене не впізнав… А там вже поїду за ним і з’ясую, де він все-таки буває вечорами… Виведемо ми твого Сашка на чисту воду!

– Не знаю, Катю… – засумнівалася Марина. -Недобре це, мабуть, стежити за чоловіком. А ще я переживаю! Раптом мої підозри виправдаються? Що тоді мені робити?

– Так, подруго, ти спершу визначся, чи хочеш знати правду. Бо тебе не зрозумієш.

– Я хочу знати правду, – трохи подумавши, сказала Марина. – Я просто не знаю, що мені потім із цією правдою робити?

– Скажи, а ти сама хочеш жити з чоловіком, який тебе не поважає, який завів когось на стороні та живе подвійним життям?

– Не хочу, але я люблю Сашка… – знову пустила сльозу Марина.

– Ти добре подумай і все для себе виріши! А я тоді поїду, обіцяла ще бабусі заскочити, продуктів купити. Заодно і перуку попрошу. Так, про всяк випадок… А ти не плач! Жоден чоловік не вартий твоїх сліз, зрозумій це!

Марина проводила подругу і спробувала відволіктися від сумних думок. Вона трохи погралася з Толіком, а потім зайнялася приготуванням вечері. Але сумніви не покидали її.

«Напевно, треба погодитись із пропозицією Каті, – думала вона. – Вже краще знати правду і вирішувати, що з нею робити, ніж ось так… перейматися сумнівами».

Увечері, коли чоловік повернувся з роботи (сьогодні він прийшов вчасно), Марина подала йому вечерю і запитала:

– Сашко, можеш сказати пароль від свого телефону?

– Навіщо тобі? – спитав чоловік, а Марині здалося, що він насторожився.

– Мій розрядився, а мені треба мамі терміново зателефонувати.

– Зрозуміло, дзвони, – відповів Сашко і назвав пароль.

Марина пішла в кімнату, розблокувала телефон і почала перевіряти його щодо наявності в ньому підозрілого листування. І тут же в одному з месенджерів вона виявила листування Сашка з якоюсь Вірою. Прогорнувши, Марина не побачила нічого підозрілого. Листування швидше нагадувало дружнє, ніж любовне. І все одно стало неприємно. Що за Віра? Чому вона про неї нічого не знає? Якщо чоловік приховує, значить, це недарма.

– Подзвонила? – Запитав Саша, входячи до кімнати. – Дякую за вечерю, все було дуже смачно.

Марина кивнула та віддала чоловікові телефон. Вона хотіла спитати у нього, хто така ця Віра, але їй було соромно, що вона копалася в його телефоні і читала листування.

– Ти якась останнім часом сумна, – сказав Сашко. – Щось сталося?

– Ні, – похитала головою Марина. – Все нормально. Просто, не дуже себе почуваю.

Весь вечір молода жінка переживала від думки, хто така Віра. Вона була вже майже впевнена в тому, що Сашко зраджує їй. Напевно, вони з цією Вірою домовилися, щоб у листуванні не дозволяти собі нічого зайвого, а то мало що… Так, не чекала вона від чоловіка такої зради… Доведеться погодитися на пропозицію Каті, нехай простежить за Сашком.

Останнім часом Марина насправді почувала себе не дуже. Вона списувала це на переживання. Але наступного ранку після того, як вона виявила в телефоні листування, молода жінка прокинулася зовсім не в дусі. Сашко вже поїхав на роботу, дворічний Толік ще спав, а Марина вмилася і вирішила поснідати. Але, побачивши їжу, вона раптом побігла у ванну.

В голові промайнула раптова думка. Марина взяла календарик і після деяких підрахунків зрозуміла… Невже вона знову чекає на дитину? Як це недоречно…

Вдень, коли Марина з сином вийшла на прогулянку, вона попросила сусідку, яка гуляла з донькою на дитячому майданчику, подивитися з Толіком, а сама побігла по тест.

Вдома Марина зробила тест, який показав дві смужки… Тепер зрозуміло, чому останнім часом вона почувала себе недуже. Як бути? Розповісти чоловікові відразу чи спочатку переконатися у його зраді?

Близько п’ятої вечора у двері хтось подзвонив. Марина подивилася в вічко і побачила двох незнайомих чоловіків із великою коробкою.

– Вам кого? – Запитала жінка.

– Служба доставки, – відповів чоловічий голос.

– Я нічого не замовляла, – відповіла здивована жінка.

– Вулиця Незалежності, будинок 16, квартира 28 – це ваша адреса? – Запитав чоловік.

– Так, наша.

– Тоді все правильно. Прийматимете товар?

Трохи завагавшись, Марина відчинила двері.

Чоловіки внесли коробку і почали її розпаковувати. Усередині виявилася посудомийна машина.

– Якщо вас все влаштовує, розпишіться ось тут, – сказав вантажник, простягаючи Марині документ і ручку.

Вона розписалася, не розуміючи, що відбувається. Те, що сталося, здавалося їй якимось непорозумінням.

– Усього доброго, – попрощалися чоловіки і пішли.

Марина хотіла зателефонувати чоловікові, але, подивившись на годинник, побачила, що він вже скоро повернеться з роботи і вирішила, що тоді й поговорить із ним.

Сашко прийшов хвилин за сорок. Марина вийшла до коридору, щоб одразу все з’ясувати.

– Це тобі, Маринко, – сказав чоловік, простягаючи їй букет троянд. – Вітаю з третьою річницею нашого весілля.

– Дякую, – розгублено відповіла Марина, взявши квіти.

Річниця одруження! А вона зовсім забула про неї. Занурена у свої підозри, ні про що інше і думати і не могла.

– Що з тобою? – Запитав чоловік. – Ти ніби дуже здивована? Невже забула про нашу річницю?

– Забула… – зізналася Марина.

– Ну нічого собі! – здивувався Сашко. – Зазвичай це ми, чоловіки, забуваємо такі дати, а ви, жінки, на нас за це ображаєтесь… А тут ти сама забула… Дивно…

Марина дивилася на чоловіка і не знала, що йому відповісти. Раптом вона заплакала.

– Чому ти плачеш? – лагідно сказав чоловік. – Ну, забула, і забула. Нічого страшного… З усіма буває. Як тобі мій подарунок, до речі? Ти ж давно мріяла про посудомийну машину.

– Дякую, але це дорого, де ти взяв гроші? – схлипувала Марина. – Кредит оформив?

– Ні, що ти, я не став би брати кредит, не порадившись з тобою. Та й не люблю я кредити, ти ж знаєш… Не хвилюйся, я заробив ці гроші. Знайшов тимчасовий підробіток вечорами…

– То ти тому останнім часом часто затримувався?

– Ну так. На подарунок тобі заробляв. Ну все хватить сльози лити! Я ще й купив ігристе. Річницю відзначатимемо?

– А можна я в тебе дещо спитаю?

– Звісно питай.

– А хто така Віра? Вибач, у телефоні у тебе випадково побачила ваше листування.

– Віра? – здивувався Олександр. – А, ти про Віру? Ти що не пам’ятаєш сестру мою двоюрідну з Чернігова?

– Пам’ятаю… Я і не подумала, що Віра – це вона і є.

– Почекай, Марино, ти чого там собі навигадувала? Ти що, вирішила, що в мене є хтось? Що я зраджую тобі?

– А що я мала подумати? – Вигукнула Марина. – Ти затримуєшся на роботі! До мене охолонув! І ще ця Віра… Я не зрозуміла, що то сестра твоя…

– З чого ти взяла, що я охолонув до тебе? Я просто втомлювався. Пробач, якщо я іноді приходив не в настрої і дратувався, це просто від втоми…

Марина дивилася на чоловіка і відчувала, як на душі стає легко і водночас їй було соромно за те, що вона запідозрила Сашка в зраді.

– Марино, – Сашко обійняв дружину. – Мені й на думку не спадало, що ти можеш таке про мене подумати. Хотілося зробити тобі сюрприз на річницю весілля… Ти цілими днями з Толіком, справ домашніх купа. Знаю, як ти хотіла посудомиючу машину, щоб було легше… А мені хотілося тебе порадувати. Тому й казав, що затримуюсь на основній роботі… Ти не повинна сумніватися в мені, я ж тебе люблю! Мені ніхто, крім тебе, не потрібен.

– І я тебе дуже люблю, я так переживала, що ти підеш від мене…

– Ех, жінки, – зітхнув чоловік, – вмієте ви самі собі створити проблему. Це стільки часу ти переживала у сумнівах і нічого мені не говорила. Чому? Висловила б усі свої підозри, я б тобі все пояснив.

– Я переживала…

– Давай домовимося, що, якщо тобі знову щось здасться, ти спитаєш мене. Добре?

– А телефоном у ванній ти з ким розмовляв?

– То це теж по роботі. Ну тої, де я на посудомийку тобі заробляв.

– Зрозуміло, – Марина притулилася до чоловіка і думала про те, що ще годину тому вона була майже впевнена в тому, що він їй зрадив і почувала себе дуже нещасною.

А тепер їй так добре поряд з ним, з її рідним та коханим Сашком. Як же їй насправді пощастило із чоловіком!

– Ну що, ходімо відзначати річницю? – Запитав чоловік, випускаючи Марину з обіймів.

– Ходімо, – посміхнулася вона. – Тільки квіти у вазу поставлю. І, до речі, я маю для тебе новину.

– Хорошу?

– Сподіваюся, що ти зрадієш.

– Говори скоріше! Хоча почекай. Давай я спершу відкрию ігристе.

Поки чоловік відкривав ігристе, Марина поставила на стіл фужери, в один з яких налила сік.

– Не зрозумів, – запитливо глянув на неї Сашко.

– Мені не можна, – відповіла Марина.

– Чому?

– Які ж ви, чоловіки, недогадливі. Ти подумай…

– Ти хочеш сказати, що… У нас буде друга дитина?

– Так, це моя новина. Я тільки сьогодні дізналася.

– Оце сюрприз! Виходить, що не лише я тобі сюрприз на річницю готував? Ти мене теж здивувала.

– Ну, мій сюрприз ми разом готували, – посміхнулася Марина … – Ти радий?

– Звісно! Ти ж знаєш, я завжди хотів, щоб у нас було двоє дітей із невеликою різницею у віці. Я не просто радий, я щасливий!

***

– А мені личить, – сказала Катя, красуючись перед дзеркалом у перуці. – Може, перефарбуватись у брюнетку?

Вона одягла темні окуляри і зробила селфі, відразу ж відправивши його Марині повідомленням у месенджері.

“Ну як я тобі в образі?” – Прочитала Марина повідомлення від подруги.

“Клас! Але вже не актуально. Ми у всьому розібралися, Сашко просто знайшов підробіток, щоб купити мені посудомийку на річницю весілля”.

“Ну і чудово! Рада за вас, – відповіла подруга. – І вітаю з річницею весілля!”

– Ех, де б і мені знайти такого Сашка, – зітхнула Катя, знімаючи перуку.