На вихідних обіцяли заморозки, і я вирішила востаннє в цьому році з’їздити на дачу. Зробивши всі заплановані справи, я вирушила додому. Під’їжджаючи до виїзду з села, я побачила бабусю, вона махала рукою. – Я в місто їду, – опустивши скло, сказала я. – Доню, мені теж в місто, підвезеш? – Я кивнула і бабуся сіла на пасажирське

На вихідних обіцяли заморозки, і я вирішила востаннє в цьому році з’їздити на дачу. Вилити воду з баків, зняти всю постільну білизну і забрати килимки для прання.

Відпрацювавши до обіду, відразу попрямувала в бік дачі. Я їхала і насолоджувалася мальовничим видом, звичний зелений колір дерев змінився на яскраві кольори, червоні, жовті, помаранчеві.

Зробивши всі заплановані справи, я трохи посиділа на лавці біля будиночка, подумки попрощалася до наступного сезону.

Їхати зовсім не хотілося, тут було так тихо і спокійно.

Сівши в машину, я останній раз подивилася на ділянку і поїхала. Під’їжджаючи до виїзду з села, я побачила бабусю, вона махала рукою.

– Я в місто їду, – опустивши скло, сказала я. Буває, що не всім голосуючим потрібно в місто, часто просять підвезти до магазину в сусідньому селі, і ті, хто їде в ту сторону, беруть попутників.

– Доню, мені теж в місто, підвезеш? – Я кивнула і бабуся сіла на пасажирське.

– Не встигла на автобус, на п’ять хвилин, а мені онука зі школи забрати треба, під розпис тільки дозволяють забирати, у них там бродяги якісь вечорами ходити стали. – Вона трохи захекалася.

– А ви в якому районі? – Я вирішила уточнити.

– А мені відразу як заїдемо в місто на першу трамвайну зупинку. Трохи проїду і буду у себе.

– Ясно.

– Ой, як без машини тяжко. Як не стало чоловік, так я зовсім не мобільна стала. Залишилася одна у великому будинку і з городом в двадцять п’ять соток. Я все життя на нього лаялася, що не допомагає мені. А як одна залишилася, так за голову і взялася, ні опалення підключити,ні лампочку змінити, виявляється я жила як у Христа за пазухою. Тепер синові довелося до мене по всяких дрібниць їздити, а у нього у самого сім’я, і ​​фірма будівельна. Я так рік промикалась, і ось приїжджає він до мене якось допомогти з котлом, а я дивлюся на нього, схуд він так, втомлений такий. Сину, кажу, давай будинок продамо, важко мені одній. Він спочатку опирався, рідна домівка ж це для нього все-таки, але потім погодився і тепер я недалеко від них живу. З онуками допомагаю. А яка зараз у них програма в школі важка, і недолуга. Я сама в школі сім років пропрацювала з початковими класами, як все змінилося з тих пір. Дітей шкода. – Вона розповідала з такою теплотою і любов’ю про все, зовсім не хотілося, щоб вона зупинялася.

Вона зупинила свою розповідь і прокашлялася.

– Простигли? – Запитала я.

– Ось трохи залишився кашель, я два тижні в лікарні пролежала, із запаленням, коли вийшла, невістка від мене ні на крок не відходила, вона така у нас, дуже переживає за всіх. Хотіла до себе забрати на час, а я не хочу їх обмежувати, ось вона з ранку до вечора у мене була, на роботі відгули взяла, на дачу їздила, дивилася за моїм городом. Я завжди синові кажу, яка ж у нього дружина прекрасна, як нам пощастило, що вони зустрілися. Ми самі з чоловіком одружилися на першому курсі, жили у його батьків, мама у нього просто золото була, вона мене всьому і навчила, готувати, господарство вести, як до чоловіка ставитися. Ой, доню, приїхали. Дякую тобі, мила, як добре, що ти мені зустрілася, дай Бог тобі здоров’я!

Я зупинилася біля зупинки, і вона вийшла. Я трохи постояла, проводжаючи поглядом цю чудову бабусю, справжній «Божий одуванчик».

У повній тиші доїхала до будинку, було відчуття, що я напилася чистої джерельної води. Бабуся пішла, але натомість залишила душевне тепло, чистоту і радість.