Задзвонив телефон. Незнайомий номер. Маша відповіла: – Таак. В слухавці пролунало: – Привіт, красуня. Вигляни у вікно. На тротуарі стояв хлопець з букетом троянд. Він замахав рукою і крикнув: – Виходь, погуляємо. Маша розгубилася: – А ти хто? Він засміявся: – Як хто? Ми ж вчора в кафе познайомилися. Та Маша його точно не знала

-Маша, я візьму твою помаду? – крикнула бабуся з кімнати.

-Візьми, бабусю, але навіщо? У тебе ж своя косметика є, – відповіла Маша, відклавши підручник.

-Треба, – відгукнулася бабуся.

-Ну треба, так треба-пробурчала Маша і знову взяла в руки книгу.

-Ну як я тобі? – бабуся зайшла в кімнату.

-Нуу так собі, – чесно відповіла Маша.

Блискучі тіні на віках, рум’янець на всі щоки і найяскравіша помада з Машиною косметики.

-Ну і куди ти в такому вигляді? Людей дивувати? – пожартувала Маша.

-Ех, молода ти, нічого не розумієш ще в житті. По секрету скажу, намічається у мене дещо. Для цього цей маскарад і потрібен. Але, тсс, нікому поки не говори. Потім все розповім. Бувай, внучка, ввечері побачимося, – і помахала Маші рукою.

Та хмикнула – сьомий десяток бабусі, а вона сповнена життя. А їй двадцять і вже нічого не хочеться.

Грюкнули вхідні двері і через п’ять хвилин до Маші заглянула мама. У халаті, позіхаючи, запитала:

-Що, бабця твоя, знову кудись втекла? Щось вона останнім часом чудна. Сукні, які викинути хотіла, одягає, фарбується як продавчиня з ринку. Вона тобі нічого не говорила?

Маша потягнулася на стільці і похитала головою:

-Ні, нічого. А ти сьогодні вихідна? Час вже до десятої, а ти ще вдома, – запитала Маша.

Мама почервоніла:

-Я відгули на тиждень взяла. Роман Михайлович мене до себе на дачу покликав.

Тут Маша вже не стрималася, засміялась.

-Ну все, Віра Іванівна, затягують вас в болото під приводом свіжого повітря і вечорів за чаєм. А будеш ти, мамо, там грядки полоти і ягоди збирати.

Мама образилася:

-Ну що ти? Роман Михайлович хороша і чесна людина, не розумію, що тобі в ньому не подобається.

Маша відповіла:

-А як він може мені сподобається, якщо він в день знайомства метраж квартири питав і висоту стель?

Мама зніяковіла:

-Просто він хазяйновитий.

Маша різко відповіла:

-Ти слово одне переплутала, меркантильний він

Мама образилася і пішла.

А Маша підійшла до вікна і задумалась. Вони живуть утрьох, скільки вона себе пам’ятає. Незаміжні жінки.

Мама мрійниця і всім вірить, красуня. Так вона повірила Машиному батькові, коли будучи вагітною, він їй сказав, що не гідний її і юркнув, як дим у кватирку.

Якби не бабуся, Маша не знає, як би мама впоралася. Ось у кого характер кремінь. Якщо що вирішила, з місця не зрушиш. Вирішила, що ноги в її будинку діда-зрадника не буде, вигнала відразу.

Зібрала йому валізу і навіть грошей на таксі дала. Щоб з комфортом до своєї доїхав.

Дід іноді приходив. Сідав на лавку у дворі і дивився на їхні вікна. Бабуся зітхаючи, виходила до нього. Де потім слухала його скарги на дружину і невдячних дітей. Коли їй набридало його ниття, вона вставала і говорила:

-Ти сам винен. Будь здоровий і пройди нарешті обстеження. Мені твій вигляд щось не подобається, – і йшла.

А потім вдома, дивлячись з вікна йому вслід, зітхала:

-А який чоловік був, – і весело підморгувала Маші:

-А ось нам красуням все дарма. Ми з кожним роком все красивіше стаємо. Так, внучко? – І Маша кивала, заряджаючись енергією невгамовної бабусі.

Тут задзвонив телефон. Паша. Вона знехотя відповіла на дзвінок.

-Так, привіт. Ні, сьогодні не вийде. Мені курсову до завтра треба зробити. Ага, наступним разом, – і відключилася.

Паша. Такий симпатичний і боязкий. Маші вже набридло ходити по кіно і кафешках. Все пристойно і спокійно в їхніх відносинах. А їй хочеться драйву. Щоб Паша не чмокав її в щічку на прощання, а рішуче обійняв і поцілував.

Бабуся називає його “безхарактерний”, він їй не до душі.

Та й мамин Рома їй теж не подобається, його вона кличе “прилипало”.

-Якісь ви у мене, дівки, неактивні. Треба мужика з іскрою шукати. А ви? Знайшли бозна кого і заспокоїлися. Жити треба сьогодні, а не потім, – говорила вона, струшуючи головою з новою екстравагантною зачіскою.

На столі ожив телефон. Незнайомий номер. Маша з побоюванням відповіла:

-Так.

В трубці пролунало:

-Привіт, красуня. Вигляни у вікно.

Маша підійшла. На тротуарі стояв хлопець з букетом троянд і вдивлявся у вікна. Помітивши Машу замахав рукою і крикнув у трубку:

-Виходь, погуляємо.

Маша розгубилася:

-А ти хто?

Він засміявся:

-От тобі й на. Ми вчора в кафе познайомилися, не пам’ятаєш чи що?

Маша відповіла

-Ви помилилися номером. Я вчора вдома була і ні з ким не знайомилася. До речі, як дівчину звуть?

Він сказав:

-Даша.

Вона засміялася.

-А мене Машею. Так що шукайте свою красуню в іншому місці, – і хотіла покласти слухавку.

-А мене Костею звуть. Мабуть мене обдурили. Ну і нехай. А знаєте що? Спускайтеся вниз, не пропадати ж такому дивовижному дню.

Маша завагалася:

-Ну знаєте, а раптом ви який-небудь негідник.

На тому кінці трубки почувся сміх:

-Ну що ви. Я найдобріша людина в світі.

Маша рішуче сказала:

-Заманливо звичайно, але ні. Я з незнайомцями не гуляю.

Костя зітхнув.

-Ну хоч зателефонувати вам як-небудь можна?

Маша захихотіла.

-Можна, – і натиснула на відбій.

Крадькома простежила за ним з вікна. Він пішов і по дорозі подарував букет якійсь жінці. Та спочатку ніби як злякалася і похитала головою, але Костя сказав їй мабуть щось приємне. Жінка посміхнулася і взяла букет.

-Джентльмен, – вголос сказала Маша і зітхнувши повернулася до занять.

Увечері за вечерею вона розповіла рідним про Костю. Вони посміялися. Бабуся схвально сказала:

-Ти поспілкуйся з ним. Може що і вийде. Всяко краще твого Паші буде хлопець.

Мама сплеснула руками:

-Ну а ти то звідки знаєш?

Бабуся без роздумів відповіла:

-Відчуваю. Подарував букет перехожій, значить не жадібний і не бабій. А то б потягнув свої квіти іншій або у себе вдома поставив, раптом ще стануть в нагоді. Ну та добре, ти коли на дачу їдеш, Віра?

Мама знехотя відповіла:

-Завтра зранку. І ти нам, будь ласка, відповідай. Куди ти щоранку ходиш, та ще в такому вигляді?

Бабуся хитро посміхнулась.

-А я тепер працюю? – і зробила паузу.

-Ким? Навіщо? – вголос запитали мати і дочка.

-У палатці з овочами, продавцем, – і подивившись на їхні витягнуті обличчя, засміялась.

-Бачили б ви себе зараз. Та все просто, мене сусідка Катя попросила, їй треба було терміново до дітей з’їздити. А вдягаюсь так, тому що у мене постійний клієнт з’явився. Полковник у відставці між іншим. Живе один, вдівець. Син служить. Прийшов раз, другий. Компліменти став говорити. Правда не сильний він в них якщо чесно. Але красень, виправка військова.

І якось раз говорить, не можу з жінкою розмовляти інтелігентною, не знаю про що. А ви каже, жінка проста, без проблем. Сьогодні на побачення запросив. Схожу, подивлюся, чи гідний чоловік або так собі. А потім вирішу, що робити. Або до ЗАГСУ підемо, або розійдемося, як в морі човни.

Маша поправила:

-Може кораблі?

Бабуся махнула рукою.

-Для мене він поки не корабель. сьогодні побачимо.

Через рік бабуся і мама наряджали свою улюблену Машу в весільне вбрання. Вона виходила заміж. За Костю звичайно. Бабусине чуття не підвело, він виявився прекрасною людиною.

Сама вона жила з полковником у відставці, Сергієм Павловичем. А мама переїхала на дачу до Романа Михайловича, який при близькому знайомстві виявився непоганим чоловіком. Зараз вона займається квітами і дуже щаслива.

У двері подзвонили. Наречений приїхав.

-Щастя тобі, люба, – поцілували вони Машу і зі сльозами на очах, благословили її на щасливе сімейне життя…

Отак жили разом три самотні жінки і одночасно знайшли кожна своє кохання.