Ліля з важкими сумками продуктів зайшла у квартиру. – Важко тобі, Лілечко? – співчутливо запитав її чоловік Олег, дивлячись, як дружина тягне сумки на кухню. – Важко, зате дешевше купила, – відповіла Ліля. Сусіди завжди дивувалися, бачачи, як вона носить величезні сумки з продуктами. – Невже допомогти не може твій?! – чула вона постійно. – Навіщо тоді такий чоловік?! – Ну… Він же ж у мене добрий, зате, – казала Ліля. Та одного разу все змінилося

Ліля швидко складала продукти на касі в сумки, готуючись нести їх кілька зупинок.

Можна було купити й поближче до будинку, але там же ж дорожче!

Вона ж донесе, нічого не станеться, а копійку збереже!

Мама виховувала Лілю зібраною, працьовитою, вчила економити та робити все самій. А дівчинка довірливо всього слухалася.

Вже в шостому класі вона знала, де макарони дешевші, і що содою можна відмити брудні тарілки, знала, як надіслати посилку і почепити поличку.

Поки інші дівчата освоювали мамині косметички, Ліля їздила з матір’ю у сади на збирання фруктів.

В інституті, поки подружки бігали на побачення і купували модні блузки, Ліля вчилася і вважала, що одних штанів на літо і одних на зиму їй достатньо.

Ніколи однокурсники не бачили її з макіяжем або яскравим вбранням. Непоказна Ліля була, проте, привітна і завжди ділилася то конспектами, то продуктами із сусідками по гуртожитку.

Після навчання дівчина влаштувалася бухгалтеркою у невеликий виробничий цех та там і залишилася…

…Сонце яскраво світило і було дуже жарко, а до під’їзду залишалося ще триста метрів.

Ліля зітхала, але не зупинялася. Сумка з картоплею в одній руці і сумка з продуктами в іншій так і «просили» її сісти на лавку. Але не можна було…

Запихана, вона проскочила повз бабусь біля під’їзду і, ледве піднявшись по сходах на другий поверх, натиснула на дзвінок.

-Хто там? – почувся голос з-за дверей.

-Це я, Олеже, відчиняй, – відповіла Ліля…

…За всієї своєї непоказності вона примудрилася вийти заміж. Олег працював на заводі, був тихим, мабуть, ще непоказнішим, але ніколи не сварився, не гульбанив, смачно смажив картоплю і взагалі Лілю влаштовував.

Після весілля молодята переїхали у стару квартиру бабусі Лілі, й Олег заговорив про ремонт.

Тільки от ніяк не клеївся, ремонт цей… Чомусь чоловіча робота йому не давалася. Хотів Олег перестелити підлогу – то те не так, то се, а як покладе підлогу – так криво виходило.

Ліля зітхала і сама ночами виправляла чоловікові помилки.

І так було з усім, за що б Олег не брався. Лампочки, крани, штукатурка – нічого полагодити, чи зробити до пуття в чоловіка не виходило.

В результаті Ліля сама за три роки відремонтувала майже всю квартиру. Не ідеально, але жити можна. А чоловік, бачачи, що у дружини робота йде добре, поступово взагалі перестав їй «заважати».

З тих же причин Олега зрештою попросили з заводу, бо він псував дуже багато матеріалу. Так і став він домосидом – сяк-так прибирав, щось готував, дивився телевізор…

Спочатку Ліля думала про дітей, але Олег завжди уникав цієї теми. А Ліля не наполягала, у неї турбот вистачало.

-Ця діло нехитре, – міркувала вона. – Багато розуму не треба. Зачекає.

Так і чекало – рік, два. У результаті тема первістка і забулася у щоденному круговерті…

-Важко тобі, Лілечко? – співчутливо запитав Олег, дивлячись, як дружина тягне сумки на кухню.

-Важко, зате дешевше купила і на автобусі заощадила, – відповіла Ліля.

І сусідки по майданчику, і колеги на роботі знали, що Ліля одружена. І завжди дивувалися, спостерігаючи, як вона ходить додому пішки і носить величезні сумки з їжею.

-Невже допомогти не може твій? – чула вона постійно.

-Я краща сама! Швидше буде, – говорила Ліля.

-А навіщо тоді чоловік? – ішло резонне запитання.

-Ну… Він же ж у мене зате добрий, – відповіла вона.

А робити все сама Ліля звикла давно. Вона знала, що якщо сама, то це надійно. А це найголовніше. Так і прожили вони років із п’ять.

Олег на той час вже й картоплю смажити майже перестав, а ось диван пролежав добряче. Ліля проблеми в цьому не бачила. Вона ж справляється одна, отже, все добре. Чого переживати?

Але все-таки якесь роздратування і розчарування було.

І особливо це відчувалося вечорами, коли вона домивала посуд, коли Олег вже спав у кімнаті.

Але ж вона робить усе, як мама вчила – трудиться, економить, скрізь сама справляється. Мама ж не могла помилятися… Чи могла?

Якось Ліля засиділася допізна у подруги і, розуміючи, що витрачатися на таксі в неї немає можливості і бажання, залишилася з ночівлею.

Тим більше що була п’ятниця. Олег у телефонній трубці коротким – «Так, Лілечко, звичайно, залишайся!» – дав зрозуміти, що він не проти.

Подруга Лілі, Маринка, була дуже прониклива, але нічого не запитувала, а чекала зручного моменту. І коли Ліля стала їй чи то скаржитися, чи то міркувати вголос, Маринка зрозуміла, що дочекалася.

З легкої руки подруги в гардеробі Лілі з’явилися жіночні сукні, яскраві блузи, пара черевичків. На поличці біля дзеркала – парфуми і помада.

Переконати економну Лілю витрачатися Марині не вдалося, тому вона просто віддала їй кілька своїх вбрань.

Спочатку Лілі було незвично носити все це, але поступово вона відчула, що це навіть приємно. Тільки от сумки вперто продовжувала носити. Виглядало це дивнувато.

В один із таких днів Лілі запропонував допомогу симпатичний чоловік.

Вона хотіла було звично відмовитися, але застигла. Георгій був ввічливим і приємним, вони розмовляли на шляху до під’їзду Лілі. Виявилося, у нього є власний магазин будматеріалів неподалік. Коли він попросив номер телефону, то дівчина не змогла відмовити…

Вона й сама не помітила, як по вуха закохалася у ввічливого, але з характером чоловіка. І чим більше закохувалась, тим чіткіше розуміла, як багато втрачала в житті.

Перший час те саме – «Я сама…» – за звичкою вихоплювалося в Лілі, але Георгій з усмішкою забирав у неї сумки і відчиняв двері машини.

Він турбувався про дівчину, так, як вона ніколи й не бачила. Вона розуміла чому – Георгій рано залишився без батьків, всього досяг сам і шукав рідну душу.

Ліля часто впиралася, відмовлялася, навіть вибачалася.

Їй було незручно, незвично – так міцно були закріплені мамині поради. Але дівчина пригадувала, що чоловіка або хоча б залицяльника у матері ніколи не було після розлучення з батьком. Мати постійно ходила на роботу, економила, працювала на городі і вдома.

-Чи ж я хочу, як вона? – розмірковувала Ліля вголос, дивлячись на викладений в шафі ідеально попрасований одяг. – А як не хочу? Напевно це неправильно.

-Люба моя, – Марина сьорбнула каву. – Мама вчила тебе робити все самій. Але головне, що ти маєш зробити сама, це вирішити, як жити.

-Я вирішила, – Ліля зачинила шафу і з усмішкою подивилася на подругу.

Через півроку Лілю було не впізнати. Вона звільнилася з роботи, покращала. Винесла з квартири спочатку купу своїх старих речей, а потім і валізу з пожитками Олега. Той навіть не заперечував і мовчки пішов, дивлячись на колишню дружину покірним поглядом.

Ліля згадала, що завжди мріяла бути флористом, а бухгалтерія їй давно набридла. Георгій допоміг обраниці відкрити квіткову майстерню, і вона сама розцвіла, як ті рожеві бутони, що кожен день збирала у чудові букети.

Через деякий час Ліля переїхала в будинок до коханого, а свою квартиру упорядкувала і здала в оренду.

На весіллі Георгій узяв із дружини одну єдину обіцянку: що вона більше не робитиме все сама.

Через рік Ліля ніби стала іншою людиною. Чи хтось повірив би, що ця стильно одягнена молода жінка з модною стрижкою і світлою усмішкою колись носила сумки з картоплею по два квартали і робила ремонти в квартирі…