Олена Борисівна прокинулась рано від якогось дивного звуку. У неї якраз був день народження. Раптом вона побачила старенький телефон її мами і взяла його в руки. Олена вже хотіла вимкнути його, але раптом побачила одне повідомлення з невідомого номера: «Доню, Оленочко, вітаю тебе з Днем народження! Любові тобі й радості на все життя. Твоя мама…» Олена дивилась на телефон і нічого не розуміла! Її мами нещодавно не стало
Раніше Олена завжди чекала два свята. Свій день народження і Новий рік. У цих святах завжди для неї була ніби якась таємниця.
Але це було давно. Тепер уже особливо чекати нічого. Нічим уже її не здивувати…
Олена Борисівна рік тому вийшла на пенсію.
Хотіла мамі старенької побільше тепла і уваги приділити. Бо вона весь день все одна.
Каже ночами не спиться. А ввечері, коли дочка з роботи приходить, мама біля телевізора засинає від утоми…
А вийшло, з роботи Олена пішла, але те, чого хотілося, не вийшло…
Мами якось раптово і швидко не стало… Немов чекала вона останнім часом, що Олена таки побуде вдома, тільки з нею нікуди йдучи…
І дочекалася, а на життя сил щось у неї і не залишилося…
І Олена залишилася сама.
І навіщо вона з роботи пішла? Донька із сім’єю в іншому кінці міста живуть. Часто бачитися не виходить. Поки працювала на залізниці – молодою почувалася.
Із чоловіком Олена Борисівна давно вже розлучилася. І колектив їхній жіночий у відділі був їй останніми роками, як рідний дім.
У самому управлінні чоловіків було багато. А коли приємні чоловіки поряд – жінки довго не старіють!
Олена завжди відчувала, що начальник техвідділу Микола Юрійович до неї якось тепло ставиться. Та й дівчата з відділу їй натякали. Чоловік він був розлучений, порядний…
Та й у неї теж щось змінювалося, побачивши Миколу Юрійовича, ніби їй і не п’ятдесят вісім, а років… Тридцять!
А тепер усе… Немов життя зупинилося! Ще й ремонт невеликого будинку затіяла, хотіла для мами зручніше зробити… Та все даремно…
Мамині речі, немов спеціально, постійно потрапляли Олені Борисівні під руку. І ще більше вводили її в зневіру…
Улюблена мамина чашка. Її зошит для записів. Листівка, написана її рукою з побажаннями…
Олена витерла сльози, що набігли.
Що ж вона тепер так і житиме спогадами і жалкуватиме про минуле? Невже її життя скінчилося?
Ні, так не можна. Завтра у неї день народження. Донька Тетянка із сім’єю приїде. Треба прибрати, волосся пофарбувати, зробити манікюр… А навіщо?
Ну, чи хоча б пиріг спекти…
І Олена Борисівна взялася за прибирання.
Раптом вона помітила старенький кнопковий телефон її мами.
Перед очима відразу виникла картина, як мама тримає його, мружиться, і акуратно натискає кнопочки. І перевіряє – чи є заряд?
Олена знайшла зарядне і поставила мамин телефон на зарядку. Сама не знала, навіщо…
Просто чомусь виникло відчуття, що телефон зберігає частинку мами.
За клопотами пролетів день.
Олена Борисівна все-таки встигла пофарбувати волосся і зробити манікюр. Тепер на неї з дзеркала дивилася ще не дуже стара, навіть симпатична жінка. Тільки очі її були сумні.
Увечері задзвонив телефон, це дзвонила донька Таня:
-Мамо, ми всі завтра приїдемо, Микола з роботи відпросився. Він дітей із занять забере, а я раніше приїду. Допоможу тобі. Мамо, я так скучила, поки готуватимемо, побалакаємо, так мамо?
-Добре, Тетянко, молодець, що подзвонила. Підняла мені настрій…
-Мамо, ти що, сумуєш? Ну, перестань, мамо, у тебе ж завтра день народження! А Дмитрик тобі сам іграшку зробив. А Світланка вірша вивчила. Мамо, я тебе дуже люблю, до завтра!
Добре, що донька зателефонувала. На душі одразу потеплішало, і Олена Борисівна вирішила лягти раніше – треба виспатися.
Засинаючи, вона згадувала, як мама розповідала, що народила її вранці, о шостій ранку. Називала Олену ранньою пташкою…
У свій день народження Олена Борисівна прокинулася у чудовому настрої від якогось дивного звуку.
Спочатку їй начебто здалося, що хтось уже дзвонить. Але ні, подивилася – пропущених дзвінків на телефоні не було.
Поруч на зарядці лежав мамин кнопковий телефон, і вона машинально взяла його в руки. Маленький екранчик одразу засвітився, показуючи непрочитані повідомлення:
«Поповніть ваш рахунок!»
«Ми раді, що ви з нами…”
Олена вже хотіла вимкнути мамин телефон, але раптом побачила ще одне повідомлення, що надійшло рівно о сьомій ранку від невідомого абонента:
«Доню, Оленочко, вітаю тебе з Днем народження! Здоров’я тобі! Живи і радій кожному дню! Життя таке коротке і при цьому таке довге і непередбачуване! Любові тобі й радості на все життя і кожен день твій нехай буде щасливим. Твоя мама…»
Олена дивилася на телефон і нічого не розуміла. Повідомлення надійшло на маминий телефон. Дата – сьогодні. Але слова мамині, вона аж ніби чула її голос!
-Господи, невже це мама мене привітала? Ні, це якийсь збіг, так не буває! – думала Олена.
Але вона вже з самого ранку просто ніби пурхала. Якесь нове, приємне почуття виникло – життя не закінчується, раз мама її привітала.
Тетяна, яка приїхала раніше, обійняла її з порога:
-Мамо, ти просто якось аж помолодшала, ні, чесно! Так добре виглядаєш, очі сяють! Матусю, з днем народження! Квіти і подарунок Микола привезе.
Олена Борисівна посміхалася – настрій справді був святковим. Вона вирішила нікому не говорити про дивне привітання на маминому телефоні – адже не повірять, ще щось подумають.
Незабаром приїхали внуки з татом. Зять вручив їй розкішний букет квітів, онуки теж кинулися вітати. Вдень їй ще дзвонили колеги з колишньої роботи, що теж було дуже приємно.
Вже ближче до вечора, коли всі сіли пити чай із тістечками, пролунав дзвінок із незнайомого номера:
-Оленко Борисівно, це вас Микола Юрійович турбує, якщо ще пам’ятаєте такого… Пам’ятаєте? От! А мені сорока на хвості принесла, що у вас сьогодні свято, день народження! Вітаю вас щиро. Жаль, що вас тепер не зустрічаю в наших коридорах. Дуже хотів би побачитись. У нас тут корпоратив намічається з приводу річниці компанії, може, прийдете? Прийдете? Завтра, о п’ятнадцятій. Чудово, я вас біля входу зустріну…
Щоки Олени Борисівни зарум’янилися від розмови.
-Мамо, а хто це дзвонив?, – зацікавилася Таня.
-Та так, колега з колишньої роботи, – збентежилася Олена Борисівна.
Через рік свій ювілейний день народження Олена Борисівна вперше відзначала на дачі.
Внуки зі сміхом бігали по газону. Таня подавала чай. Зять Микола захоплено розмовляв із господарем дачі – Миколою Юрійовичем. Той раз у раз поглядав на свою молоду дружину – красуню Олену.
Мамине побажання збулося: «Любові тобі й радості на все життя і кожен день твій нехай буде щасливим!»
Олена Борисівна, тишком-нишком від чоловіка, періодично заряджала матусин старий кнопковий телефон.
В надії, що раптом прийде повідомлення.
Але поки що від мами більше нічого не приходило…