Тамара Василівна прокинулася і з самого рання пішла до сина додому. Вона тихесенько відкрила двері своїм ключем і зайшла на кухню. – Ну що такого, що мати синові і невістці прийшла зварити молочну кашку?! – міркувала жінка. – Мені ж не складно! А бутерброди це не їжа! Тамара Василівна полізла в холодильник по молоко, а там! – О, Боже! – вигукнула вона. – Та що ж це таке? Аж ціла каструля! От же ж невісточку маю! Жінка застигла з каструлею в руках

Тамара Василівна стояла біля вікна на кухні і плакала. Знову з нею ні за що, ні про що посварилася невістка – ця Марта!

А спочатку ж такою милою дівчиною здавалася!

Так же ж спілкувалися добре, а як Сашко одружився з нею, так все стало зовсім по іншому!

-Ти розумієш, Барсик, – пояснювала Тамара Василівна відгодованому, смугастому коту, що сидів на підвіконні. – Адже я все для сина старалася робити! Він у мене такий несамостійний – дитина ще зовсім! І дружина йому така сама трапилася. У шафах безлад, одяг не попрасований, підмести і то їм ніколи!

Барсик діловито підвівся, потягнувся всім тілом, зістрибнув на стілець, потім на підлогу і муркочучи пішов.

Тамара Василівна набрала номер сина.

-Синочку, ти приходь до мене, я тебе нагодую! Твоя дружина тобі одні макарони й котлети готує!

-Добре, мамо, я зайду!

-Все, мій хороший, чекатиму!

…Сьогодні Тамара Василівна з самого ранку пішла до сина додому.

Добре, що вони з невісткою у сусідньому будинку живуть!

Тамара Василівна тихесенько відкрила двері своїм ключем, який на всяк випадок вона мала, і намагаючись не шуміти, навшпиньки зайшла на кухню.

-Ну що такого в тому, якщо мати зранку синові і невістці, між іншим теж, молочну кашку прийшла зварити?! – міркувала жінка.

Їй же зовсім не складно! А бутерброди це не їжа!

Тамара Василівна полізла в холодильник по молоко, а там!

-О, Боже! – вигукнула Тамара Василівна. – Та що ж це таке? Аж ціла каструля! От же ж невісточку маю!

Жінка застигла з каструлею в руках.

Очевидно, невістка насмажила повну каструлю котлет одразу на цілий тиждень! Щоб щодня не поратися! От же лінива!

…Ну вона і висловила Марті все за сніданком, а як же! Хто ще повчить, коли рідна мама не навчила!

-Марто, так куховарити не можна! Потрібно щодня свіже готувати!

Невістка вже зранку вийшла з незадоволеним обличчям. А тут прямо почала:

-Тамара Василівна, я щось не зрозумію, ви каструлі у мене вже перевіряєте?

Тамару Василівну таке запитання прямо здивувало, чесне слово.

-Звісно! Маю ж я знати, чим ти мого Сашка годуєш!

-Розумієте, Тамаро Василівно, це якось некрасиво приходити, поки хазяї сплять, порпатися в їхніх речах, холодильник перевіряти!

-А господиня, моя дорогенька, тут я! Ця квартира Сашкові від моїх батьків дісталася! А ти вийшла заміж за мого сина, так будь ласка, доглядай його, як належить! І взагалі, сім’я – від слова «сім я», чому це у вас дітей немає?

-Тамара Василівна, будуть діти, коли ми з Сашком вважатимемо за потрібне.

-Ось із цим, вони у вас ніколи не з’являться! – Тамара Василівна виклала на стіл пачку пігулок. Вчора знайшла, коли порядок у вас наводила!

Тут Марту, як то кажуть, понесло…

-Та яке вам діло, що я там приймаю, а що не приймаю! Які вашому синові діти, Тамара Василівно, якщо ви його від себе ніяк не можете забрати! І я вас дуже прошу, залиште мені право прибирати у своїй квартирі самій, мені допомога не потрібна!

Спасибі, тут синочок втрутився, він завжди за маму заступається:

-Марто, ну мама просто хоче, як краще! Давай вже снідати! Каша остигне!

Марта чомусь, ще більше спохмурніла. Напевно, просто ревнує її Сашуньку!

-Сам їж! – сказала вона і швидко вийшла з кухні!

Ну ось! Дав Бог невісточку…

Увечері, коли Сашко після роботи зайшов до матері, як і обіцяв, Тамара Василівна зустріла сина дуже ласкаво.

Нагодувала синочка його улюбленими варениками, а поки він їв, лагідно гладила дитину по голові.

-Бідненький, ти мій бідненький!

Переживала за синочка.

-Ой, мамо, дякую! Наївся! Наразі навіть не знаю, що Марті сказати. Другу вечерю я не потягну!

-Та нічого не говори! Подлубайся у тарілці, та й відсунь! Не хочу і все! Пояснювати ще ти будеш! – обурилася Тамара Василівна.

Сашко ввечері прийшов пізніше звичайного, Марта вже чекала його з вечерею, сама без нього їсти не стала. У неї в сім’ї не було прийнято вечеряти окремо. Вже якщо обід всі окремо, то вечеря обов’язково має бути разом.

-Сашко, ти чого пізно! На роботі затримався? Сідай, вечерятимемо.

-Ні, спасибі, на мене не накривай, я у мами поїв! – Сашко не зміг сказати неправду дружині і зробити так, як сказала йому Тамара Василівна.

-Сашко, ти чого? Вона ж мені говорить щоразу, що я тобі не так готую! По шафах у нас порпається, прибирає тут! Ти вважаєш це нормально?

-Марто, ну що такого, мама просто хоче допомогти!

-Сашко, я так не можу! Ти або забирай у мами ключі від квартири, або давай орендуємо житло! Туди вона не приходитиме, як до себе додому!

-Марто, якщо чесно, я не бачу нічого такого в тому, що мама до нас приходить! Ну, вона так звикла, розумієш?

-Сашко, я не звикла! Я тебе прошу, поговори з мамою! Скажи, що ми справляємося самі. Не треба їй так переживати! Нехай у басейн сходить, в санаторій з’їздить. Вона теж уже не молоденька на дві сім’ї жити!

-Добре, кохана, ну не сварися! Я завтра ж із мамою поговорю!

Марта кохала Сашка, і хотіла зберегти сім’ю, вона дуже сподівалася, що чоловік виконає обіцянку і поговорить із мамою.

Наступного дня Тамара Василівна, як ні в чому не бувало, з самого ранку вирушила до сина.

Вона відчинила двері своїм ключем. Хотіла просто порядок навести.

Вона ж не чекала, що побачить сина з невісткою у спальні разом!

По ідеї, якщо Сашко зробив, як вона йому вчора сказала, спати вони повинні були, як мінімум у різних кімнатах!

А з іншого боку – ну, подумаєш, побачила, та й що! Вона ж мати, що вона там не бачила?!

Але ця Марта, як почне:

-Все, з мене досить!

І пішла…

Тамара Василівна опустивши голову пішла додому і по дорозі зустрілася зі своєю подругою – Ритою. Вони з нею ще з молодості дружили.

-Тамаро, сталося щось? Така зажурена ти!

-Ой, Рито, невістка моя, схоже, від сина пішла! Дверима гримнула і пішли! Не любить вона мене.

-Послухай, Тамаро, ми з тобою давно якось не спілкувалися, ходімо до мене, попліткуємо, тобі виговоритися треба.

За чаєм Тамара і розповіла Риті, як невістка з нею свариться і ні в що її не ставить.

-Знаєш, Тамаро, тобі треба розвіятися, відпочити! Давно ми з тобою вдвох не проводили час! Поїхали до мене на дачу!

Тамара Василівна спочатку зраділа, звичайно, їй хочеться відпочити на свіжому повітрі, і вона навіть відкрила рота, щоб сказати “Так”, але тут згадала про Сашка!

-Ой, Рито, я б з радістю! Але не знаю, як Сашка залишити самого!

-Тамаро, ти що? Досить уже! Я пам’ятаю, як ти йому в одинадцятому класі яблука від шкірки чистила і за руку водила. Залиш його на один день хоча б, він уже дорослий мужик! Йому своїх дітей треба виховувати! Все! Завтра їдемо!

-А Барсик?!

-А ось Барсик без тебе не впорається! Йому лапками холодильник не відкрити, тому його беремо з собою! Нехай подивиться, як справжня природа виглядає!

Вранці, на світанку, коли Тамара Василівна вже збиралася, як завжди, на варіння каші для сина, у дверях з’явилася весела, усміхнена Рита.

-Зібралася вже? От розумничка! Ходімо, машина подана, нас мій зять відвезе!

Тамара навіть не зрозуміла, як вона опинилася на задньому сидінні старенької «Таврії».

На колінах у неї сидів Барсик! А збоку сидіння було заповнене різного розміру кошиками. Всередині салону був апетитний аромат полуниці.

-Ой, у вас тут так полуницею пахне!

-Так, це освіжувач повітря такий! – усміхнувся їй зять Рити!

-Ну, що, Павлику, домчиш нас із вітерцем до пункту призначення? – звернулася до зятя Рита.

-Звичайно, мамо, про що мова!

-Ну, тоді поїхали!

Тамара Василівна всю дорогу думала про те, чому ось зять Рити називає свою тещу мамою, а Марта її тільки на імʼя і по-батькові?! Чому зять подруги посміхається, жартує з тещею, а її невістка дивиться похмуро!

-Ну ось що я їй зробила?!

Десь через годину вони були на місці! На дачі було добре, тихо, пахло квітами і справжньою полуницею.

-Ой, Тамаро! Як давно ми з тобою не вибиралися нікуди! Ти тільки глянь, як добре тут!

Тамара справді милувалася природою.

З-за паркану визирнув сусід Рити:

-А, Рито, це ти приїхала! А я думаю, хто це там шумить! Та ти ще й не одна, а з гарною подругою!

-Так, Вікторе, ми вирішили відпочити від міської метушні, знайомся, це моя близька подруга Тамара!

Віктор простягнув Тамарі Василівні руку.

-Доброго дня! Дуже радий!

Він уважно глянув на неї.

Віктор здався Тамарі великим, надійним і справжнім…

А ввечері вони влаштували собі шашличну вечерю! Було так чудово сидіти біля багаття. Віктор виявився колишнім музикантом і розповідав безліч історій. Так душевно Тамара давно не відпочивала.

На ранок Рита повідомила Тамарі, що, на жаль, зять по них приїхати не зможе, і додому їх завтра відвезе Віктор.

Тамарі нічого не залишалося робити, як погодитись.

Вони знову весь вечір провели біля багаття, а потім Віктор запросив Тамару прогулятись до річки.

Він накинув їй на плечі піджак і дбайливо махав на комарів руками. Вони спостерігали разом, як величезний місяць і зірки віддзеркалювалися в річці.

-Тамара! Дивись, дивись, зірка летить! Загадуй скоріше бажання!

Вона про себе загадала: – Хочу, щоб так було завжди!

А Віктор раптом несподівано обняв її і поцілував.

Цього Тамара ніяк не очікувала! Якось женихатися в 60 років вона не планувала. Але, якщо чесно, то їй було приємно!

На ранок машина Віктора не завелася і не заводилася цілий тиждень.

Соромно сказати, але Тамарі навіть не хотілося, щоб вона завелася!

Їй так подобалося ні про що не думати, просто жити, і прогулянки під місяцем з людиною, яка тобі зовсім не байдужа теж подобалися. А одного разу біля річки Віктор запитав Тамару:

-Хочеш знати, що я тоді на зірку загадав?

-Хочу! Що?

-Я загадав: “Хочу, щоб ця жінка стала моєю дружиною!”

-Ти серйозно?! Ти ж мене тиждень всього знаєш!

-Нічого не тиждень, я живу по сусідству з Ритою! Ти просто мене ніколи не помічала. Скажи, Тамаро, ти згодна вийти за мене заміж?

Тамара замислилась.

-А хочеш я тобі скажу, що я загадала тоді на зірку?

-Хочу!

І Тамара прошепотіла Віктору на вухо своє бажання.

-То значить, ти згодна?!

-Так, тільки потрібно ще синові якось сказати!

-Добре, тоді завтра їдемо у місто, знайомитись із сином. А в мене ще мати є, їй 86 років. Хочу тебе познайомити з нею.

-А діти в тебе є?

-Є син, але він далеко, за кордоном. А дружина моя одного разу ось так зібралася і пішла…

-Чому?

-Не могли з моєю матінкою спільну мову знайти щодо догляду за мною!

Тамара Василівна вирішила, що швидше за все Віктору дісталася така сама дружина, як її невістка – Марта!

Ну вже вона, така чудова господиня, точно сподобається мамі Віктора!

На ранок вони всією веселою компанією вирушили у місто.

Тамара Василівна не знала, як про все сказати синові.

Сашко примчав по першому ж її дзвінку.

-Мамо, ти де була?! Чому ти не відповідаєш на дзвінки?

-Вибач, синку, я до Рити на дачу їздила.

-А я думав, ти Марту шукаєш!

-А ти її не знайшов?

-Ні! Її ніде нема!

-Синку, я повинна тобі сказати одну річ: я заміж виходжу!

-Як це заміж? А як же я?

-Ну я ж нікуди не їду, а тільки чоловіка собі знайшла. А ти шукай Марту, живіть з нею, дітей виховуйте, ви ж дорослі вже.

Сашко знайшов Марту в однієї з подруг. Вона погодилася повернутися тільки після того, як Сашко повідомив, що Тамара Василівна виходить заміж і їй зовсім не до них.

-Ти серйозно, Сашко, вона вирішила нас залишити в спокої?!

-Ну щось на зразок того! Тільки дуже просила нас Барсика до себе забрати. Її свекруха котів не любить!

-Ой, ну Барсика я із задоволенням заберу!

Зараз у них хороша сім’я, народився малюк – Ігорчик. І Барсик живе з ними. Дуже любить на дачу їздити.

Тамара Василівна приїжджає до них іноді, але ненадовго. Настільки ненадовго і рідко, що Марта навіть обурюватись почала:

-Мамо, ну як же так можна – приїхала на годину і назад?! Не подобається у нас?

-Що ти, дитинко, для мене ці зустрічі такі чудові, але мені треба їхати!

Вона не могла сказати невістці, що їй зараз ніколи – треба доглядати Віктора і його 86-річну маму. Ні, мама Віктора ще ого-го, доглянута і дуже вихована бабуся.

Вона ніяк не може зрозуміти, навіщо її синочок одружився з літньою жінкою, яка ніколи не народить йому дитину. І щоб там Тамара Василівна не робила – все не так!

Не так невістка кашу варить, не так стіл накриває, не так наголос ставить у словах, не так прасує, не так прибирає.

А ще: “О, Боже!” – нова дружина сина плутає, яка вилка для м’ясця, а яка для рибки!

А нічого не вдієш, адже це – мама чоловіка!

А іноді Тамарі Василівні дуже хочеться поїхати у свою маленьку квартирку, до свого розумника Барсика!

А може, це просто карма?