– Оля, чуєш? До нас люди у відрядження приїхали. Давай ввечері в клуб сходимо? – сказала Машка. – Маша, ти що? А Владика я з ким залишу? – засміялася Оля. – А якщо тітку Любу попросити? – Та що ти? Вона мені до цих пір народження сина пробачити не може

-Оля, чула? До нас людей у відрядження на підмогу нашим привезли. Давай ввечері в клуб сходимо? – задоволена Машка розвалилася в кріслі.

-Маша, ти чого? А Владика я з ким залишу? З собою візьму? – засміялася Оля.

-А якщо тітку Любу попросити? – обережно запитала Маша.

Лєна безнадійно махнула рукою.

-Та що ти? Вона мені до цих пір народження сина пробачити не може. Адже вона як хотіла? Видати мене за Андрія, а я в місто вступати поїхала. Не вступила, зате з пузом приїхала. Цілий рік на мене сердилася, тільки два місяці як розмовляти стала. Так що, йди з ким-небудь. Може і пощастить, знайдеш собі кого.

Маша зітхнула.

-Ну добре, з Танько сходжу. А завтра все, все тобі розповім.

Ольга поклала сина спати, а сама вийшла на ґанок. Гуркіт музики долітав до її будинку. Вона закутавшись в шаль, уявила, як там всі танцюють і веселяться. Машка напевно знову своє “тигрове” плаття напнула. Оля тихенько захихотіла, в ньому вона була схожа на тигрову гусеницю. Зітхнула з жалем і пішла спати.

Зранку вдосвіта прибігла Машка. І як на зло, мама Ольги теж в гості прийшла. Оля приклала пальця до губ, але де ж Машку зупинити.

-Ось погано, що тебе вчора не було. Там такі хлопчики були. Мене навіть один проводжав, Вова звуть. Балакучий такий, сміхотливий. І сьогодні я на побачення йду, – випалила Маша на одному диханні.

Мама Олі з засудженням запитала:

-Одружений напевно?

Маша знизала плечима.

-Не знаю, в паспорт не заглядала. А якщо і так, то хоч буде що згадати.

-Ех, дівки, що робите? Он Андрійко чим не жених. Ну моя то вже промахала своє щастя, але ти то, Маша, ще можеш голову йому закрутити, – тітка Люба захопилася цією ідеєю.

-Ну, тьотя Люба, ти і даєш. Кому він потрібен? Та й матінка його на додачу. Боронь Боже, від такого щастя! – вигукнула Маша.

Вона повернулася до Олі:

-Там такий хлопець був, очей не відірвати. Всі наші дівчата, зачарувались. А він з друзями постояв і пішов один. Навіть на танець нікого не запросив.

І тут сталося неймовірне. Тітка Люба задумливо сказала:

-Ти б, Олька, теж в клуб сходила. А з Владиком я посиджу. Раптом зустрінеш кого? Серйозного і надійного. Владику тато потрібен. Тільки одружених не підбирай. Вони нюхом чують, що жінка перед ними самотня. Зрозуміла?

Оля не вірячи своєму щастю, закивала головою. І не стрималася, розцілувала маму. Та буркнула:

-Іди вже, підлиза –

Оля в кращому своєму плаття стояла разом з подругами і весело щебетала. Як вона скучила за безтурботним проведенням часу.

-Дивіться. Це він. Знову прийшов, – зашепотіли дівчата.

Оля з цікавістю подивилася в його бік і ноги її затремтіли. Вона різко відвернулася і шепнула Маші:

-Я мабуть, додому піду. Владик там напевно без мене плаче:

Та здивувалася.

-Оль, ну ти чого? Перший раз з дому на танці вибралася і додому тікаєш? Ти навіть не потанцювала жодного разу.

Але Оля рішуче сказала:

-Пішла я. А до тебе он напевно твій Вова йде. Без мене нудьгувати не будеш, – і попрямувала до виходу.

Біля дверей її несподівано хтось взяв за руку:

-Потанцюємо, дівчино?

Оля не дивлячись, намагалася забрати руку:

-Я не танцюю.

Але кавалер виявився наполегливим.

-Подаруйте мені один танець, будь ласка.

Вона нарешті повернулась і серце її тьохнуло. Це був він, той самий хлопець, випадкова зустріч з яким змінила її життя безповоротно. І судячи з усього, він її не впізнав. Від серця трохи відлягло і вона посміхнулася:

-Ну давайте. Тільки один раз, бо я поспішаю.

Він закружляв її у танці.

-Розумію, напевно чоловік хвилюється ваш?

Оля сухо сказала:

-Я не заміжня.

Він підморгнув, так знайоме, що у неї перехопило подих.

-Значить у мене є шанс? – лукаво, запитав він.

Оля відсторонилася від нього.

-Навіть і не сподівайся, – і вибігла з клубу.

Поки йшла додому, плакала. Вона його на все життя запам’ятала, можна сказати закохалася відразу, а він не впізнав. Вони тоді в поїзді зустрілися. Вона засмучена поверталася додому, після провалу іспитів. А він їхав до батьків у гості. Бачачи, що Оля сумує, він спробував її розвеселити.

-Мене Максимом звати. Мама Максиком кличе, племінник Мася. Вибирай, що подобатися.

Оля посміхнулася.

-Масею цікавіше.

Він простягнув руку:

-Ось майже і познайомилися. А тебе як величають, прекрасне створіння.

Вона посміхнулася:

-Ольга.

Максим серйозно кивнув:

-Я так і думав. Королівське ім’я.

Так слово за слово, вона розповіла, що провалила іспити в інститут. І що мама тепер буде їй це згадувати довгі роки.

-Так ти підготуйся за зиму і знову спробуй, – порадив Максим.

Оля зраділа:

-І справді. Я й не подумала. Дякую.

Він задумливо на неї подивився:

-Нема за що. А тобі ніхто не говорив, що ти дуже красива?

Оля почервоніла.

-Звичайна я, не перебільшуй. Але і за це спасибі.

Максим посунувся ближче.

-Але це правда, – і несподівано поцілував її. У Ольги запаморочилося в голові. Що було потім було і соромно і солодко. Максим виходив раніше.

-Я обов’язково тебе знайду.

Тільки потім Оля з прикрістю зрозуміла, що він навіть адреси її не запитав.

Ну а потім вона виявила що вагітна, а мама з гидливістю сказала:

-Ти мені більше не дочка. Хто він і звідки невідомо. Мені соромно за тебе. Переселяйся в бабину хату і живи, як доросла. Відчуй відповідальність за свої вчинки.

Оля до пологів влаштувалася в бібліотеку. Допрацювала до декрету. З пологового будинку її зустрічала Машка. Мама навіть не прийшла. Тільки, коли Владику п’ять місяців виповнилося, її серце напевно не витримало і вона таки з’явилася.

-Не наша порода, – винесла свій вердикт вона.

Але приходити стала частіше, приносячи онукові іграшки.

-Що так рано? – запитала мама. – Так там нічого цікавого не було. Як Владик?

Мама усміхнулася.

-Спить твоє чадо. Ну раз ти прийшла, я додому.

Оля закрила за нею двері і спробувала заснути. Вдалося тільки під ранок. Сонна, вона годувала сина. Владик балувався і не хотів їсти кашу.

-Не будеш їсти кашку – не виростеш, як твій тато. А він такий сильний і красивий.

-Це ти про мене? Мені приємно. А це я так розумію мій син? – пролунав голос від дверей.

Оля впустила ложку.

-Ти? Як? Звідки? – Максим посміхнувся.

-Я ж казав, що знайду тебе. Тільки не знав, що у мене син народився за цей час. Я ж тоді під враженням, зовсім забув запитати де ти живеш. Але мабуть сама доля вирішила, що нам судилося бути разом, – сказав він і скорчив гримасу Владику.

Той весело засміявся.

Вранці мама застала щасливу Ольгу і незнайомого чоловіка, який носив задоволеного сина на плечах.

-Це він? – запитала мама.

-Так – щасливо посміхнулася Оля.

Мама підійшла до Максима і простягнула руку:

-Мене звуть Любов Георгіївна. А який ти чоловік і батько буду стежити строго.

Максим серйозно потиснув її долоню і кивнув.

-Зрозумів.