У двері подзвонили – прийшли гості, родичі дружини. – Ей, двері відкрий, – крикнула Ольга до Дмитра. Дружина давно вже чомусь не називала його на ім’я і не звертала уваги на його слова, що йому це не подобається

Дмитро стояв біля вікна. Сніжинки кружляючи, поволі падали на землю. Останній день цього року. Три місяці тому не стало мами – останньої рідної людини на землі. Святкувати Новий рік не хотілося.

Дмитро був пізньою дитиною у батьків. Мама ж називала сина вимоленою дитиною. А син уявити не міг, як мама його вимолювали. Вона не була набожною людиною.

Батько був ректором престижного вузу, мати викладала там же. Коли народився Дмитро, мама пішла з роботи і присвятила своє життя синові і чоловікові. Дмитро виріс в атмосфері любові, наукових знань і пригодницьких книг. Школу закінчив із золотою медаллю, вуз – з червоним дипломом, а далі кар’єра в рідному вузі.

Вечірку з нагоди закінчення вузу організували в клубі. Там Дмитро і познайомився з майбутньою дружиною – Олею. Мила, ніжна, турботлива дівчина не сподобалася мамі.

-Напевно, мамі в принципі не подобаються невістки, – сміявся Дмитро в розмові з мамою.

-Може бути, – відповіла мама. – Але в ній є якась червоточина. І це мене турбує.

Дмитро тоді відмахнувся від маминих сумнівів і одружився з Ольгою, яка заявила, що вагітна. Правда, потім виявилося, що вагітності ніякої немає, і ось уже десять років вони живуть без дітей.

Жили молоді окремо від батьків, в невеликій двокімнатній квартирі в центрі міста, в якій пройшло дитинство Дмитра.

Дмитро любив Ольгу, потурав її примхам. Єдиний раз, коли він відмовив їй, не даючи пояснень, трапився сім років тому.

Тоді нестало батька. До Ольги прийшла ідея, обмінятися квартирами з мамою:

-Твоїй мамі досить буде і двох кімнат, а ми переїдемо в їхню чотирикімнатну. У тебе буде свій кабінет. З бібліотеки зробимо дитячу. Тоді і народимо дитину.

-Ні, – різко відповів Дмитро. – Це навіть не обговорюється.

-Як хочеш, – знизала плечима дружина. – Значить, знову відкладемо народження дітей.

Тепер, коли батьків вже немає, дружина наполягала на переїзді, Дмитро тягнув з цим. Він і сам би не зміг пояснити, чому.

У двері подзвонили, прийшли гості. Новий рік завжди відзначали з сім’єю сестри дружини. З ними завжди весело. Особливо подобався їх шестирічний син. Може тим, що дуже любив маленький Вітька, коли дядько Діма йому розповідав історії про римлян і Цезаря, про Наполеона і французів, про розкопки і знахідки.

-Ей, двері відкрий. Я зайнята, – крикнула Ольга.

Дмитро пішов відкривати двері. Дружина давно вже не називала його по імені чомусь і не реагувала на зауваження чоловіка, що йому це не подобається.

Сіли за стіл. Ольга готувала добре і любила це робити, тому стіл був шикарний. Багато жартували, зустріли новий рік. Кожен розповів про свою мрію. Ольга сказала:

-Сподіваюся, в цьому році ми, нарешті, переїдемо в квартиру батьків!

Дмитру це не сподобалося, але він промовчав.

У спальні “квакнув” комп’ютер – прийшло повідомлення. Дмитро пішов відповідати на привітання друзів і колег. Сам вітав.

Подзвонив ректор, привітав з Новим роком і по секрету сказав, що Дмитро виграв грант на розкопки, вся інформація і поздоровлення будуть після свят.

Чи то від ігристого, чи то від новини про грант Дмитра кинуло в жар. Серце закалатало від радості – значить, нині влітку вони зі студентами поїдуть на розкопки. Любив Дмитро розкопки, це як пошуки скарбів. А ще романтичні вечори з піснями біля вогнища, історії студентів і життя в наметовому таборі.

Стало душно, Дмитро відкрив вікно. До кімнати увірвалося морозне повітря і голоси жінки і її сестри. Ті стояли на балконі і не бачили Дмитра.

-Ну і що ти вирішила? – запитала сестра Ольгу.

-Ось дивись, ми переїдемо в квартиру батьків. Перше зробимо ремонт – викинемо антикварні дубові меблі. Цю квартиру продамо, купимо нормальний автомобіль. А то йому ж пару зупинок на трамваї, а мені в інший кінець міста на роботу на громадському транспорті вже набридло їздити.

-Я тобі давно казала, поміняй роботу.

-А як зміниш? У мене в тому салоні вся клієнтура, поки в новому місці напрацюєш її, скільки грошей повз мене пролетить. Машину на себе оформлю, він навіть водійського не має. Ось як би ще квартиру на себе оформити, а краще на маму. А вже потім розлучатися.

-Ти все-таки вирішила розлучатися?

-Ну так, набрид уже зі своїми історіями про древніх людей і інтелігентними замашками. Ти ж пам’ятаєш, я тільки заради квартири за нього і заміж виходила. Отже перетерпіла десять років. Тепер треба все правильно зробити.

Дмитро закрив вікно, в голові стукало мамине:

-Червоточина, червоточина, червоточина…

Він вийшов в коридор, одягнувся і вже відкривав двері, коли з кімнати вибіг Вітька:

-Дядя Діма, ти куди? Я з тобою!

-Все нормально, я прогулятися, – неуважно відповів Дмитро і зачинив двері.

Він ішов по святковим вулицями, перехожі вітали його зі святом, він посміхався у відповідь. Настрій на подив піднімався. І ось уже він вітає перехожих.

Коли у нього з’явилося відчуття, що він повертається з тривалої поїздки додому, зрозумів, що йде в квартиру до батьків. Він йде додому! Там татова бібліотека і мамине улюблене крісло, там всі біди перетворюються в пух і прах. Там його щастя!

На розлучення він подав сам. Двокімнатну квартиру він продав і купив дружині маленьку квартирку поруч з її роботою. Мрії повинні збуватися – у неї є квартира.

У Дмитра почалося нове життя…