– Ну що це за борщ? Олено, кохана, тебе що, мама не вчила готувати? – Георгій, продовжував їсти. – І спечи пиріг, нехай моя мама побачить, як ти вмієш. Надіюся, пироги у тебе краще виходять, ніж борщі? – Георгій голосно засміявся. Олені ж було не смішно

-Ну що це за борщ? Лєна, тебе що, мама не вчила готувати? У моєї мами завжди смачний борщ, треба сказати, щоб тебе навчила.

Жора, він же Георгій, продовжував їсти борщ і обурюватися його “несмачністю”. Коли тарілка стала порожньою, він поставив її в раковину і пішов на диван. Лєна почала мовчки мити посуд.

-Олено, кохана, а ти не забула, що в суботу ми йдемо на день народження до моєї мами? Спечи щось – може пиріг, нехай мама побачить, як ти пекти вмієш. Я сподіваюся, пироги у тебе краще виходять, ніж борщі?

Георгій голосно засміявся. Олені ж було не смішно. Пироги вона пекти не вміла. Зовсім. І бажання навчитися, щоб здивувати Жорину маму зовсім не було. Жила ж якось без пирогів раніше…

-Ні, пироги – це не моє. Я можу купити смачний тортик в магазині.

-Ну що ти, купити будь-хто зможе… Ех, Лєна, Лєна… Ну добре, що-небудь придумаємо.

Лєна з Жорою зійшлися кілька місяців тому. Познайомила їх спільна знайома Світлана. Олені здавалося, що вони хороша пара з Георгієм, у них багато спільного, мають однаковий вік. Після місяця побачень вони вирішили зійтися – не молоді вже церемонитися. Жили у Георгія.

Сімейний бюджет розподіляв Георгій. Його зарплата залишається йому, а Оленина – на оплату комуналки, на їжу. Тільки на це і вистачало невеликої зарплати. Коли гроші закінчувалися, Олені доводилося просити.

Георгію подобалося, коли його просили про щось. Він з поважним виглядом вислуховував, і помовчавши, завжди питав – чи дійсно це необхідно купити?

-Жора, мені нема в чому йти до твоєї мами. Я давно нічого нового не купувала.

-Оленочка, душа моя, у тебе повна шафа одягу, не вигадуй. Пам’ятаю, зелена сукня зовсім непогана, ось в ній і йди.

Зеленій сукні було 10 років. Лєна її бачити не могла вже. А на нову не вистачало грошей, що раніше, що зараз. Але що робити, доведеться знову в ній іти.

У суботу зібралися численні родичі, вітати ювілярку. Лєна скромно сиділа в самому кінці столу. Жора сів поруч з мамою.

-Жорику, а що твоя співмешканка так далеко сидить, або не хоче нас бачити?

-Мама, не чіпай її, нехай там сидить, всі самі твої близькі тут поруч.

На Олену скоса дивилися майже всі гості. Півроку тому Жора розлучився з дружиною Ритою. Та від нього пішла. Причину ніхто не знав, Жора казав, що не зійшлися характерами. А тепер ось нову привів.

Через кілька днів Олена заслабла. Грошей на ліки не було, довелося просити у Жори.

-Жора, мені потрібно купити деякі ліки, купиш? Список я напишу.

-Лєночка, навіщо тобі того? Моя мама завжди обходиться домашніми рецептами, ось і ти спробуй. Так набагато корисніше буде. Ми не можемо собі дозволити такі витрати!

-Ну ти і жмот. Як можна відмовити мені в такому? Годі збагнути! З цього дня я не даю ні копійки з зарплати, сам плати за все!

-Ні, так не піде. Ти живеш в моїй квартирі безкоштовно, так будь добра платити за себе. Ти води он скільки ллєш, кожен день голову миєш, купаєшся, а це все гроші, знаєш. І світло з газом нині дорогі.

-Так я для тебе просто квартирантка чи що? Непогано ти прилаштувався. Завтра ж я з’їду звідси. Я нічого тобі не заборгувала, часом?

Жора з подивом дивився на Олену.

-Ти винна мені тридцять тисяч гривень.

-Що? Які ще тридцять тисяч?

-Я веду облік, скільки грошей витрачав на тебе. Ти мені не дружина, щоб я розкидався грошима. Хоча моя колишня вічно мене звинувачувала, все мало їй грошей було. Меркантильні ж ви, жінки, тільки гроші і давай вам.

Лєна засміялася. Ось це мужик, все порахував він!

-Значить так, Жора, він же Георгій! Прошу повернути мені тоді всі гроші, що я давала. Або добре, забери їх в рахунок мого, так би мовити, боргу. Дарую.

На наступний день Олена поїхала додому, до мами. Через три дні з’явився Георгій. В руках у нього були апельсини в пакеті.

-Олено, я тут подумав. Повернись, я все прощу. Так вже й бути, віддавай мені половину зарплати, а решту собі залишай. І ще. Я сумую за твоїм борщем. Насправді він смачний, це я спеціально говорив, щоб ти не розслаблялася, для профілактики, так би мовити.

Лєна повернула пакет з апельсинами йому в руки і відкрила двері.

-Спасибі, звичайно, Георгій, за таку щедру пропозицію, але ні. Я не повернуся. Я взагалі не розумію, як могла зійтися з тобою, як відразу не розкусила хто ти.

-Віднеси апельсини мамі, щоб не пропали.

Георгій потоптався на порозі, і важко зітхнувши, вийшов. Ще одна не оцінила широту його душі. А так все добре починалося!

-Правильно мама каже, ніхто так не зрозуміє сина, як мати. Повезу їй апельсини, що добру пропадати. Може і борщу поїм заодно…