А хто це у нас такий гарненький? Моя лялечка, моя Олечка, – носить на руках мама. – Моя красуня, – бере на руки тато. Олечка їх вже розрізняє, і знає, що у неї є мама, вона завжди поруч, і тато – він приходить, коли темно

-А хто це у нас такий гарненький, наше сонечко, таке ясне, лежить ніжками перебирає.

Дитина перебирає товстенькими ніжками в рожевих пінетках, і сміється.

Щастя, безмірне щастя… Поруч ці двоє, від них ідуть хвилі тепла і ласки, а ще чогось такого, що дитина сміється. Це дівчинка.

-Наша дівчинка, наша маленька, – говорить той з двох, що трохи поменше, красивий, м’який, який смачно пахне, годує…

-Наша донечка, – говорить бородатий і той, що побільше, наша красуня.

-Моя лялечка, – носить на руках мама. – Моя Олечка.

-Моя красуня, татова гордість, – бере на руки тато.

Олечка їх вже розрізняє, і знає, що у неї є мама, вона завжди поруч, і тато – він приходить, коли темно.

А ще є бабусі, дідусі, тітки і дядька. Олечка їх вже розрізняє і всім посміхається, показуючи два білих зубика-ниточки, що ледь проклюнулися в ясенках.

Олечка щаслива, вона вміє сидіти, обкладена іграшками, які їй все дарують і дарують.

Прийшов тато. Олечка була з мамою цілий день, вона підстрибує:

-Таатоо!

-Ох ти моя лялечка, ти моя принцеса! Таню, ну ти чула? Ти чула? Вона мене кликала!

-Так, звичайно, мама її годує, розвиває, на руках тягає, а вона тато перше слово говорить, – мама удавано хмуриться. Олечка безмірно щаслива.

Олечка дивиться у вікно:

-Тато плиїхав…

-Ну і добре, біжи зустрічай.

Вдома смачно пахне, тато заходить і дарує Олі велику іграшку.

-Ого!

-Ага! Це тобі, принцеса.

-Хто це, тату?

-Це слон, він приїхав до тебе з Африки.

-Ого, – Олечка відкрила маленький ротик, і приклала долоньки до пухких щічок. – Ого! Це мені?

-Звісно.

І Олечка щаслива…

-Мамо, ми в садочку сьогодні ліпили сніговика!

-Та ти що? Ти теж ліпила?

-Так!

-Мамо, а де тато?

-На роботі.

У Олечки з’явилося нове почуття і це не щастя, це щось інше, від чого Олечці хочеться плакати.

-Тату! Ти так довго!

-Ти чому не спиш, кошенятко?

-Вона не спить без тебе, не хоче…

-Ну так вклади, що ти за мати, якщо не можеш впоратися з дитиною?

-А ти? Ти що за батько? Де тебе носить?!

-Я був на нараді, ти про це знаєш.

-Так? І там ви обливалися жіночими парфумами? Так?

-Що ти говориш? Краще б зайнялася собою своєю освітою! Сидиш он цілими днями.

-Я сиджу? Я… Тии… Я займаюся цілий день господарством і дитиною!

-Та що ти говориш? Чим же ти цікаво займаєшся? Дитину в садок відводжу я, нас немає весь день, а ти за цілий день прибрати не могла? Чому… Он… Павутина? Ти… Ти… Неохайна, навіть приготувати вечерю не можеш?

-Я? Іди вже наїшся, я зварила пельмені!

-Магазинні?

-А що, я повинна сама тобі ліпити?

-Так, Таня, так! Якщо ти не хочеш нічого робити, не хочеш йти на роботу чимось зайняти себе, тоді сиди і ліпи пельмені, Таня, сиди і ліпи!

Мама і тато починають кричати і сваритися, Олечка йде в свою кімнату, лягає в ліжко, закриває міцно очі і просить когось, щоб їй допоміг, щоб мама і тато перестали кричати.

-Мамо, а де тато?

-Розумієш, маленька, тато поки не буде з нами жити…

-А хто ж мене в садочок відведе?

-Ти можеш не ходити сьогодні в садочок.

-Ні! Я не можу пропустити, у нас репетиція, ти що мамо?

-Ах ти моя відповідальна, добре, я тебе відведу.

-Добре, матусю.

-Тато, тато, – Олечка біжить назустріч татові, від нього пахне чужою жінкою, але Олечка вже звикла до цього чужого, солодкувато-гіркого запаху. – Татусю, тату, ти так довго не приходив…

-Моя ти маленька, зате ти поїдеш до мене на всі вихідні!

-Правда? Тату, це правда?

-Так!

-Ах, матусю, спасибі тобі! – Олечка вдячно дивиться на усміхнену маму. – А речі? Мені ж потрібні речі…

-Ми купимо все нове, – сміється тато.

-Як? – Олечка дивиться на маму, вона бачить, що мамі сумно, але мама намагається стриматися.

Олечка провела чудові вихідні, з татом і Надею, Надя татова подружка, вона класна, вона нафарбувала Олечці нігті, вони так повеселилися.

Мама свариться, мама останнім часом сердита, вона дзвонить татові і свариться.

-А я тобі ще раз кажу, якщо ти береш до себе дитину, то не смій приводити своїх ш.., зрозумів? Ти зрозумів? – кричить мама, кладе слухавку і закривши голову руками, плаче.

Олечці шкода маму, дуже.

-Мамочко, не плач, не плач, мамо.

-Обіцяй, чуєш, обіцяй мені не любити нікого крім мене чуєш!

-Так матусю…

Оля стоїть перед дзеркалом, Олечка першокласниця.

-Мамо, а коли тато прийде?

-Він до школи підійде.

-А він знає до якої школи?

-Знає.

-Матусю, йдемо швидше в школу!

-Тато! Як добре, що ти не спізнився.

Тато сердито дивиться на маму.

-Зовсім чи що? Це і моя дитина теж.

Мама мовчить і червоніє. Олечка нічого не розуміє.

-Я тобі дзвонила, слухавку взяла ця твоя…

-І що? Написати смс, ще раз зателефонувати, можна?

-Це твої проблеми, що ти не можеш привчити свою пасію не брати чужий телефон.

Олечка звичайно щаслива, що тато приїхав, але навіщо вони знову сваряться.

Мама і тато йдуть по алеї і про щось розмовляють. Щаслива Олечка йде попереду, у неї сьогодні свято, вона першокласниця, а мама і тато тихо про щось розмовляють, як раніше, коли вони були щасливі.

Попереду величезний будинок торгового центру.

-Мамо, тату, ми в кафе підемо?

Мама запитливо дивиться на тата, той мнеться, потім погоджується.

Начебто все, як завжди, але все не так, Олечка відчуває напругу між батьками.

Домовилися, що весь тиждень Олечка живе з мамою, а на вихідні тато забирає її до себе.

-Ура, – думає Олечка. – Може вони помиряться?

Але мама з татом не миряться.

-Ну й добре, – вирішує вона. – Адже у тата така хороша Надя.

-Тату, а куди ми їдемо?

-Маленька, побудеш у баби Іри.

-А ти?

-Ну, розумієш… Я буду працювати, – тато дивиться в бік Наді, яка дивиться у вікно. – Я буду працювати, – вже твердіше говорить він.

-Але ж вихідні, тату, – ледве стримуючи сльози говорить Олечка. Їй здається, що Надя хмикає. Та ні, Надя хороша, Олі здалося…

-Ну ось так вийшло, пробач…

-Пфф, – виразно сказала Надя.

Не те щоб Олечка не любила бабу Іру і діда Павла, просто… Просто всі вихідні дідусь Павло лежав на дивані, а бабуся Іра його за це сварила.

Їй нічого не дозволяли робити, просто сидіти в кріслі і дивитися в телевізор. Олечка просила погуляти з нею, але бабуся з дідом відмахувалися, і говорили, що вони хочуть відпочити у вихідний. Одній Олечці гуляти було не можна.

-Бабусю, привіт, – награно весело каже тато. – Подивися хто тут до вас у гості приїхав.

Бабуся виглянула з кухні і сердито сховалася назад, дід не встав з дивана.

-Маленька, роздягайся, зараз з бабусею будете пиріжки ліпити…

-Ми, між іншим, з батьком хотіли відпочити, – говорить бабуся.

-Але ж ти сама говорила, що скучила за внучкою…

-Знаєш що! Тобі в коханні дитина заважає, а ми повинні відбувати! Нехай та бабуся бере!

-Так вона весь тиждень з тієї бабусею, – каже тато. – Я теж маю право бачитися з дочкою!

-Так і бачся, ми тут при чому?

-Мамо, як ти не розумієш!

-Що ми не розуміємо, що ти тепер підкаблучник? – подав голос дід з дивана.

Надя стоїть червоніє.

-Я між іншим ношу вашого онука, мені спокій потрібен!

-Ти що вагітна? – визирає з кухні бабуся.

-Так! Ми хотіли зробити вам сюрприз! Ми хотіли приготувати святкову вечерю, запросити маму і тата моїх, приготували для вас подаруночки – загадки, хотіли знімати на відео ваші реакції, як ви будете плакати від щастя!

-Що? – бабуся з дідом дивилися на тата з Надею не розуміючи нічого.

Тато мовчав і червонів.

-Що? Плакати від щастя? Від якого щастя? Ахаха, ну ти і даєш сину, – дід сміється, весь труситься і червоніє від сміху. – Ой не можу, плакати від щастя, ахахаха, бабо ти чуєш?

-Та ну тебе, – сміється бабуся, у нас он, Олька ж уже четверта онука. У нас не один син, хахаха, у нас ще дві дочки старших. Чим таким ти нас здивувати вирішила?

Надя вибігла, тато докірливо подивився на дідуся з бабусею і побіг слідом, кричачи на весь будинок, щоб Надя зупинилася.

На Олечку ніхто не звертав уваги.

Бабуся з дідом почали сварити тата, Олечка роздяглася, тихо пройшла в кімнату…

Через якийсь час, Олечка попросила маму не віддавати її татові на вихідні.

-Що таке? – запитала мама

-Ну розумієш, – і Олечка розповіла мамі, що всі вихідні вона проводить не з татом, а з бабусею і дідом.

Мама почала сваритися. З тих пір тато брав Олечку тільки на дві години, у вихідні.

Потім мама познайомила Олечку з дядьком Борею.

Він веселий, купує Олі морозиво, мамі подобається дядько Боря, вона висне у нього на руці і регоче, а ще Олечка все частіше ночує в бабусі Томи, це мамина мама.

Бабуся Тома хороша, вона постійно говорить по телефону, скаржиться на якогось Сашку, який негідник, зробив дитя, а виховувати не хоче, а бідній її доньці тепер ні життя особистого, нічого, і ось доводиться їй, бабусі Томі, сидіти з дитям.

Олечка шукає це невідоме дитя, з яким доводиться сидіти бабусі. Вона може допомогти, посидіти з ним…

Вона запитує навіть у бабусі, але бабуся дивно дивиться на Олечку, махає рукою і йде базікати по телефону в кімнату, щільно причинивши двері.

Дядько Боря тепер живе з ними.

Мама постійно регоче над усім, що скаже дядько Боря. А він говорить багато, а ще дядько Боря часто гуляє, і вони з мамою сваряться.

Потім дядько Боря з ними вже не жив, мама плакала, а Олечка тихенько сиділа і дивилася у вікно…

Тато приходить раз на місяць, побуде півгодинки з Олечкою і біжить додому. Олечка знає, у неї народилася сестричка, Катя. І татові потрібно допомагати Наді з Катею.

-Щось ти не біг, коли мені потрібна була допомога, одна поралася з дитиною, сорочки тобі гладила, три страви готувала, подивися на себе, пом’ятий, черевики не чищені, фу.

-Та годі тобі, – мнеться тато. – Вона реально втомлюється з дитиною…

-Серйозно? Ти серйозно? Пішов геть, чуєш, йди до своєї втомленої дружині, втомлюється вона…

Тато йде, тихо зачинивши за собою двері.

Мама плаче, розмазуючи туш по обличчю, Олечка знає, мама готувалася до цієї зустрічі з татом.

Можливо мама любить тата досі, любила…

Мама знову ходить весела, Олечка знову на вихідні до бабусі. Бабуся за щільно зачиненими дверима скаржиться на Сашку – негідника, Олечка вже знає, Сашка це її тато, а бідне дитя, це вона, Олечка.

Олечка дивиться у вікно…

Мама знайомить її з дядьком Костею.

Мама щасливо регоче над усім, що скаже дядько Костя висне у нього на руці і сидить на руках, як маленька.

Мама з дядьком Костею постійно цілуються, Олечка не знає куди їй дивитися…

Олечці тоскно і самотнбо. Вона бере телефон і набирає номер.

-Алло, тато.

-Алло, так… Кажіть.

-Алло, тату, це я Олечка…

-Говоріть вже… Алло… Хто це?

-Тату, це я, Олечка…

-Сашко, хто там?

-Не знаю, соцопитування якесь…

-Це вона, це знову вона? Твоя колишня дружина? Дай мені слухавку, що їй треба? У нас є своя дитина… Ти платиш хороші аліменти, що їй треба ще?

Олечка кладе слухавку…

-Алло, алло, бабусю, можна я до вас з дідусем приїду? Я сама можу, я знаю, потрібно сісти на 3-й трамвай…

-Алло, Ольга, ти чи що? Оце так сюрприз, та розумієш, тут тітки твої в гості з дітьми приїхали зі своїми, ой повна хата рідні, ти знаєш, не до тебе, поки що… Дзвони потім…

Бабусі Томі ніколи не додзвонитися…

А мама все регоче, сидячи у похмурого дядька Кості на колінах.

-Олька, а може тобі погуляти?

-Де?

-Ну у дворі, ще десь, га?

-Одна?

-Ну так… Тобі сім років, ти вже велика, – дядько Костя враз веселішає і підморгує мамі, а мама регоче…

Оля знову гуляє в дворі, Оля вже чотири роки гуляє одна, Оля знає, якщо дядько Костя стоїть вже на балконі, значить можна зайти…

Оля не дочекалася коли дядько Костя вийде на балкон, вона змерзла, йде дощ, Олечка в легеньких кросівках і тоненькій куртці, вона промокла і змерзла.

Олечка піднімається додому, в дверях вона бачить дядька Костю.

-Боягуз, – кричить мама, – це ж твоє дитя теж!

-Мені треба подумати, – бурмоче дядько Костя, і вибігає в двері.

-Уууу, – плаче мама. – Уууу, вона біжить і закривається у ванній кімнаті, Олечка плаче і стукає в двері, мама не відкриває і не відповідає.

Олечка біжить до сусідів, вона стукає в двері, Олечка плаче, їй відкриває двері дядько Михайло, чоловік сусідки тітки Тані, вислухавши дівчинку, дядько Михайло йде до них, тітка Таня, обіймає Олечку і заводить до себе.

Олечка плаче. Приходить дядько Михайло, дивиться на заспокоєну Олечку.

-Оль, побудь у нас, з мамою все добре, вона має полежати…

Олечка знову плаче, її заспокоює тітка Таня…

Вранці приїжджає бабуся, вона забирає Олечку до себе, знову телефонує, сварить негідників Сашку і Костю…

Дядько Костя повернувся, Олечка знову сидить на лавочці…

Олі тринадцять…

-Доню, у нас приємна новина для тебе, тадааам!

-Що це?

-Пінетки!

-Навіщо мені пінетки? Тобі не здається що вони мені замалі?

-Ахахаха, ти не зрозуміла?

-Нні…

-У тебе буде братик!

-Ааа, добре.

-Що значить, а? Ти що? Костя почекай, не знімай! Давай ще раз, Оля!

-Що ще раз, мамо?

-Я тобі повідомляю радісну новину, ти стрибаєш і плачеш від щастя… Давай! Ми це викладемо в ін…

-Ааа, он воно шо, десь я таке чула, плакати від щастя, комусь вже пропонували… А, точно, тато пропонував бабусі з дідом, коли Надя була вагітна… Давайте без мене, поплачте тут… Від щастя…

-Ольга! Ольга! Ти куди? Ольга! Вернись зараз же, дивись, дивись, вона нестерпна…

-А я тобі казав, я тобі казав, дай я нею займуся, я говорив… Ти ж сама “моя дитина”, ось, дивись… Все рівно їй на тебе…

-Ольга, Олю!

-Що, мамо, я сплю, ніч же…

-Оля, поколихай Вовку… Втомилась я…

-Нехай дядько Костя бавить.

-Він спить, йому на роботу.

-Мама, мені в школу… Це ваша дитина.

-Ти чому така? Це твій брат!

-Це ваш син…

-Іди, іди спи… Мати з ніг валиться, безсовісна…

-Чого кричите, мені на роботу.

-Я втомилася, а ця Вовочку побавити не хоче…

-Ану бігом, бав малого.

-Сам бав. Живеш в чужій квартирі, ще розпоряджається тут.

-От бачиш, бачиш, я тобі говорив…Ні, це неможливо, я піду… Мене не поважають, я пішов…

-Костя, Костя, стій. Якщо він піде, якщо він піде, Я… Я… Ти…

Кричить дитина, плаче мати дядько Костя демонстративно кидає речі в чемодан.

-Та ідіть ви, – Олечка швидко, прямо на піжаму натягує джинси, зверху куртку, на босі ноги кросівки…

Оля виходить в ніч.

-Ольга, – чує вона матір, але їй вже все одно…

Йде красуня по вулиці, тугі локони підстрибують на худеньких плечиках, пухкі губки нафарбовані найяскравішою помадою, коротка яскрава, шкіряна спідниця.

Очі красуні, підведені чорною підводкою, злегка примружені, вона дивиться вдалину, дівчина не дивиться на всі боки.

-Ого, яка красуня!

-Ого, нічого собі!

-Дівчино ходіть до нас…

Олечка гордо несе себе, по вулиці, крізь погляди.

Олечка знімає собі кімнату, за стінкою в неї живе тітка Марина, вона пече пиріжки і продає на ринку, і підгодовуючи її та Михайловича, в квартирі три кімнати…

Олечка вдень ​​вчиться, а ввечері працює вона крутиться на жердині, там добре платять, побільше ніж на ринку у тітки Марини.

Михайлович, іноді, прибирає всю квартиру, змінює лампочки, він тихий.

Олі дзвонив тато.

-Оля, дочка, давно не бачилися, приїжджай до нас.

-Що тобі потрібно, тату?

-Ти б не пожила у нас пару тижнів, ми з Надею хотіли поїхати відпочити… А Катрусю нікуди, бабуся Іра…

-Ні.

-Олечка… Зв’язок перервався.

-Він не перервався, це я відключилася, я сказала НІ.

-Оля, але Катя твоя сестра…

-Серйозно?

-Оля…

Абонент тимчасово недоступний.

Чорний список.

-Алло, алло, внучко, це бабуся Іра! Внучко, а що це ти зовсім не дзвониш…

-Що ви хотіли?

-Внучко, алло, це баба Іра…

-Я зрозуміла, що вам потрібно?

-Ми з дідом в гості тебе кличемо приїжджай, зовсім забула нас… Приїжджай, тут тато Катю привіз…

-До побачення.

-Алло, алло Оля це дідусь…

Абонент тимчасово недоступний.

Чорний список.

-Ольга, що до тебе не додзвонитися?

-І тобі бабусю, привіт. Є в кого.

-Там мати просить, щоб ти приїхала, з Вовкою посидіти, вони з Костею посварилися, уявляєш негідник, десь пропадає вечорами, каже, що на підробці, а грошей все менше приносить.

-Я при чому?

-З Вовкою посидіти треба мати простежити за ним хоче…

-Бабусю, мені вісімнадцять, я вчуся на першому курсі, знімаю квартиру, аліменти на мене отримує мати, вечорами підробляю…

-Оль, я не зрозуміла, ти посидиш з Володькою?

Абонент тимчасово недоступний…

Чорний список.

Йде дівчина – красуня, погляд сталевий, Сашка, Боря, Костик всі геть… Вона вам не мама…

-Алло, Олю, це мама, ти що всіх в чорний список внесла? Мені довелося нову сімку купити.

-Привіт. Чого тобі? З Вовкою не посиджу, аліментів немає в цьому місяці, тому що мені в минулому вісімнадцять виповнилося…

-Оля, приходь додому… Ми з Вовкою одні… Тато… Ну дядько Костя… Він пішов… Зовсім…

-Мамо, мені дуже шкода правда, я забіжу, як-небудь, не плач, сходи погуляй, це допомагає від сліз, самотності і образи. Погода така класна, осінь золота… Іди, мамо… Я потім забіжу, коли буде час…

Плаче на кухні дівчинка Олечка, крякає Михайлович, витирає сльози тітка Марина.

-Пробач її дівчинко, вона ж мама…

-Не можу, тітко Марино, ви з Михайловичем моя сім’я…

Хто мене провідував, як я заслабла? Ти і Михайлович, хто возився зі мною, коли я злягла була?

Хто мені платив комуналку, поки я не заробила грошей? Хто мене підгодовував весь час? Хто ходив зі мною, подавати документи, молився за мене, плакав разом зі мною? Ви!

-Ви моя сім’я! І взагалі, – витираючи сльози говорить Ольга. – Чому ви ще не одружилися? Чого червонієте, як дітлахи?

Михайлович, тобі подобається тітка Марина?

-Я… Так!

Тітка Марина, не махай рукою і не червоній, теж мені…

Йде красуня по вулиці, по місту, по світу, по життю, обличчя кам’яне, серце лід, але не до всіх далеко не до всіх…