Людмила прокинулась рано від незрозумілого шуму і гучних чоловічих голосів. Здивувавшись, вона накинула халат і зайшла у вітальню. Людмила застигла від здивування, від побаченого! Кілька хлопців жваво розбирали її диван. Журнальний столик і телевізор, були вже спаковані в картонні коробки! Її Василь стояв поруч і схвально хитав головою. – Що тут робиться? – обурилася Люда. – Куди ви везете наші меблі? Люда не розуміла, що це робиться
-У сорок років пізно починати життя із чистого аркуша… – подумала Людмила, коли від неї пішов чоловік.
Причому пішов він раптово, без будь-яких натяків, чи попереджень.
Вранці, як завжди, Олег поїхав на роботу, поцілувавши дружину на прощання.
А ввечері Людмила отримала від чоловіка коротке повідомлення, в якому Олег написав, що у нього з’явилася інша жінка…
Сказати, що Люда була здивована – нічого не сказати!
У душі в неї була слабка надія, що це тільки безглуздий розіграш.
Але реальність була іншою…
Цілий тиждень Люда плакала в подушку, не розуміючи, чому все вийшло саме так.
Адже вони з чоловіком кохали один одного! Були разом зі студентських років. Стільки всього пережили…
А тепер він проміняв її на якусь двадцятип’ятирічну дівку! Та хіба ж так буває?
-Буває, – різко підтвердила подруга, яка приїхала провідати Людмилу. – Саме так і буває в житті, дорогенька.
-Але що мені тепер робити? – розгубилася Люда. – Як жити без нього?
-Для початку припини плакати і приведи себе до ладу, – сказала приятелька. – Збирайся, ми їдемо в салон краси!
Люда чесно спробувала розпочати життя спочатку, але виходило, м’яко кажучи, не дуже.
Вона далі переживала і сумувала без свого Олежика. Із квітучої молодої жінки Люда повільно, але впевнено ставала блідою подобою себе колишньої.
Часом лежачи ночами без сну в пустому ліжку, вона розмірковувала про минуле.
-Навіть дітей у мене немає, – сумно думала Люда. – Так хоч би якась розрада була”.
Людмила роками намагалася народити дитину, але, зрештою жінка змирилася зі своєю долею…
Тепер усе життя Людмили оберталося по колу: дім – робота – дім.
Марно її нечисленні друзі намагалися якось розворушити жінку.
Невідомо, скільки б вона була такою, якби одного разу не зустріла Василя!
Якось, повернувшись додому, Люда побачила, що на кухні тече кран.
З тугою подивившись у бік мийки, жінка важко зітхнула і подзвонила в ЖЕК.
Через пів години у двері подзвонили, і Люда побачила на порозі високого, міцного чоловіка років сорока п’яти.
Привітавшись, він весело поцікавився:
-Ну? Де наша проблемка?
-Там, – жінка кивнула головою у бік кухні, і раптом усміхнулася.
Василь, так звали сантехніка, усунув проблему за п’ятнадцять хвилин.
Поки він робив свою роботу, Людмила нишком спостерігала за ним.
Василя не можна було назвати класичним красенем, але його широкі плечі, підтягнута постава і виразні сині очі привернули увагу Люди.
Усвідомивши це, вона засоромилася і почервоніла.
-Ну ось і все, – сказав Василь. – Хоча, якщо чесно, сантехніку вам варто поміняти всю…
Вони поговорили ще кілька хвилин, і чоловік пішов.
Людмила з жалем подивилася йому вслід…
Знайомитися з чоловіками, а тим більше фліртувати, вона ніколи не вміла.
Цілий тиждень Люда не могла забути Василя.
Зрештою, вона не придумала нічого кращого, окрім як знову викликати сантехніка, хоча з краном все було гаразд…
Того вечора Люда вперше за довгий час трохи нафарбувалася, зробила зачіску і одягла гарну сукню.
Василь, якому теж сподобалася Людмила, натяк зрозумів одразу.
Незабаром у них почалися стосунки.
Кілька місяців все було чудово. Люда, відчувши себе коханою і бажаною, знову розцвіла.
Ось тільки, що більше часу вона проводила з Васильком, тим виразніше розуміла, що не любить вона його…
Була якась прихильність, симпатія, потяг, навіть вдячність, але… Кохання не було, і все тут…
Тим не менш, Люда вирішила, що це не так важливо. От колишнього чоловіка вона любила всім серцем, а толку?!
-Ні, – про себе вирішила жінка. – Краще бути коханою, аніж любити самій.
Та й найголовніше, що їм із Василем добре разом, адже він був ідеальним супутником життя.
Добре заробляв, дарував Люді подарунки, весь час робив їй компліментами…
А ще він виявився майстром на всі руки. Через пів року квартира Людмили змінилася до невпізнанності.
З дуже убогої квартири її житло перетворилося на стильну двокімнатну квартиру із сучасним ремонтом, новими меблями й технікою.
Щоправда, кухню довелося взяти в кредит. Василь оформив на себе всі документи і сам виплатив необхідну суму.
Несподіване сталося якраз у той момент, коли Василь уже придивлявся обручку, маючи намір зробити своїй обраниці пропозицію.
На обрії зʼявився колишній чоловік Людмили, Олег…
Одного разу, похмурого дощового вечора, він прийшов прямо до неї додому!
Василь був на роботі і Люда спочатку навіть не хотіла пускати Олега в квартиру.
-Навіщо ти прийшов? – різко запитала жінка.
Олег довго мовчав, винувато опустивши погляд.
Люда збиралася закрити двері, як раптом Олег, несподівано, мало не розплакався.
-Людочко, ну пробач мене, такого нерозумного! Не знаю, що на мене найшло! Я ж тільки тебе одну завжди любив! І досі люблю!
Того вечора Люда виставила колишнього за двері, але в душі у неї заграли зрадливі почуття…
Олег безпомилково визначив, як саме почувається колишня дружина і зʼявлятися почав все частіше.
А що йому ще залишалось робити? Його двадцятип’ятирічна Надійка помахала йому ручкою і закрутила роман із якимось молодим тренером з фітнесу…
Олегові не було куди податися, і він подумав, що Люда зустріне його з розкритими обіймами.
Зрештою, так воно й сталося. Олег уміло зіграв на почуттях колишньої дружини, переконавши її дати йому ще один шанс.
Люда була на сьомому небі від щастя – коханий Олежик нарешті схаменувся!
Але як бути з Василем? Так, він добрий, дбайливий, але ж серцю не накажеш!
Люда вирішила одразу сказати все, як є. Василь мав право знати правду!
Вислухавши плутану промову Людмили, Василь на подив спокійно сказав:
-Ну що ж. Дякую, що не стала нічого приховувати від мене.
Люда сором’язливо відвела погляд. На той момент вона почувала себе дуже неприємно.
-Мені знадобиться кілька днів, щоб зібрати свої речі, – продовжив Василь. – Потерпиш мене ще трохи?
-Ну звичайно! – Люда сплеснула руками.
Через кілька годин вона зустрілася з Олегом і сказала, що незабаром вони знову житимуть разом.
Олег у передчутті вже потирав руки. Нарешті все повернеться, як раніше!
Тепер він розумів, що на постійній основі найкраще жити зі звичною і зручною Людою.
А з чарівною Надійкою можна розважатись і на стороні.
Вранці Люду розбудив незрозумілий гомін і гучні чоловічі голоси.
Здивувавшись, вона накинула на себе халат і вийшла у вітальню.
Людмила застигла від здивування, коли побачила, що відбувається.
Декілька хлопців у робочому одязі жваво розбирали м’який шкіряний диван. Журнальний столик із червоного дерева і модний телевізор були вже надійно упаковані в картонні коробки.
Її Василь стояв поруч і схвально хитав головою.
-Що тут діється? – обурилася Люда. – Куди ви везете наші меблі?
Люда не розуміла, що це таке робиться.
-Перепрошую, – сказав Василь. – Не наші, а мої меблі. А забирають їх в мою нову квартиру.
-Тобто як це? – Люда розгублено кліпала очима, поки робітники пакували меблі.
-А ось так, – Василь незворушно знизав плечима. – Не зрозумій мене неправильно, але я вклав у цю квартиру дуже непогану суму. І я купував це для нас. А не для тебе і твого колишнього чоловіка. Так що, вибачте вже…
Василь не договорив, але й так усе було дуже ясно.
Надвечір квартира спорожніла.
-Добре, хоч шпалери знімати не став, – з роздратуванням сказала Люда.
Василь тільки посміхнувся:
-Часу не було. А тепер, вибач, але мені пора. Щасливо тобі.
Кивнувши на прощання, чоловік пішов.
Зранку Олег, оглянувши порожню квартиру, присвиснув:
-Ого! Що, знову ремонт робити доведеться?
-Доведеться, – зітхнувши відповіла Люда і з невеличкими перебільшеннями описала ситуацію.
Олег був обурений до глибини душі:
-От же ж! Ну що за чоловік такий?! І треба ж бути таким дріб’язковим?! Ну нічого, щось придумаємо…
Звичайно, з часом Олег і Люда купили і нові меблі, і техніку і почали жити, як раніше.
Але жінка більше не почувала себе щасливою поряд із чоловіком.
Олег хоч більше і не збирався йти від дружини, але зраджував їй регулярно.
Люда знала про це, але, як би це не звучало, у всьому вона вважала винним… Василя!
Заочно, звичайно, адже вони більше не бачилися.
Натомість, Людмила вдосталь могла наговорити всякого про Василя, під час розмов з подругами:
-Ну який же ж дріб’язковий був чоловік! Як так можна взагалі? Всі меблі відвіз, уявляєте?!
А що до самого Василя, то сумував він недовго. Через кілька місяців він одружився зі своєю сусідкою. Тож зараз вони теж роблять ремонт…
І виникає запитання:
Чи правий був Василь? І чи можна назвати його дріб’язковим?