Інна прийшла додому рано. Вона відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру з важкими пакетами продуктів. – Андрійчику! Коханий, а я сьогодні раніше! – гукнула вона з порога. – Андрійчику, ти де?! Відповіді не було. – Мабуть у магазин пішов, – вирішила Інна. Вона зайшла у спальню і ахнула – на її ліжку лежала її подруга Оленка! А поряд був її Андрій. Інна не вірила своїм очам

Андрій з Інною познайомилися в кафе. Дівчина замовила бутерброд і чай і їй раптом не вистачило грошей, щоб оплатити замовлення.

Інні стало дуже соромно.

-Ну як я так могла помилитися? – подумала вона.

Раптом позаду себе вона почула приємний чоловічий голос.

-Я заплачу за дівчину. Скільки там не вистачає? – запитав в офіціантки симпатичний хлопець.

Він не тільки сплатив суму, але й замовив на двох капучино, млинці з грибами, салат і по великому шматочку торта.

-Куди стільки всього?! – ахнула Інна.

-Не багато і не мало, – поважно відповів Андрій.

Це був перший і останній раз, коли Андрій здався Інні надійним чоловіком…

…Андрій з Інною почали зустрічатися. Коли дівчина поцікавилася, чим він займається, коханий відповів:

-Працюю над однією перспективною ідеєю. Хочу відкривати свій бізнес.

На Інну це справило таке враження, що дівчина і не задумалася, а де він, власне, працює. Та й загалом, що за бізнес буде.

А Андрій, натхненний захопленим поглядом подруги, продовжував:

-Мине час, і про нас заговорить весь світ!

…Через півроку молоді одружилися. Тепер Інна мала прізвище Андрія.

Але після весілля відкрилася правда – Андрій ніде не працював!

Усі витрати з боку нареченого взяли за нього його батьки!

Коли молода дружина заговорила про те, що непогано було б вирішити питання працевлаштування, він здивовано запитав:

-Яка робота? Я ж працюю над бізнесом!

-Так? – недовірливо запитала Інна. – І як просувається?

-Ми не вірному шляху, – з гордістю відповів чоловік. – Ще трохи, і ми з тобою купатимемося в грошах…

… – Мамо, позич тисячу, – видав Андрій, наминаючи картопляне пюре і котлетки, приготовлені дбайливою матірʼю.

-Ох, Андрійку, – зітхнула Ірина Іванівна. – Коли ж ти подорослішаєш? Я, звичайно, дам тобі тисячу, але моя тобі порада – влаштовуйся ти на роботу!

-Ну, немає такої роботи, яка була б мені по-справжньому цікавою, – розвів руками син. – Намагаюся шукати, але поки що ніщо не зацікавило.

-Синку, та до чого тут це? Тобі зараз головне, хоч якусь роботу знайти, досвіду набратися, а там уже міркувати, цікаво, чи ні. До речі, а що тобі цікаво?

Андрій розгубився. А поки він гарячково розумів, що відповісти, мати підсумувала:

-Ото ж бо й воно, що нічого! Або ти сам не знаєш. Одне незрозуміло: навіщо тоді одружився, якщо не хочеш утримувати сім’ю? Я це робити не зобов’язана! Коли ми з татом утримували тебе, це ще куди не йшло. Але утримувати твою сім’ю?! Ну вибач…

-Інна, між іншим, працює, – зауважив Андрій.

-Ось саме вона працює. А ти тільки ходиш і гроші в мене просиш, – звітувала його Ірина Іванівна. – Не соромно?

Питання було риторичним. Ірина Іванівна здогадувалася, що ні.

Пройшов рік. У подружжя народився син Миколка. Андрій продовжував випрошувати в матері гроші і годувати дружину обіцянками, що ось-ось, і вони будуть надзвичайно багаті.

-Як там твій бізнес? – час від часу запитувала вона. – Справа просувається?

-Просувається, – зітхнув Андрій, зображуючи втому зайнятої людини.

-Андрійку? – нерішуче звернулася до нього дружина.

-Ага, слухаю тебе.

-Може, тобі знайти якийсь підробіток?

-Хочеш сказати, що я приношу мало грошей? – вигукнув чоловік.

-Ну… Якщо чесно, то так. Андрійку, ну, я розумію, поки твій бізнес не запрацює, то не буде й грошей. Але ж у нас син!

Те саме йому говорила й мати. Батьки Інни теж були незадоволені.

-Зрозумій, нам для Миколки нічого не шкода, – говорила Ольга Олександрівна. – Але ж у нього є батько. Чим він, до речі, займається?

-Мамо, ну, я ж тобі казала. Андрій працює над бізнесом. І коли цей бізнес запрацює, тоді й будуть гроші.

-Так? – недовірливо запитала мати. – На мою думку, він це після весілля казав.

-Так, – кивнула Інна. – Виникли якісь складнощі. Але Андрій запевняє, що ще трохи й…

-І ви станете багаті, так? Цікаво, чи довго він тобі локшину на вуха розвішуватиме? Дочко, та прокинься ти! Немає ніякого бізнесу!

Тієї ж думки дотримувалася й Олена – найкраща подруга Інни.

-Бреше він! Немає там ніякого бізнесу. А гроші йому, швидше за все, батьки підкидають, якось сказала вона.

Інна вже й сама почала сумніватися в існуванні бізнесу, але їй чомусь не хотілося визнавати це ні перед матірʼю, ні перед подругою. А Олена продовжувала наставляти Інну на правильний шлях:

-Та нащо він тобі здався? Теж мені, невизнаний бізнесмен! Хай на роботу йде!

Того ж вечора Інна вирішила серйозно поговорити з чоловіком.

-Андрію, так більше продовжуватися не може, – твердо сказала вона. – Ти хоч уявляєш, скільки коштує дитячий одяг? Адже Миколка росте! Грошей не вистачає, невже ти не бачиш?

-І що ти пропонуєш?

-Як це – що, Андрію? Відповідь очевидна – працювати!

-Я працюю.

-Вибач, але в казку про бізнес я більше не вірю, – сказала Інна.

-Тобто як це? – засмутився Андрій.

-А ось так. Що за бізнес?

Чоловік зам’явся.

-Ну?

-Я не можу тобі сказати. Я не можу розказувати подробиць.

-Добре, тоді скажи, де ти працюєш над цим всім?

-У нас невеличкий офіс.

-Який ти, звісно, не можеш показати, так? – підказала вона.

-Ну так…

І тут Андрій заплакав.

-Що таке? – розгубилася дружина.

-Та нічого не виходить із цим бізнесом! То одне потрібно доопрацювати, то інше. Схоже, нічого не вийде!

-То, може, краще зайнятися чимось іншим? – взялася за цю думку Інна.

Тепер вона вже анітрохи не сумнівалася, що Андрій цілий рік обманював. Але Інні чомусь уже не хотілося виводити чоловіка на чисту воду. Адже, незважаючи ні на що, вона любила Андрія і оберігала його чоловічу гордість.

-Андрійку, – сказала Інна, обійнявши чоловіка. – Можливо, саме час реалізувати себе в чомусь дійсно важливому, заробляти нормальні гроші і не чекати, коли там щось вийде?

-Що ж, може, ти й маєш рацію, – відповів Андрій.

Батьки допомогли Андрію влаштуватися в невелику фірму з виготовлення парканів. Інна зітхнула з полегшенням. Але, відпрацювавши там три місяці, Андрій… Звільнився.

-Що трапилося? – здивувалася дружина.

-Не зміг порозумітися з керівництвом, – відповів він.

-Як же це недоречно, – зітхнула Інна.

-Мовчи краще. І так нема настрою!

-Нема настрою, швидше, в мене. Андрію, я вагітна…

-У нас буде ще одна дитина? Клас!

-Клас?! А на що ми його утримуватимемо? – вигукнула вона.

-Але ж ти отримаєш якісь там гроші за народження. А потім – по догляду.

-Як у тебе все просто! А ти, татусю? Від тебе яка користь? Отже, я записуюсь на…

-Що ти зробиш? – зупинив її Андрій. – Навіть думати про це не смій! А з роботою я щось придумаю.

І, як не дивно, справді придумав. Андрій влаштувався консультантом у салон меблів. Але коли Інна була вже на п’ятому місяці, він знову звільнився. Виявляється, Андрія там і не розуміють…

-Та вже, народжувати діточок, це єдине, що у твого благовірного добре виходить, – посміхнулася Олена, коли подруга розповіла їй про звільнення Андрія.

-Сміх сміхом, але хоч самій на роботу виходь, – зітхнувши, відповіла Інна.

-Та знайди нормального, який гроші в дім приноситиме!

-Тобі легко казати! Але кому я тепер потрібна, з двома дітьми?

Коли у них народилася донька Настуня, дружина та батьки обох сторін зібрали всі сили на те, щоб не просто відправити Андрія на роботу, а й простежити, щоб він там затримався.

Голова молодої сім’ї влаштувався працювати менеджером з продажу, але його вистачило тільки півроку. Не встежили!

За наступні три роки спільного життя Андрій встиг змінити ще чотири місця роботи. А одного дня йому відмовили у працевлаштуванні.

-Нас не цікавлять кандидатури таких працівників, які ходять з одної роботи на іншу, – заявив менеджер з працевлаштування.

-Що за нісенітниця? – обурився Андрій. – Покличте керівника!

-Так, будь ласка! Тільки він відповість те саме.

Після того, як йому відмовили ще у двох місцях, спроби влаштуватися на роботу припинилися. Тепер сім’ю утримувала Інна, а чоловік пролежував диван, куплений на її зарплату.

До речі, тепер Інна працювала консультантом у тому самому меблевому салоні, з якого пішов чоловік. Тоді вона й дізналася про причину звільнення Андрія.

-Уявляєте, працював у нас один, – сказала одна з коліжанок. – Так старався командувати персоналом і вказував директору, як йому працювати! Хоча сам працював місяць. А коли його поставили на місце – звільнився. Ну і скатертиною дорога. Ой, а в нього, здається, таке саме прізвище, як у вас! Може ви з цим вискочкою родичі?

Інна тільки знизала плечима. Їй було соромно зізнатися, що той самий вискочка – ні хто інший, як її чоловік.

Незабаром стало очевидним, що на одну зарплату Інни двох дітей не утримати, і вона знайшла другу роботу. Молода мати підробляла у жеку. А Андрій став домогосподарем…

Коли заслабла Настя, Інна не знаходила собі місця. Вона переживала, що Андрій сам не впорається.

Її батьки якраз теж заслабли. А батьки Андрія поїхали відпочивати.

І тут Інна згадала, що її подружка Олена у відпустці!

-Оленко, ти не могла б заїхати до нас, подивитися, як там Андрій, справляється, чи ні? Просто Настуня заслабла, і я турбуюся. Раптом він переплутає щось?

-Та про що мова? Звісно, ​​з’їжджу!

Й Олена поїхала провідати Андрія з дітьми.

-Привіт, батько сімейства! – привіталася Олена. – Як життя?

-Чудово, – недбало відповів він.

-Охоче ​​вірю! У тебе ж не життя, а малина!

Олена поцікавилася самопочуттям Насті, прискіпливо розпитала тата про те, як він за нею доглядає.

-Добре, – кивнула вона і почала розглядати вміст каструль.

-І цим ти зібрався сімʼю годувати?! – скривилася Олена.

-А що? Нормальний суп.

-Для тебе може, і нормальний, – заперечила вона і почала готувати, попутно роздаючи команди “подай-принеси-іди”.

-Як вона командує! – із захопленням подумав Андрій. – У неї це так виходить!

Він довго милувався, як спритно все робить Олена, а тоді раптом підійшов до Олени і обійняв.

-Агов, ти чого? – посміхнулась Олена.

-Не будемо гаяти часу, поки Настя спить, – рішуче відповів Андрій і, підхопивши подругу дружини на руки, поніс її в спальню…

… – Це було незабутньо! – здивовано промовила Олена.

…Настя давно одужала, а Олена продовжувала відвідувати Андрія.

Інна працювала на двох роботах і мало була вдома. Але одного разу їй вдалося вибратися додому раніше.

Що й казати, такий успіх стався, чи не вперше за останній рік.

Інна відкрила двері своїм ключем і зайшла в квартиру з важкими пакетами продуктів.

-Андрійчику! Коханий, а я сьогодні раніше! – гукнула вона з порога. – Андрійчику, ти де?!

Не дочекавшись відповіді та вирішивши, що чоловік вийшов у магазин, Інна попрямувала у спальню.

Інна увійшла у спальню і ахнула – на її ліжку лежала її подруга Оленка! А поряд лежав Андрій.

Інна не вірила своїм очам.

-От, виходить, як, – сказала Інна. – Я, значить, працюю на двох роботах, а ти розважаєшся! А що ти скажеш, подруго?

-А що тут скажеш? – знизала плечима Олена. – Ти й сама все бачила. І ще… Я вагітна. Це дитина Андрія.

-Приїхали! – Інна сіла на стільчик і закрила обличчя руками.

-Значить так! – сказала Олена. – Обоє – геть звідси! Даю вам півгодини. Час пішов.

Андрій з Інною розлучилися. Пізніше вона дізналася, що Олена народила сина.

Але що її здивувало, то це те, що Андрій, нарешті, одумався. Вже другий рік, як він працює адміністратором у ресторані.

Хоча що ж тут дивного? Олена, вона така, з нею не розгуляєшся!

А незабаром Інна знайшла своє щастя – сусіда Івана, який жив поверхом вище.

Виявляється, вона давно йому подобалася, але шлюб для Івана – це святе.

Невдовзі вони одружилися. Тепер Інна чекає вже третю дитину. І нарешті вона щаслива!