– Ти чого так довго не відповідаєш? – бурмотів Олег дружині в слухавку. – Та дощ тут на вулиці, – посміхнулася Оля. – Олечко, ти уявляєш! Мій друг Олег приїхав! Поїдемо відпочити з ним на кілька днів, чуєш? Оля зраділа. Нарешті вона поїде у відпустку! – Поїдемо собі! Як у старі добрі часи, – продовжував чоловік. – Вчотирьох з хлопцями… Оля застигла. Вона не вірила своїм вухам

Телефонному дзвінку й усміхненому обличчю чоловіка на екрані Оля невимовно зраділа.

Вона поспішала відповісти, передчуваючи, як зараз розповість про всі сьогоднішні труднощі і несправедливості!

Як чоловік відповість їй щось смішне, і заспокоїть Олю.

А Оля скаже, що нічого такого не треба, просто давай у п’ятницю посидимо, може, відкриємо ігристе, або просто за чаєм, але вдвох!

І дивитимемося якийсь смішний і безглуздий фільм. Або після покупок завтра сходимо кудись…

Палець, марно ковзав по екрану, на якому все ще посміхався Віктор, а Оля так вже втомилася, і їсти дуже хотілося, і по сина в садок вже вона не встигала…

-Ти чого так довго не відповідала? Що ж ти так хвилюєш чоловіка і батька? – сказав чоловік в слухавку, і Олі від рідного голосу стало тепліше.

-Дощ, і я змокла, – посміхнулася Оля. – Ти, уявляєш, – хотіла було почати вона, але Віктор одночасно з нею сказав те саме:

-Ти уявляєш?

Оля хихикнула.

-Добре, спочатку ти! – сказала вона.

-Олечко, ти уявляєш! Олег прилетів!

Олег – це був нерозлучний шкільний товариш Віктора, а нині успішний бізнесмен.

Жив він якомусь далекому американському південному штаті, куди Олег поїхав одразу після школи з матір’ю.

А зараз він вперше за довгі роки відвідав Батьківщину…

-Уявляєш, Олечко? Він в Київ, у справах приїхав, але на вихідні вирішив у Львів зʼїздити, з друзями зустрітися, ну не молодець, га?!

Ми вирішили в Карпати поїхати на кілька днів, чуєш?

Оля подумала, що це чудово, в Карпати…

Може, їй зараз краще б на море, але Карпати – це теж добре.

Тим більше, що Віктор продовжував:

-Відпочинемо там, і все таке. Як у старі добрі часи, вчотирьох!

Оля спочатку подумала, що неправильно його зрозуміла, а потім…

Звісно. Звісно, ​​вчотирьох. Чоловіча компанія. Які вони були до всяких дружин, у когось колишніх, а у когось уже третіх.

Оля зайшла в автобус. З парасольки стікала вода.

Від куртки чоловіка, який стояв поруч, ішов запах старого промоклого віника.

-Ось тобі і відпочила, і на море зʼїздила, – думала Оля їдучі в заповненій маршрутці з усіма її принадами.

Вона думала про черевик, який треба здавати в ремонт. Про те, в яку суму обійдеться відпочинок Віктора в Карпатах. Про неминучість покупки нових черевиків, а через тиждень – черговий внесок за кредит, і про те, що на цей внесок знову піде більша частина зарплати Олі і премія.

А зарплату Віктора доведеться розтягувати.

-І, Боже, будь ласка, нехай не буде ніяких несподіванок! – думала Оля.

Тому що з грошей, що були відкладені на ці «несподівані» витрати, було витрачено все на ремонт машини.

І вони навіть залізли в гроші на «відпустку», а відновити запаси ніяк не виходило.

Олі дуже хотілося не переживати і не дратуватися на Віктора. Але ж іще ця маршрутка!

-Їхати б зараз у машині, – думала Оля. – Нехай по корках, але у своїй, щоб у салоні дуло тепле сухе повітря, пахло машиною, а не запахами маршрутки…

Але машина тільки Віктора, незважаючи на те, що «спільна».

Спочатку так вийшло, бо на старій його роботі доводилося нерідко роз’їжджати містом.

А тепер просто так і звикли.

-І як же без машини? – приходив і казав Віктор щоразу, коли в старенькому авто, цілком гарному зовні, починало рипіти, гудіти і клацати.

Кілька тижнів тому чоловік відвіз на черговий ремонт їхню машину. До невідомого родича, якогось його приятеля зі школи.

Він радів, що «по знайомству буде дешевше», поки через кілька днів не скінчилися відкладені гроші, а потім і досить велика сума на «відпочинок».

На розумну пропозицію Олі порівняти ціни, пошукати варіанти, Віктор сказав:

-Гарно якось людина робить же… Від душі…

Вчора з’ясувалося, що треба знову їхати на ремонт, бо скрип, гул і скрегіт повернулися, ніби нікуди й не зникали…
З полегшенням вийшовши з автобуса, і вдихнувши нарешті свіжого повітря, Оля вирішила, що далі відкладати розмову з Віктором не можна.

І ще дуже хочеться їсти, і на море, і в Карпати… Але хоча б якнайшвидше опинитися вдома.

Але розмови не вийшло…

-Уявляєш, ми скільки часу не бачилися?! – говорив чоловік і починав рахувати, скільки років минуло з випускного, згадувати цей випускний…

А коли син пішов дивитися вечірній мультик, він обіймав Олю і казав, що в нього «найкраща дружина у світі» і що «Олечко, ти хоч відпочинеш від мене!».

Як тут почнеш розмову?

Оля зосереджено витирала посуд, розкладала продукти, намагаючись не додумувати те, що прямо просилося назовні.

Саме так, на її думку, і поводять себе сварливі буркотливі дружини, які псують чоловікам майбутній відпочинок, заздалегідь скаржачись.

Але ніякого відпочинку для Олі у вихідні не передбачається, навіть спокійно зробити домашні справи буде важко.

-Вікторе, що там із машиною? – нарешті знайшла вона привід повернути розмову в потрібне русло.

-Ах, так! У понеділок відвезу, родич Павла обіцяв, що безплатно подивиться, що там знову стукає.

Оля старанно підбирала слова.

-Подивиться? А ремонт? – запитала вона.

Вітя знизав плечима і, очевидно, не хотів продовжувати зараз розмову.

-Сонечко, ти про це не думай, я все вирішу, добре? Ти мої спортивки прала?

Оля застигла з каструлькою, яку вона витирала в руках.

А коли вона обернулася, Віктора на кухні вже не було.

Оля сіла на стілець і поставила перед собою каструльку.

Голос чоловіка долинав із спальні, потім з коридору, потім нарешті на кухні знову зʼявився сам Віктор.

Дивлячись на дружину, яка сиділа перед каструлькою, Віктор сів навпроти, і заглядаючи Олі в обличчя, запитав:

-Олечко, що трапилося? Щось на роботі? Ти виглядаєш якось недобре, ти не заслабла? – він підвівся, доторкнувся пальцями до її чола.

-Або… Ти сердишся? Ти образилася на мене? Що я їду на вихідні?

Бажання сваритися в Олі змінилося байдужістю.

У чоловіка вигляд був настільки засмучений, що Оля, яка навіть не намагалася дорікати йому, відчула себе незатишно.

Ніби вона все-таки порушує цю обіцянку, не ставати, як ті дружини з чоловічих анекдотів.

Але вона відчувала свою правоту, що не треба було б постійно брати відкладені гроші.

І хоча Оля все розуміла про «чоловічу компанію» і Олега, який прилетів вперше за багато років, і невідомо скільки років ще не прилетить зі своєї Америки, але відпустка, на яку ледь виходить відкласти, тепер здавалася нереальною!

З цих грошей Віктор ремонтував машину, а завтра поїде в Карпати…

І питання, яке крутиться на язиці – у скільки обійдеться ця поїздка, Оля ніяк не могла поставити.

Тому що це дріб’язково – це раз, а два – насправді не хоче вона цього знати.

Тому що на фотографіях, які показував за вечерею Віктор, зовсім не дешевий комплекс. Де є ті елегантні басейни з гідромасажем і водоспадиками, і сауна, і масажні столи, і пальми в горщиках у дуже симпатичному зимовому саду…

-Оля, може тобі взяти відпустку? Переживуть без тебе кілька тижнів на твоїй роботі! – сказав Віктор.

Коханий чоловік, був близько-близько. І, водночас, далеко, дуже далеко.

Якби Оля вміла, вона б зараз розплакалася, зажадала б взяти її з собою, в Карпати. Але так роблять жінки, які вічно щось вимагають і незадоволені чоловіками і своїми дітьми. Але не Оля…

Ну яка відпустка, Вікторе, ну про що ти? – спокійно сказала розумна і поступлива дружина.

Яка відпустка, якщо без премій Олі платити іпотеку буде не просто важко, а нереально?!

-Все нормально, Вікторе, не до відпусток зараз… – сказала Оля. – Не образилася я. Просто тиждень був важким.

Вона посміхнулася через силу, але Віктор, якому дуже не хотілося сьогодні переживати, цілком нормально цю посмішку й сприйняв.

-Тоді без образ? – запитав чоловік.

Оля мовчки кивнула і радісний чоловік пішов збирати речі для своєї поїздки з друзями…

Ось так і проходить життя… А образи накопичуються з дня в день… Сумно…